Номер провадження: 22-ц/813/2069/22
Справа № 520/6577/17
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В.
Доповідач Цюра Т. В.
10.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Мілєвої М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») з позовом, у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати наказ в.о. голови ДП «АМПУ» від 05 травня 2017 року №474-к «По особовому складу», яким її звільнено із займаної посади; поновити її на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ»; стягнути з ДП «АМПУ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 11 травня 2017 до дня поновлення на роботі у розмірі 1 333 179,75 грн; стягнути з ДП «АМПУ» моральну шкоду у розмірі 115 200 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (місцезнаходження: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просила суд скасувати Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на її користь суму сплаченого судового збору.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року - залишено без змін (Том І: а.с. 212-219).
Постановою Верховного суду від 12 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову апеляційного Одеської області від 05 липня 2018 року скасовано, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (Том І: а.с. 273-276).
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.03.2018 скасовано. Визнано незаконним наказ в.о. голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 05.05.2017 №474-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби управління персоналом апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 10.05.2017. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн. В решті вимог відмовлено (Том ІІ: а.с. 160-167).
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задоволено. Ухвалено додаткову постанову. Допущено негайне виконання постанови Одеського апеляційного суду від 07.02.2020 у справі 520/6577/17 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 10.05.2017 (Том ІІ: а.с. 193-194).
Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року касаційні скарги державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі залишено без змін. Постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (Том ІІІ: а.с. 96-103).
В судове засідання, призначене на 10.11.2022 року, та проведеному в режимі відео конференції з'явилися: представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представник ДП «АМПУ» - Мельников Д.О.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення, в частині його перегляду апеляційним судом, зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає, з огляду на таке.
Судом встановлено, що звертаючись з позовом про поновлення на роботі, ОСОБА_1 також просила стягнути з ДП «АМПУ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 11 травня 2017 року до дня поновлення на роботі в порядку статті 235 КЗпП України та моральну шкоду у розмірі 115 200 грн.
Направляючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, Верховний суд зауважив, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що на орган, який поновив працівника на роботі законом покладено обов'язок ухвалити рішення про виплату такому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу та безпідставно відмовив у стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому судом також зауважено, що апеляційним судом не встановлювалось, чи мала місце виплата позивачу будь-якої соціальної виплати, пов'язаної з тимчасовою непрацездатністю та народженнями дитини.
Так, при новому апеляційному розгляді, встановлено, що постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року, залишеною без змін в цій частині постановою Верховного суду від 09 грудня 2020 року, визнано незаконним наказ в.о. голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 05.05.2017 №474-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби управління персоналом апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 10.05.2017.
Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України
від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
Таким чином, оскільки позивачка звільнена 10.05.2017 року, то період вимушеного прогулу становить з 10.05.2017 року по 07.02.2020 року (момент поновлення прав, тобто день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі).
При цьому, слід зазначити, що у своїх письмових поясненнях, поданих до апеляційного суду (Том ІІІ: а.с. 161-165), ДП «АМПУ» фактично не заперечує стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак вважає, що при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід врахувати, що в період з 10.05.2017 року по 12.09.2017 року та у період з 14.01.2020 року по 18.05.2020 року позивачка ОСОБА_1 перебувала на лікарняних, що підтверджується листком непрацездатності серія АДЖ №396096 та листком непрацездатності серія АДН № 127541 відповідно (Том ІІІ: а.с. 144, 124), тобто в зазначені періоди позивачка не могла працювати та виходячи з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», дні тимчасової непрацездатності позивачки (з 10.05.2017 року по 12.09.2017 року та 14.01.2020 року по 18.05.2020 року) підлягають оплаті у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Окрім того, під час апеляційного розгляду справи, як від представника позивача так і від представника відповідача до суду надійшли Звіти з надання впевненості щодо відповідності розрахунку середньоденного заробітку ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) вимогам Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 р. №100, від 12.05.2021 року та від 15.06.2021 року, виконані ТОВ «АФ «Максимум» (Том ІІІ: а.с. 126-129, 152-155).
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» роботодавець зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.
В свою чергу, відповідно до п.2 ч. 1 ст.16 цього Закону застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
За приписами ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Статтею 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
Відповідно до ч.11 ст.22 вказаного Закону у разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.
Отже, з урахуванням вищенаведених правових норм, які регулюють правову суть допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також приймаючи до уваги, що позивачку було поновлено на посаді з дати її незаконного звільнення (10.05.2017р.), тому апеляційний суд вважає, що із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка належить до стягнення на користь позивачки, мають бути виключені суми за час вимушеного прогулу, що припадає на дні, коли позивачка перебувала на лікарняному, оскільки за такий час позивачу має бути призначена та виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності згідно з листками непрацездатності.
Так, обчислення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).
Пунктом 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки звільнення позивачки відбулося 10.05.2017 року, тому середня заробітна плата позивачки повинна обчислюватися виходячи з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за березень та квітень 2017 року.
Відповідно до довідки ДП «АМПУ» від 24.10.2017 року вих. №6714, заробітна плата (дохід) ОСОБА_1 за березень 2017 р. складає - 251925,49 грн., а за квітень 2017 року - 266399,94 грн., а середньоденна заробітна плата складає - 12958,14 грн. (Том ІІІ: а.с. 132).
В постанові Верховного суду у справі №501/2316/15-ц від 26.08.2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, Верховний суд зробив наступний правовий висновок щодо правильності обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому зокрема зазначив, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі.
Враховуючи, що позивача поновлено на роботі, то колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення статті 235 КЗпП України щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.05.2017 року по 07.02.2022 року (день поновлення позивача на роботі), який становить 7541637,48 грн., виходячи із наступного розрахунку.
Період розрахунку:
-з 10.05.2017 року по 12.09.2017 року - дні тимчасової непрацездатності (підлягають оплаті у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності), а тому за період вимушеного прогулу не враховуються;
-з 13.09.2017 року по 13.01.2020 року - тобто 582 робочих днів;
-з 14.01.2020 року по 07.02.2020 року - дні тимчасової непрацездатності (підлягають оплаті у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності), а тому за період вимушеного прогулу не враховуються. При цьому, згідно копії довідки Управління виконавчої дирекції Фонду в Одеській області від 22.07.2021 року №03/2334, наданої представником позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції вбачається, що згідно даних ЄІАС страхувальник ДП «АМПУ» подав заяву розрахунок від 03.06.2020 року за період непрацездатності ОСОБА_1 з 14.01.2020 року по 18.05.2020 року та Правобережним відділенням УВД ФССУ у м.Києві були перераховані кошти у розмірі 165531,72 грн. за 102 дні непрацездатності (Том ІІІ: а.с. 145).
Тобто середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за вищевказаний період, тобто з 10.05.2017 року по 07.02.2022 року, з урахуванням днів тимчасової непрацездатності (з 10.05.2017 року по 12.09.2017 року та з 14.01.2020 року по 07.02.2020 року) становить 7541637,48 грн. (12958,14 грн. х 582 робочі дні = 7541637,48 грн.)
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
У пункті 164.6 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 та у постанові ВП ВС від 08.12.2021 в справі № 9901/407/19
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ДП «АМПУ» на її користь моральної шкоди у розмірі 115 200 грн., то апеляційний суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної шкоди.
Правові засади і гарантії реалізації громадянами права на працю та регулювання трудових правовідносин визначається Кодексом законів про працю України.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зі змісту ст. 237-1 КЗпП України вбачається, що підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України 2004 року).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції встановлено незаконність звільнення позивачки ОСОБА_1 з посади, а отже, порушення трудових прав, відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України, ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди.
Зважаючи на те, що внаслідок неправомірного звільнення, ОСОБА_1 зазнала душевних переживань, тривалий час була позбавлена можливості заробітку, беручи до уваги, характер та обсяг страждань, яких вона зазнала у зв'язку з незаконним звільненням, та окрім того нервове напруження посилене станом її вагітності, колегія суддів приходить до висновку про те, що справедливою та достатньою буде компенсація у розмірі 20000 грн. для відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 .
На підставі наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в частині вимог про стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди неповно з'ясував обставини справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року - скасувати в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Прийняти в цій частині постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 (Код ІПН: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7541637 (сім мільйонів п'ятсот сорок одну гривню шістсот тридцять сім) гривень, 48 копійок та моральну шкоду в розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 21.11.2022 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда