Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
15.11.2022м. ХарківСправа № 922/472/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
за участю секретаря судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) , ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Стартерок" (61082, м. Харків, пр. Маршала Жукова, буд. 7, код ЄДРПОУ 37460235) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Марюхніч Жанна Євгеніївна (61001, м. Харків, вул. Чигирина Юлія, буд. 13, нежитлові приміщення № 1-5, 1-6)
про визнання недійсним договору
за участю :
представника позивача - Чумак Р.М. адвокат.
представника відповідача 1 - Молчанова Ю.Ю. адвокат; Шерстюк Романа Віталійовича особисто.
представника відповідача 2 - не з'явився;
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Стартерок" - не з'явився.
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Марюхніч Жанна Євгеніївна - не з'явився.
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій просить суд:
- визнати недійсним договір дарування частини у статутному капіталі від 01 грудня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним Акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартерок» від 01 грудня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- скасувати наступні реєстраційні дії та записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:
- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 01.12.2021 13:37:30, 1004801070008049032, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.;
- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 02.12.2021 15:29:38, 1004801070009049032, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.;
- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 03.12.2021 15:45:19, 1004801070010049032, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.02.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - дев'ять днів з дня вручення даної ухвали суду.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.02.2022 року представник позивача надав заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 3586).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження на 14.03.2022 року. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Стартерок" (61082, м. Харків, пр. Маршала Жукова, буд. 7, код ЄДРПОУ 37460235). Витребувано у Департаменту реєстрації Харківської міської ради перелік документів.
Хід розгляду справи викладено в попередніх ухвалах суду.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.10.2022 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 25.10.2022 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.10.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні було оголошено перерву до 15.11.2022 року до 12:30.
Представник позивача в судовому засіданні 15.11.2022 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що договір дарування, укладений між позивачем та відповідачем є прихованим договором купівлі-продажу та відповідно є удаваним та підлягає визнанню недійсним. Також позивач вказує на те, що відповідний договір було укладено відповідачем 1 з метою подальшого виходу з учасників товариства та уникненням відповідальності, у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем товариства.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні 15.11.2022 року проти позову заперечує, посилаючись на те, що договір дарування укладено у відповідності до норм законодавства та Статуту, вказаний договір не порушує інтересів позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Представник відповідача 2 в судове засідання 15.11.2022 року не з'явився, на адресу суду повернулась ухвала від 25.10.2022 року з відміткою пошти "адресат відсутній".
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Стартерок" в судове засідання 15.11.2022 року не з'явився, на адресу суду повернулась ухвала від 25.10.2022 року з відміткою пошти "адресат відсутній".
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Марюхніч Жанна Євгеніївна в судове засідання 15.11.2022 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача 2 та третьої особи у суду немає.
Згідно з п. п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п. 11, 17 Правил).
Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).
Відповідно до п. п. 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи вищевикладене та факт направлення судом ухвал на офіційну адресу відповідача 2 та третьої особи (ТОВ "Стартерок") у справі та повернення вказаної ухвали із відміткою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою, суд доходить висновку про належне повідомлення відповідача та третьої особи у даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, заслухавши вступне слово позивача та відповідача 1, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до протоколу № 1 від 17.01.2011 року загальних зборів учасників ТОВ "Стартерок" (третя особа) ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач 1) є засновниками товариства, які володіли рівними частками (по 50%) у статутному капіталі.
Крім того, вищезазначеними зборами ОСОБА_2 було призначено директором ТОВ «Стартерок» та затверджено Статут товариства.
Як вказує позивач, останній бажаючи продати свою частку в статутному капіталі третій особі, направив ОСОБА_2 повідомлення про продаж частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» третій особі від 04 листопада 2021 року.
Водночас звернувшись у грудні 2021 року до приватного нотаріуса для проведення реєстраційної дії - зміни засновників (учасників) юридичної особи позивач дізнався, що ОСОБА_1 залишився одноосібним учасником ТОВ «Стартерок».
Так, за ініціативою ОСОБА_2 було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (зміна складу засновників (учасників) юридичної особи), а саме ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 30.11 .2021, подарував частину частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» у розмірі 2% (2000 грн) - ОСОБА_3 (відповідач 2).
Таким чином, в результаті зазначених дій, учасниками ТОВ «Стартерок» стали три особи: ОСОБА_1 (частка в статутному капіталі 50%), ОСОБА_2 (частка в статутному капіталі 48%) та ОСОБА_3 (частка в статутному капіталі 2%).
Надалі, 01.12.2021 за ініціативою ОСОБА_2 було проведено другу державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (зміна складу засновників (учасників) юридичної особи), а саме ОСОБА_2 на підставі заяви про вихід зі складу засновників (учасників) від 01.12.2021 вийшов зі складу ТОВ «Стартерок».
В подальшому, за ініціативою ОСОБА_2 було проведено третю державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (зміна складу засновників (учасників) юридичної особи), а саме ОСОБА_3 на підставі заяви про вихід зі складу засновників (учасників) від 02.12.2021 вийшла зі складу ТОВ «Стартерок».
Таким чином, позивач вказує на те, що єдиним учасником ТОВ «Стартерок» залишився ОСОБА_1 (частка в статутному капіталі 100%).
При цьому, позивач зазначає, що жодних повідомлень про відчуження своєї частки ОСОБА_2 не надсилав ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що укладений договір дарування частки у статутному капіталі удаваними, тобто таким, що укладений з метою приховання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок», що є підставою для визнання його недійсним.
Крім того за твердженням позивача, про удаваність договору дарування також свідчить те, що ОСОБА_2 мав намір вийти із Товариства, у зв'язку з наявністю великої заборгованості товариства перед іноземними інвесторами та тим самим уникнути відповідальності.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» від 30.11.2021 року із скасуванням державної реєстрації змін, проведених на підставі укладеного правочину.
Відповідач 1 проти позову заперечує, посилаючись на безпідставність та недоведеність тверджень позивача щодо удаваності договору дарування. Також відповідач зазначає про те, що чинним законодавством та зокрема Статутом ТОВ «Стартерок» не передбачено надання іншим учасником товариства згоди на укладення відповідного договору, а також відсутність доказів порушення прав позивача вказаним договором, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 Цивільного кодексу України).
Отже, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
При цьому реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.
Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним, натомість прихований правочин може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України.
Таким чином, удаваність договору не свідчить про автоматичну недійсність таких правочинів, оскільки в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №522/14890/16-ц.
Суд зауважує, що для встановлення факту удаваності угоди позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №908/225/19.
Як вже було зазначено вище, 30.11.2021 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Стартерок".
Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Статтею 116 Цивільного кодексу України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
За умовами частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За таких обставин, господарський суд враховує, що на відміну від договору дарування частки у статутному капіталі, який є безоплатним, договір купівлі-продажу завжди має оплатний характер, при цьому, особа, якій належать право власності на частку, самостійно обирає вид правочину, на підставі якого вона має намір відчужити останню.
Отже, для встановлення факту удаваності договору дарування частини частки у статутному капіталі від 30.11.2021 року позивачем має бути доведено факт укладання правочину, що на думку позивача є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином та настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вже було зазначено вище, договір дарування є завжди безоплатним, в той час як договір купівлі-продажу є оплатним, а вартість відчужуваного майна сплачується продавцеві лише у грошовому вираженні, а відтак, відмінність між договорами купівлі-продажу та дарування полягає в платності за одержане майно.
Відповідно до п. 1.1 договору дарування, дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровувана прийняла у власність частину частки, що належить дарувальнику, у статутному капіталі ТОВ "Стартерок" у розмірі 2% із 50%, належних дарувальнику, яка у грошовому еквіваленті становить 2000,00 грн.
Тобто, умовами спірного договору дарування не встановлено, що за отримання (набуття у власність) частки у статутному капіталі ТОВ "Стартерок" відповідач 2 передає відповідачу 1 певну грошову суму, натомість, ціна є суттєвою умовою договору купівлі-продажу, крім того, докази проведення розрахунків між сторонами правочину, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, відсутні у матеріалах справи та не надані учасниками справи.
Враховуючи те, що позивачу невідомо про іншу ціну частки капіталу, такі докази відсутні у матеріалах справи, можна дійти висновку про те, що позивачем не доведено того, що між другим та третім відповідачами укладено договір купівлі-продажу.
Також позивач вказує на те, що відповідачем 1 було вчинено відповідні дії з укладення спірного правочину, у зв'язку з попереднім отриманням від позивача повідомлення про продаж частини частки та відповідач мав намір продати частину своєї частки та вийти зі складу учасників ТОВ «Стартерок», тим самим залишивши позивача одноосібним учасником ТОВ «Стартерок».
Також позивач вказує на те, що безоплатна передача частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» є для ОСОБА_2 вочевидь економічно недоцільною дією, оскільки вона позбавляє останнього права власності на частку 2 % у товаристві. Крім того, таке дарування було здійснено третій особі, яка може бути не пов'язана родинними зв'язками з ОСОБА_2 .
Стосовно вищенаведених тверджень, суд зазначає наступне.
Статтею 100 ЦК України встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.
Відповідно до ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Частиною 2 статті 271 ЦК України встановлено, що обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.
Враховуючи, що будь-яке обмеження права учасника у прийнятті рішення щодо дарування частки у статутному капіталі Товариства як особистого немайнового права учасника Товариства не обмежено, а ні Статутом Товариства, а ні законом, посилання позивача на порушення прав останнього укладенням спірного правочину, є безпідставними.
Крім того, суд зауважує, що частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначає свободу договору як право сторін вільно укладати договори, обирати контрагента та визначати умови договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 271 Цивільного кодексу України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
При цьому з аналізу положень статей 717, 720 Цивільного кодексу України не випливає, що між сторонами договору дарування мають бути наявні родинні, дружні стосунки, тобто з урахуванням статті 271 Цивільного кодексу України, ''дарувальник'' може вільно обирати "обдаровуваного" на власний розсуд, а обмеження такого права суперечить положенням чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 918/92/17.
Тобто в даному випадку посилання позивача на можливість здійснення дарування третій особі є безпідставними, оскільки відповідно до вищезазначених положень ''дарувальник'' може вільно обирати "обдаровуваного" на власний розсуд, а обмеження такого права суперечить положенням чинного законодавства.
Проте в даному випадку спірний договір дарування було укладено між чоловіком та дружиною, тобто сторони правочину є родичами, що підтверджується свідоцтвом про шлюб яке наявне в матеріалах справи.
Щодо посилань позивача на те, що останнього не було повідомлено про укладення спірного правочину щодо відчуження, суд зазначає наступне.
Пунктом 6.1 розділу 6 Статуту товариства передбачено можливість відчуження третій особі частки за умови дотримання переважного права іншого учасника товариства. В абзаці 2 п. 6.1 Статуту визначено, що лише при вчиненні договору купівлі-продажу реалізується переважне право іншого учасника товариства за ціною та на інших умовах, що пропонуються третій особі. абзацом 3 п. 6.1 Статуту визначено, що повідомлення про продаж частки в статутному капіталі товариства надсилається учасником, що хоче продати та через місяць з моменту направлення повідомлення частка може бути продана третій особі.
Отже вищенаведений пункт Статуту передбачає повідомлення інший учасників товариства лише при відчуженні частки, тобто укладення договору купівлі-продажу.
В даному випадку позивач у позові вказуючи про відчуження частки відповідачем 1 ототожнює поняття відчуження, яке має місце при укладенні договору купівлі-продажу та поняття дарування, яке має місце в даному випадку при укладенні договору дарування.
Таким чином, Статут не містить заборони на відчуження учасником Товариства своєї частки у статному фонді Товариства третім особам, проте встановлює, що учасники Товариства користуються переважним правом саме придбання частки (її частини) учасника, який її відступив.
Частина 3 ст. 53 Закону також встановлює, що учасники товариства користуються переважним правом саме купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.
Відповідно частин 1, 2 до статті 147 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.
Оскільки у абзаці другому частини другої статті 147 ЦК України йдеться про переважне право на купівлю частки (її частини), переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі ТОВ або ТДВ, а також обмін цієї частки (її частини) на інше індивідуально визначене майно (абзац 2 пункту 4.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин").
З врахуванням викладеного, суд зазначає, що дії відповідача 1 щодо дарування частини частки в статутному капіталі відповідачу 2 не суперечать статуту товариства та нормам статей 52-53 Закону України "Про господарські товариства" і статті 147 Цивільного кодексу України, оскільки статутом Товариства відчуження учасником товариства частки (частини частки) третім особам не заборонено, і відчуження відбулось шляхом дарування, тоді як інші учасники товариства користуються переважним правом лише на купівлю частки іншого учасника.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2018 у справі № 918/92/17.
Крім того, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25 лютого 2016 року, а саме в пункті 4.10. зазначено, що переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі ТОВ.
При цьому, продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов'язків покупця частки.
Аналогічний правовий висновок був зроблений у постанові Верховного суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20.
З системного аналізу вищевикладеного випливає, що наслідком порушення переважного права учасника товариства під час продажу частки у статутному капіталі є право учасника вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов'язків покупця частки, а не визнання недійсності даного правочину.
Проте, як вже було зазначено вище, позивачем не надано доказів на підтвердження удаваності договору дарування та відповідно приховання договору купівлі-продажу частки у статному капіталі, який міг би порушити переважне право позивача на придбання відповідної частки.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем не ставиться зокрема вимога про переведення на нього (на них) прав та обов'язків покупця частки, позивачем у позові не доведено чим саме відповідний договір дарування порушує його право, як учасника товариства, в той час, як законодавством передбачено звернення позивача до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав.
Стосовно скрутного матеріального становища товариства на яке посилається позивач та зазначає, що відповідачем 1 було здійснено відповідні дії по виходу із товариства з метою уникнути відповідальності, суд зазначає наступне.
По-перше на підтвердження вищезазначених обставин, позивачем не надано відповідних доказів.
По-друге скрутне матеріальне становище у відповідності до норм чинного законодавства не може бути підставою для визнання недійсним договору дарування.
По-третє, як вказує сам позивач та підтверджується відповідним Витягом з ЄДРПОУ стосовно товариства, ОСОБА_2 на даний час залишається директором ТОВ "Стартерок", тобто у відповідності до законодавства несе відповідальність за свої дії, як керівник та відповідно посадова особа Товариства.
Таким чином, вихід відповідача 1 зі складу учасників товариства не вплине на відповідальність зазначеної особи, як директора.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що договір дарування від 01.12.2021 року, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 є удаваним, та приймаючи до уваги відсутність порушеного права позивача, як учасника товариства, суд дійшов висновку, що підстави для визнання його недійсним відсутні, у зв'язку з чим в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування частини у статутному капіталі від 01 грудня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід відмовити.
Щодо позовних вимог позивача про:
- визнання недійсним Акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартерок» від 01 грудня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- скасування наступних реєстраційних дій та записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:
- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 01.12.2021 13:37:30, 1004801070008049032, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.;
- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 02.12.2021 15:29:38, 1004801070009049032, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.;
- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 03.12.2021 15:45:19, 1004801070010049032, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є., суд зазначає наступне.
В даному випадку вищезазначені позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору дарування, оскільки акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартерок» від 01 грудня 2021 року було укладено на виконання вказаного правочину.
Крім того подальші реєстраційні дії були проведені, у зв'язку з укладенням договору дарування.
Враховуючи вищенаведене та те, що позовні вимоги про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартерок» від 01 грудня 2021 року та скасування державних реєстрацій є похідними вимогами від вимоги про визнання недійсним договору дарування, в задоволенні якої було відмовлено, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на позивача.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
В свою чергу, 24.02.2022 Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" , відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 7300 від 25.04.2022 затверджено Указ Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" , відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст.26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Також в даному випадку, суд приймає до уваги затримку у відправленні поштової кореспонденції та тимчасову відсутність електроенергії.
На підставі вищевикладеного, а також у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.195 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "21" листопада 2022 р.
Суддя Н.С. Добреля