іменем України
18 листопада 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/6562/21
Головуючий у першій інстанції - Карапута О. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/20/22
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Державна організація ”Комбінат ”Айстра” Державного
агентства резерву України
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної організації ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Карапути О.О. від 18 жовтня 2021 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної організації ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 31.05.2021 року її було звільнено з посади старшого інспектора з кадрів на підставі п.1 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін, відповідно до наказу №48 від 24.05.2021року. При цьому, виплату всіх сум, які належать позивачу при звільненні, було здійснено відповідачем лише 11.06.2021 року, що свідчить про порушення відповідачем положень статей: 47, 116 КЗпП України, та є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з роботи, а саме, з 01.06.2021 року по 11.06.2021 року, що за розрахунком позивача складає 26 304 грн. 39 коп. У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 ,просила стягнути на її користь з відповідача 26 304 грн. 39 коп. - суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. Також позивач ставила питання про стягнення на її користь із відповідача понесених нею судових витрат по справі.
Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18.10.2021 року позов ОСОБА_1 до ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, задоволено. Судом стягнуто з ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26 304 грн. 39 коп. Стягнуто з ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн.
В апеляційній скарзі Державна організація ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України просить: встановити нові обставини, що мають значення для справи, а саме, відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку із працівником; після встановлених нових обставин справи скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог заявленого позову. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року є необґрунтованим, ухваленим судом при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. В доводах апеляційної скарги ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України зазначає, що у справі наявні нові обставини, що підлягають встановленню, та докази, які підлягають дослідженню та оцінці. Апелянт стверджує, що для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України необхідна наявність вини власника або уповноваженого ним органу у несвоєчасній виплаті належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому, судом першої інстанції не було досліджено обставин наявності або відсутності вини відповідача у несвоєчасному здійсненні розрахунку із позивачем під час її звільнення. Апелянт вказує, що його вина у несвоєчасній виплаті належних ОСОБА_1 була відсутня, оскільки загальна нестача коштів для здійснення своєчасного розрахунку складала 558678,38 грн. Апелянт зазначає, що для того, щоб організація мала змогу сплатити вказані обов'язкові платежі, існувала потреба у внесенні змін до кошторису. Апелянт стверджує, що він мав змогу здійснити реєстрацію бюджетних зобов'язань по заробітній платі (за травень 2021 року) лише 11.06.2021 року. Апелянт звертає увагу на ті обставини, що позивач, працюючи на посаді головного бухгалтера організації, була відповідальною особою за ведення бухгалтерського обліку в організації, зокрема, і за нарахування та виплату заробітної плати. При цьому, як вказує апелянт, позивач не забезпечила своєчасного внесення змін до кошторису, зважаючи на суми заробітної плати працівників, які підлягали виплаті за травень 2021 року. Апелянт зазначає, що 28.05.2021 року позивач знала про ситуацію, яка склалась, проте, не вжила заходів для своєчасного подання головному розпоряднику коштів довідки про внесення змін до кошторису.
Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою Державної організації ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18.10.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної організації ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони даного спору обізнані про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідно до наказу №48 від 24.05.2021 року, ОСОБА_1 було звільнено 31.05.2021 року з посади старшого інспектора з кадрів на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.6-8).
Виплату всіх сум, які належали позивачу при звільненні, відповідачем було здійснено 11.06.2021 року, що підтверджується інформацією із банківської виписки AT ”УкрСиббанк” за картковим рахунком позивача за хронологічний період з 31.01.2021 року по 26.07.2021 року, про надходження на банківський рахунок позивача грошових коштів у сумі 24 924 грн. 70 коп., із призначенням платежу: заробітна плата та виплати прирівняні до неї (а.с.16-21). Вказана обставина відповідачем не оспорюється.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, F1401803 від 17.08.2021 року (а.с.22-23), заробітна плата позивача за березень та квітень 2021 року склала 85 320 грн. 76 коп.
Згідно наказу директора ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України від 21.05.2021 року №46 (а.с.9-10), за результатами роботи в І кварталі поточного року, враховуючи вклад кожного працівника комбінату у виконання планових завдань з вантажообігу і модернізації виробництва, працівникам всіх підрозділів була нарахована премія, в тому числі, і позивачу ОСОБА_1 , старшому інспектору з кадрів, у розмірі 120 000 грн.
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції, із врахуванням положень статей: 47; ч.5 статті 97, 116, 117 КЗпП України, роз'яснень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року ”Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, дійшов висновку, що оскільки відповідачем не були виплачені належні ОСОБА_1 суми в день її звільнення, то починаючи із наступного дня після звільнення позивача - 01.06.2021 року, і до моменту повної виплати належних позивачу коштів, а саме, 11.06.2021 року, позивачу необхідно нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати (в редакції, чинній на час спірних правовідносин). Виходячи із розміру середньоденної заробітної плати позивача, із врахуванням суми премії, виплаченої позивачу відповідно до наказу відповідача від 21.05.2021 року №46, та із врахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, судом першої інстанції, із наведенням відповідних арифметичних розрахунків у рішенні від 18.10.2021 року, визначено суму середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні, яка становить: 26 304 грн. 39 коп.: (9 днів х 2 922,71 грн. = 26 304,39 грн.). При цьому, суд першої інстанції вважав безпідставними доводи відповідача відносно того, що виплачена позивачу відповідно до наказу №46 від 21.05.2021 року премія, як така, що має разовий характер та нарахована за модернізацію виробництва, відповідно до абзаців ”б”, ”г” п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, не підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку. Оскільки, як зазначив суд першої інстанції у рішенні від 18.10.2022 року, згідно наказу відповідача від 21.05.2021 року №46, премія, в тому числі і позивачу, була виплачена за певний період роботи - за підсумками І кварталу поточного року, враховуючи вклад кожного працівника комбінату у виконання саме планових, поставлених перед ними, завдань, що стосувалися як вантажообігу, так і модернізації виробництва, а не за впровадження конкретним працівником певної нової техніки чи технологій або ж введення в дію нових виробничих потужностей. Суд першої інстанції також вказав, що згідно пояснень представників відповідача, наданих у судовому засіданні, не вбачається, що позивач, перебуваючи на посаді старшого інспектора з кадрів, виконувала б певну роботу з модернізації виробництва, за що могла б бути премійована. У оскаржуваному рішенні суду першої інстанції від 18.10.2021 року судом прийнято до уваги роз'яснення п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року ”Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, відповідно до яких, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року про задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України зазначає, що у справі наявні нові обставини, що підлягають встановленню, та докази, які підлягають дослідженню та оцінці. Апелянт стверджує, що для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України необхідна наявність вини власника або уповноваженого ним органу у несвоєчасній виплаті належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому, судом першої інстанції не було досліджено обставин наявності або відсутності вини відповідача у несвоєчасному здійсненні розрахунку із позивачем під час її звільнення. Апелянт вказує, що його вина у несвоєчасній виплаті належних ОСОБА_1 була відсутня, оскільки загальна нестача коштів для здійснення своєчасного розрахунку складала 558678,38 грн. Апелянт зазначає, що для того, щоб організація мала змогу сплатити вказані обов'язкові платежі, існувала потреба у внесенні змін до кошторису. Апелянт стверджує, що він мав змогу здійснити реєстрацію бюджетних зобов'язань по заробітній платі (за травень 2021 року) лише 11.06.2021 року. Апелянт звертає увагу на ті обставини, що позивач, працюючи на посаді головного бухгалтера організації, була відповідальною особою за ведення бухгалтерського обліку в організації, зокрема, і за нарахування та виплату заробітної плати. При цьому, як вказує апелянт, позивач не забезпечила своєчасного внесення змін до кошторису, зважаючи на суми заробітної плати працівників, які підлягали виплаті за травень 2021 року. Апелянт зазначає, що 28.05.2021 року позивач знала про ситуацію, яка склалась, проте, не вжила заходів для своєчасного подання головному розпоряднику коштів довідки про внесення змін до кошторису. На підтвердження вищевказаних доводів апелянтом надано копії: кошторису ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України на 2021 рік; бухгалтерської довідки ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України щодо необхідності внесення змін до кошторису у зв'язку із недостатністю коштів на виплату заробітної плати; листа ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України до Державного агентства резерву України від 31.05.2021 року №150 щодо необхідності проведення перерозподілу кошторисних призначень; довідки про зміни до кошторису на 2021 рік; реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 10.06.2021 року №68 (а.с.84-89).
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року, виходячи із наступного.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами ч.1 статті 47 КЗпП України, яка регламентує обов'язок роботодавця провести розрахунок з працівником, визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, провадження №11-1329апп18, від 13.05.2020 року у справі №810/451/17, провадження №11-1210апп19.
За положеннями статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Правилами ч.1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вбачається із аналізу вказаних законодавчих норм, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під ”належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вказаними нормами матеріального права на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вбачається з матеріалів справи, виплату всіх сум, які належать позивачу при звільненні, відповідачем було здійснено 11.06.2021 року, що підтверджується інформацією із банківської виписки AT ”УкрСиббанк” за картковим рахунком позивача за відповідний хронологічний період, про надходження на банківський рахунок позивача грошових коштів у сумі 24 924 грн. 70 коп., із призначенням платежу: заробітна плата та виплати прирівняні до неї (а.с.16-21). Вказана обставина відповідачем не оспорюється.
При цьому, відповідач не заперечує тієї обставини, що ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України не виплатило належні ОСОБА_1 суми в день звільнення 31.05.2021 року, і здійснило повну виплату належних позивачу коштів 11.06.2021 року.
Відповідно до ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 року у справі №607/6295/15-ц, провадження №61-22574св18, а саме: ”...Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 ”Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.''
У зв'язку із вищевикладеним, доводи апеляційної скарги відносно відсутності вини відповідача у несвоєчасному здійсненні розрахунку при звільненні позивача, не спростовують висновку суду першої інстанції відносно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду справи судом першої інстанції, зокрема у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 (а.с.42-44), відповідач частково погоджувався із вимогами заявленого ОСОБА_1 позову, та просив суд позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17 451 грн. 97 грн., обчисленому без врахування виплаченої за наказом № 46 від 21.05.2021 року позивачу премії, яка на думку відповідача, має разовий характер, та нарахована, у тому числі, за модернізацію виробництва, і згідно абзаців ”б”, ”г” п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, при обчисленні середнього заробітку врахуванню не підлягає.
При цьому, під час розгляду даного спору судом першої інстанції позиція відповідача не ґрунтувалась на відсутності його вини у несвоєчасному здійсненні розрахунку із позивачем при її звільненні.
В апеляційній скарзі Державна організація ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України просить: встановити нові обставини, що мають значення для справи, а саме, відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку із працівником; після встановлених нових обставин справи скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог заявленого позову.
Як вказує Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 року у справі № 608/687/19, провадження №61-19459св19, ''… апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.''
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи із приписів вищезазначених норм права, які регламентують спірні правовідносини, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за несвоєчасний розрахунок із працівником при звільненні.
В доводах апеляційної скарги апелянт звертає увагу на ті обставини, що позивач, працюючи на посаді головного бухгалтера організації, була відповідальною особою за ведення бухгалтерського обліку в організації, зокрема, і за нарахування та виплату заробітної плати. При цьому, як вказує апелянт, позивач не забезпечила своєчасного внесення змін до кошторису, зважаючи на суми заробітної плати працівників, які підлягали виплаті за травень 2021 року. Апелянт зазначає, що 28.05.2021 року позивач знала про ситуацію, яка склалась, проте, не вжила заходів для своєчасного подання головному розпоряднику коштів довідки про внесення змін до кошторису.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідно до наказу №48 від 24.05.2021 року, ОСОБА_1 було звільнено 31.05.2021 року з посади старшого інспектора з кадрів на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.6-8). Як вказано у бухгалтерській довідці ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України, наданій відповідачем апеляційному суду (а.с.85), ''… Для можливості взяття фінансових зобов'язань на виплату заробітної плати існувала необхідність внесення змін до кошторису. Відповідальною за внесення змін була головний бухгалтер ОСОБА_2 .'' Згідно матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , яку було звільнено 31.05.2021 року з посади старшого інспектора з кадрів, працювала у відповідача на посаді старшого інспектора з кадрів.
Враховуючи вищезазначене, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами даної цивільної справи, твердження апелянта відносно того, що позивач ОСОБА_1 , працюючи на посаді головного бухгалтера організації, була відповідальною особою за ведення бухгалтерського обліку в організації, зокрема, і за нарахування та виплату заробітної плати.
Приймаючи до уваги вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року відносно того, що оскільки відповідачем у порушення положень статей: 47,116 КЗпП України не були виплачені належні ОСОБА_1 суми в день її звільнення, то починаючи з наступного дня після звільнення - 01.06.2021 року, і до моменту повної виплати належних позивачу коштів, а саме, 11.06.2021 року, позивачу необхідно нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, судом першої інстанції, із наведенням у рішенні від 18.10.2021 року відповідних арифметичних розрахунків за вказаний хронологічний період, обґрунтовано стягнуто з ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26 304 грн. 39 коп.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 18.10.2021 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини, та на основі з'ясованих фактичних обставин справи, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.
За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ДО ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18.10.2021 року - залишити без змін.
Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Державної організації ”Комбінат ”Айстра” Державного агентства резерву України - залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 жовтня 2021 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: