Номер провадження: 22-ц/813/8053/22
Справа № 523/10335/20
Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.
Доповідач Склярська І. В.
Іменем України
21.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Склярської І.В.,
суддів: Приходько Л.А., Семиженка Г.В.,
секретар Куріньова Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу адвоката Карпенко Валерії Ігорівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_3 , на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2021 року (під головуванням судді Бузовського В.В.) про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог за заяви про забезпечення позову.
08.07.2020 Акціонерне товариство “Райффайзен Банк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_5 , в якому банк просив:
- визнати договір купівлі-продажу 1/10 житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, загальною площею 127,8 кв.м., житловою площею 59,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за номером 1131, від 29 листопада 2016 року, видавник Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чередніченко Г.А., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - недійсним;
- визнати договір купівлі-продажу 9/10 житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, загальною площею 127,8 кв.м., житловою площею 59,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за номером 1127, від 29 листопада 2016 року, видавник Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чередніченко Г.А., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - недійсним.
В обґрунтування позову банк послався на наявність укладеного 02 грудня 2005 року між банком та ОСОБА_5 кредитного договору № 014/0054/74/41754 на суму 297 000 доларів США строком до 02.12.2025. Забезпечення цього кредитного договору, договором поруки, укладеного між банком та ОСОБА_4 , як поручителем; наявністю рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 січня 2012 року, яким позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом задоволено та суд ухвалив про стягнення з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі -5526875,88, у тому числі: заборгованість за кредитом - 2290811,35 грн.; заборгованість за відсотками - 915859,29 грн.; пеня за прострочення тілу кредиту - 339331,05 грн.; пеня за прострочення відсотків по кредиту - 500000,00 грн., вирішив питання судових витрат.
Виконавчі листи були передані банком на примусове стягнення до Головного управління юстиції в Одеській області та 17 червня 2013 року відкрито виконавче провадження.
Офіційна інформація відповідних реєстрів свідчить “ Актуальна інформація про об'єкт нерухомого майна”, номер запису про обтяження:8230666, на підставі постанови АН №396328 про арешт майна боржника, виданий 24.12.2014 року все нерухоме майно ОСОБА_4 , в тому числі і житловий будинок по АДРЕСА_1 було арештовано.
Разом з тим, в ході підготовки документів до провадження виконавчих дій згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 206544801 від 10.04.2020 банку стало відомо, що боржником ОСОБА_4 , після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості , будинок АДРЕСА_1 продано за оспорюваними договорами купівлі-продажу,.
Банк вважає, що ОСОБА_4 , за наведених ним підстав, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на нерухоме майно відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження”, діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного її майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
10 вересня 2020 року представник банку подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: 1/10 житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, загальною площею 127,8 кв.м., житловою площею 59,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, зареєстрований за номером 1131, від 29 листопада 2016 року, видавник Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чередніченко Г.А.,; та на 9/10 житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, загальною площею 127,8 кв.м., житловою площею 59,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 за довговром купівлі-продажу, зареєстрований за номером 1127, від 29 листопада 2016 року, видавник Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чередніченко Г.А..
Заяву про забезпечення позову банк обґрунтував, обставинами, викладеними в позовній заяві. Також зазначив, що не зважаючи на наявність рішення суду про солідарне стягнення кредитної заборгованості, після його ухвалення та під час накладення арешту на все майно виконавчою службою, ОСОБА_4 здійснила відчуження будинку, що фактично унеможливлює виконання вищенаведеного рішення суду першої інстанції. Обізнаність ОСОБА_4 про свої обов'язки поручителя за кредитним договором, правові наслідки не виконання кредитних зобов'язань, наявність рішення суду про стягнення заборгованості свідчить про те, що остання могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на нерухоме майно відповідно до вимог ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”.
Банк вважає, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а тому враховуючи визначений судовим рішенням від 13.01.2012 розмір заборгованості, поведінку солідарного боржника ОСОБА_4 щодо відчуження належного її нерухомого майна після ухвалення рішення суду, а тому заявлений спосіб забезпечення позову на його думку є розумним способом запобіганню в подальшому порушень майнових прав та охоронюваних законом інтересів банку при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог та недопущення відчуження цього майна під час розгляду справи (в т.ч. шляхом укладення як реальних, так і фіктивних правочинів), з метою подальшого приховання та неможливості його реалізації в тому числі через орган ДВС у випадку ухвалення рішення на користь позивача та звернення до відповідних органів із виконавчими документами.
Банк щодо зустрічного забезпечення зазначив, що позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, яке є заставою банку, обраний позивачем спосіб забезпечення позову не може, навіть, потенційно спричинити збитків відповідачу або третім особам, та очевидно не спричинить не відновлювальної шкоди відповідачу або третім особам. Також відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення, визначені ч. 3 ст. 154 ЦПК України. Зважаючи на зазначене, застосування заходів зустрічного забезпечення є недоцільним.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2021 року заяву представника АТ «РайффайзенБанк» про забезпечення позову задоволено. Суд постановив:
Накласти арешт на 1/10 частин будинку АДРЕСА_1 загальною площею 127,8 кв.м., житловою площею 59,8 кв.м., яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. від 29.11.2016 року, реєстровий №1131.
Накласти арешт на 9/10 частин будинку АДРЕСА_1 , загальною площею127,8кв.м.,житловою площею59,8кв.м.,яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. від 29.11.2016 року, реєстровий № 1127.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Карпенко Валерія Ігорівна, яка діє від імені ОСОБА_1 , та в заяві про приєднання до апеляційної скарги, поданою ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_3 , просять ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на відсутність обґрунтованих висновків суду, порушення судом норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, текст оскаржуваної ухвали зводиться фактично до переліку позовних вимог, які заявлені позивачем та норм ЦПК України, якими врегульовано порядок забезпечення позову. Жодних інших аргументів та правового обґрунтування задоволення заяви про забезпечення позову судове рішення не містить. Апелянти вказують, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та безпідставною, оскільки посилання на наявність виконавчого провадження з 17 червня 2013 року не свідчить про проведення виконавчих дій до часу укладення оспорюваних договорів, укладених у листопаді 2016 року. Долучена до позову інформація з реєстрів свідчить що домоволодіння, яке було предметом спірних договорів не було обтяжено виконавчою службою. Апелянт наводить судову практику, яка на її думку підлягає застосуванню у вирішенні заяви про забезпечення позову.
(2) Позиція інших учасників справи
Представник АТ “Райффайзен Банк” доводи апеляційної скарги не визнав, ухвалу суду вважає законною та обґрунтованою. На доведення доводів щодо обґрунтованості судового рішення та заяви банку про забезпечення позову зазначив про наявність судового рішення про солідарне стягнення кредитної заборгованості, достовірну обізнаність ОСОБА_4 про необхідність виконання судового рішення, проте здійснення нею відчуження належного її будинку, на який задля виконання судового рішення могло бути звернуто стягнення. Також послався на правовий висновок у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №754/5841/17 про те що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Вважає, що у даній справі, сторони договору купівлі-продажу майна “вжили право на зло”, оскільки цивільно-правовий інструментарій використовувався учасниками для унеможливлення задоволення АТ “Райффайзен Банк” як кредитора та сторони правочину своїх законних прав та вимог за рахунок майна, а на момент укладення правочину також існувала заборона щодо відчуження, у вигляді арешту, накладеного в рамках виконання судового рішення.
Зважаючи на викладені обставини, АТ “Райффайзен Банк” вбачає ризик повторного відчуження майна з метою неналежного виконання кредитних зобов'язань, рішення суду про солідарне стягнення кредитної заборгованості в сумі 5 526 875 грн.88 коп., а отже заявлений спосіб забезпечення позову, арешт житлового будинку за оспорюваними договорами купівлі-продажу є адекватним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав позивача у випадку задоволення рішення суду.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю - доповідача, представника банку та представника Рудець І.М., Рудець А.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи питання забезпечення позовних вимог суд приймає до уваги докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог з яких вбачається, що предметом спору є договори купівлі-продажу спірного будинку АДРЕСА_1 . Вид забезпечення позову, який просить застосувати представник позивача по даній справі є співмірним та відповідає обсягу заявленим позовним вимогам. Зазначені вище обставини дають підстави вважати, що на даний час існує реальна загроза ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а незабезпечення позовних вимог на даній стадії розгляду справи може ускладнити подальший розгляд справи по суті, та може позбавити позивача на ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Процесуальний закон передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, необхідно брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 3753/22860/17 (провадження № № 14-88цс20 ) (пункти 35,36) зазначено, що “...умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимогі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача”.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Предметом позову є визнання недійсними договорів купівлі-продажу 1/10 та 9/10 будинку АДРЕСА_1 , з тих підстав, що відповідач ОСОБА_4 , діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного її будинку у листопаді 2016 року відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитора на його майно як боржника, після рішення суду від 13 січня 2012 року про солідарне стягнення кредитної заборгованості у той час як дії поручителя не повинні призводити до стану, коли він ставатиме неплатоспроможним перед своїм кредитором.
АТ “Райффайзен Банк” обґрунтував заяву про забезпечення позову тим, що вбачає ризик повторного відчуження майна з метою неналежного виконання ОСОБА_4 кредитних зобов'язань, судового рішення про солідарне стягнення кредитної заборгованості в сумі 5 526 875 грн.88 коп., повторного відчуження житлового будинку, внаслідок чого у випадку задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу щодо цього будинку ( в його частинах) виконання рішення суду буде утруднено.
Банком не надано відомостей, що у випадку ухвалення рішення суду про задоволення позовних вимог банку про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, правовими наслідками недійсності яких в силу вимог ч. 2 ст. 216 ЦПК України, є обов'язок кожної сторони правочину, повернути другій стороні у натурі все що вона одержала на виконання цього правочину, будуть відновлені права банку.
Доводи банку зводяться до того, що за рахунок належного ОСОБА_4 майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 буде виконано рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 січня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в сумі - 5526875 грн. 88 коп.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник банку також зазначив, що житловий будинок, відносно якого банк просить визнати недійсними договори купівлі-продажу не є предметом застави (іпотеки), фактично забезпечення цього позову банку направлено на виконання іншого судового рішення, а саме Суворовського районного суду міста Одеси від 13 січня 2012 року суду про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі - 5 526 875 грн. 88 коп.
Таким чином, суд першої інстанції, не в повній мірі встановив підстави забезпечення позову, їх співмірність заявленим вимогам немайнового характеру, правових наслідків утруднення чи неможливості виконання рішення суду у випадку ухвалення рішення про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стороною у яких банк не є, мету забезпечення позову.
Зазначене призвело до неправильного висновку суду про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції, як така, яка постановлена з порушенням норм процесуального закону підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” про забезпечення позову .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Карпенко Валерії Ігорівни яка діє від імені ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_3 - задовольнити.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повної судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 22 листопада 2022 року.
Головуючий І.В. Склярська
Судді Л.А. Приходько
Г.В. Семиженко