22 листопада 2022 р. Справа № 120/19099/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2020 №253 звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу військової частини. Водночас, як вказує позивач, відповідач не провів з нею повного розрахунку при звільнені, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, яка була виплачена лише 19.11.2021 в сумі 5692,53 грн.
На переконання позивача, здійснивши із нею повний розрахунок лише 19.11.2021, відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 23.12.2020 по 18.11.2021, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 02.02.2022 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні) та встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
22.02.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Як зазначає відповідач, особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Водночас, як вказує відповідач, позивач своїм правом, передбаченим абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України не скористалась, оскільки виключили її зі списків особового складу військової частини за її згодою. Окрім того, відповідач звертав увагу суду на неспіврозмірність суми стягнення середнього заробітку із розміром недоплаченої індексації грошового забезпечення. З огляду на викладене відповідач переконує суд у безпідставності та необґрунтованості заявлених у цій справі позовних вимог, у зв'язку з чим в позові просить відмовити.
Відповіді на відзив до суду не надходило.
Надалі, у процесі розгляду справи ухвалою суду від 18.03.2022 провадження у справі було зупинено з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України.
Проте, ухвалою суду від 06.10.2022 за клопотанням позивача провадження у справі було поновлено. А отже, згідно ч. 2, 3 ст. 237 КАС України з цього дня продовжився перебіг процесуальних строків.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходила військову службу на посаді механіка лінійно-експлуатаційного відділення зв'язку відділу телекомунікаційних систем інформаційно-телекомунікаційного вузла у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 253 від 11.12.2020, молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2020 №36- РС (по особовому складу) з військової служби у запас за п.п. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 11.12.2020 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Як зазначає позивач, при звільненні з військової служби із нею було проведено неповний розрахунок, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Судом з'ясовано, що відповідне питання про перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивача було предметом окремого судового спору у справі №120/2978/21-а, що розглядалася Вінницьким окружним адміністративним судом.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2021 у справі № 120/2978/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково та, зокрема, визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Проте, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі № 120/2978/21-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та згадане вище рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано. В цій частині ухвалено нове рішення, яким зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2021 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі № 120/2978/21-а відповідачем було проведено нарахування та 18.11.2021 перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 5692,53 грн. (4435,68 грн. - виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та 1256,85 грн. - виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням терміну виплати індексації), про що свідчать надані відповідачем довідки від 21.02.2022 № 350/163/3/92 та № 350/163/3/93, а також копія платіжного платіжне доручення від 18.11.2011 №1108 на суму 5692,53 грн. Як вказує позивач, такі кошти вона отримала на свій рахунок 19.11.2021.
Таким чином в межах спірних відносин остаточний розрахунок із позивачем (в частині виплати індексації грошового забезпечення та нарахованої компенсації) проведено відповідачем лише 18.11.2021.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не проведення із позивачем остаточного та повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом про відшкодування грошової компенсації за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин).
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.
В даному випадку в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останньою повного розрахунку, у зв'язку з чим є підстави вважати, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. В той же час суд вважає, що розмір такої компенсації має бути пропорційним до розміру невиплачених позивачу коштів.
Отже, застосовуючи означені підходи щодо пропорційності визначення розміру середнього заробітку до обставин цієї справи, суд враховує таке.
Визнаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку при звільнені, суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 11.12.2020, а не 22.12.2020, як помилково вказує позивач у своєму позові. При цьому остаточний розрахунок у частині виплати присудженої за судовим рішенням індексації грошового забезпечення проведено відповідачем 18.11.2021 (як слідує із платіжного доручення від 18.11.2011 №1108). Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 11.12.2020 по 18.11.2021 включно, що становить 343 календарних днів.
Згідно з довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 21.02.2022 № 350/163/3/91, середньоденний заробіток ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням) становить 388,05 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2020 по 18.11.2021 становить 133101,15 грн. (388,05 грн. х 343 календарних днів).
Проте, як вже наголошено судом вище, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату індексації грошового забезпечення (з нарахованою компенсацією втрати частини доходів) в загальній сумі 5692,53 грн.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 5692,53 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 11.12.2020 по 18.11.2021 становить 4,28% (5692,53 : 133101,15 х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,28% розраховується наступним чином: 388,05 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 4,28% = 16,6 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 16,6 грн. х 343 (днів затримки розрахунку) =5693,80 грн.
Таким чином загальний розмір середнього заробітку, який визначений пропорційно розміру невиплачених позивачу сум за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 5693,80 грн.
Відтак, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 КЗпП України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі N 821/1083/17 та від 26.06.2019 у справі N 761/9584/15-ц, суд доходить висновку що розрахований судом розмір відшкодування за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5693,80 грн. є співмірним до суми невиплачених позивачу при звільненні з військової служби коштів (індексації грошового забезпечення) та в повній мірі забезпечує компенсацію працівнику майнових втрат внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі суд враховує положення статті 139 КАС України. Однак, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, в межах визначеної судом суми середнього заробітку мінімальна ставка судового збору згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” становила 908 грн. (на час звернення позивача до суду в 2021 році). Тому понесені позивачем витрати на сплату судового збору в сумі 908 грн. згідно банківської квитанції АТ "Ощадбанк" № 53102 від 05.01.2022 підлягають відшкодуванню на її користь в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2020 по 18.11.2021.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2020 по 18.11.2021 в сумі 5693,80 грн. (п'ять тисяч шістсот дев'яносто три гривні вісімдесят копійок).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 22.11.22.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович