Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
15.11.2022м. ХарківСправа № 922/910/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Публічне акціонерне товариство "Укрнафта"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "МІДАН ЦЕНТР"
про стягнення коштів
за участю представників сторін:
представника позивача - Пушанко І.О.;
представника відповідача - Хоссейн Ємілі на підставі ордеру ;
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до господарського суду Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДАН ЦЕНТР" про стягнення заборгованості за договором поставки № 12/01/01/2337-НП від 31.12.2021 року в розмірі 119670987,34 грн., з яких 104999992,80 грн. основного боргу, 5724657,14 грн. пені, 8126474,44 грн. інфляційних втрат та 819862,96 грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.06.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - дев'ять днів з дня вручення даної ухвали суду.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.07.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження на 26.07.2022 року об 11:30.
Хід розгляду справи було викладено в попередніх ухвалах суду.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.10.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні було оголошено перерву до 15.11.2022 року до 10:30.
Представник позивача в судовому засіданні 15.11.2022 року підтримав позовні вимоги, посилаючись на не здійснення відповідачем оплати поставленого згідно акту приймання-передачі від 31.01.2022 року товару та просив суд задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 15.11.2022 року проти позову заперечував, посилаючись на те, що акт на який позивач посилається як на підставу поставки товару та оплати містить суттєві недоліки, у зв'язку з чим не може бути належним доказом поставки. Також відповідач вказує на форс-мажорні обставини, якими є введення на території України воєнного стану та відповідно звільнення відповідача від обов'язку зі здійснення оплати у відповідності до зазначених обставин.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, заслухавши вступне слово представників сторін, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
31.12.2021 року між ПАТ «УКРНАФТА» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІДАН ЦЕНТР» (покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 12/01/01/2337-НП (далі - Договір), за умовами якою Постачальник протягом січня 2022 року зобов'язався поставити та передати Покупцеві у власність нафтопродукти (далі - Товар), а Покупець - прийняти та оплатити Товар.
Пунктом 1.3. Договору визначено асортимент, кількість, ціну та умови поставки Товару на загальну суму 104 999 992.80 грн.
Відповідно до п. 3.2 Договору, передача- приймання Товару за кількістю і якістю здійснюється у встановленому чинним законодавством України порядку, з оформленням Акту приймання-передачі Товару.
Пунктом 3.3 Договору визначено, що моментом поставки Товару і моментом переходу права власності на Товар до Покупця вважається момент підписання уповноваженими представниками обох Сторін Акту приймання-передачі Товару та/або видаткової накладної.
Згідно п. 3.5 Договору, В Актах приймання-передачі Товару Сторони зазначаються найменування, кількість, ціну і вартість переданого Товару. Сторони можуть укладати Акти приймання-передачі, в яких вказуються найменування, кількість, ціна і вартість Товару, що переданий протягом визначеною в такому Акті періоду часу.
Відповідно до пункту 4.3 Договору. Покупець здійснює розрахунки по цьому Договору в розмірі 100 % вартості Товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника в строки не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Товару.
В матеріалах справи наявний Акт приймання-передачі нафтопродуктів № 1 від 31.01.2022 року на суму 104999992,80 грн., який підписаний обома сторонами та скріплений печатками.
Крім того позивачем було надано податкову накладну на на відповідну суму за актом прийманн-передач.
Таким чином, позивач вказує на те, що останній виконав свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок здійснити оплату за вищезазначеним актом.
Як зазначає позивач, враховуючи те, що Акт приймання передачі Товару підписаний сторонами 31.01.2022 року, то останнім днем для виконання свого обов'язку зі сплати за поставлений Товар у Відповідача був 02.03.2022 року.
В свою чергу, як зазначає позивач, у встановлені Договором строки Відповідач розрахунку за поставлений Товар не здійснив.
03.05.2022 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про сплату боргу.
Проте відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не погасив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідач заперечуючи проти позову вказує на те, що в даному випадку має місце форс-мажор, а саме введення на території України воєнного стану 24.02.2022 року, а також активні бойові дії на території країни, що спричинили неможливість здійснити оплату відповідачем. Крім того відповідач вказує на недоліки в акті приймання-передачі нафтопродуктів, у зв'язку з чим останній не може вважатись належним доказом поставки товару.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
Згідно з ч.1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 663, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 1 ст.691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вже було зазначено вище, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі товару (нафтопродуктів) від 31.01.2022 року на суму 104999992,80 грн., який підписаний обома сторонами та скріплений печатками.
Щодо заперечень відповідача стосовно того, що вказаний акт містить недоліки, суд зазначає наступне.
Так, відповідач вказує на те, що в акті приймання-передачі від 31.01.2022 року зазначено, що місцем складання акту є м. Київ, всупереч тому, що поставка нафтопродуктів здійснюється у м. Кременчук та саме це місто мало бути зазначено в акті у відповідності до правил Інкотермс.
Крім того, відповідач вказує на те, що в акті зазначено про поставку нафтопродуктів протягом січня 2021 року, в той час, як договір сторонами було укладено 31.12.2021 року та сам акт складений 31.01.2022 року.
Таким чином з урахуванням вищенаведених недоліків, відповідач вважає, що акт приймання-передачі від 31.01.2022 року не може бути належним доказом поставки товару та відповідно підстави для стягнення заборгованості відсутні.
Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":
- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);
- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9);
- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).
- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5);
- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. (пункт 2.15).
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.
При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року по справі № 916/922/19.
Так, в даному випадку, дослідивши Акт приймання-передачі від 31.01.2022 року судом встановлено, що він містить дані про господарську операцію, зокрема передачу нафтопродуктів, ціну товару - 104999992,80 грн. (яка відповідає вартості товару, зазначену в договорі), у зазначеному акті вказано, що поставка здійснюється на виконання умов договору № 12/01/01/2337-НП від 31.12.2021 року, а також акт містить підписи уповноважених осіб позивача та відповідача та відтиски печаток підприємств.
Усі вищенаведені дані дають змогу суду ідентифікувати господарську операцію, яка була проведена та осіб, які брали участь у здійсненні відповідної господарської операції.
Крім того, як вже було зазначено вище, акт приймання-передачі від 31.01.2022 року містить зокрема печатку відповідача, що також свідчить про участь підприємства у господарській операції.
В свою чергу, відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, в той час, як в матеріалах справи відсутні докази того, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
Стосовно посилань на правила Інкотермс та те, що поставка мала бути здійснена у м. Кременчук та відповідно акт мав бути підписаний у вказаному місці, суд зазначає, що відповідно до п. 1 акту приймання-передачі поставка нафтопродуктів була здійснена у м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд. 3, проте в свою чергу в самому акті дійсно зазначено м. Київ.
Проте як вже було зазначено вище, акт приймання-передачі було підписано з боку позивача Віце-Президентом з питань переробки та торгівлі, Директора департаменту забезпечення продажу та торгівлі Луньовим Ф.С., який діє на підставі довіреності та з боку відповідача особисто директором Паскар Н.Ф. із проставленням печатки підприємства та будь-яких доказів щодо зауважень до вказаного акту в матеріалах справи не міститься.
Крім того про відсутність претензій відносно кількості та якості товару зазначено у п. 2 вищезазначеного акту.
Також матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача щодо недоліків акту чи претензій стосовно поставки нафтопродуктів.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що недоліки акту, зазначені відповідачем є несуттєвими та сам акт дає змогу ідентифікувати необхідні дані для здійснення господарської операції, у зв'язку з чим підстави не приймати як доказ акт приймання-передачі від 31.01.2022 року відсутні.
Також суд зауважує, що позивачем на підтвердження здійснення господарської операції було надано податкову накладну.
В той час, як відповідачем на підтвердження своїх заперечень не було надано відповідних доказів.
Враховуючи вищенаведене, оцінивши докази у їх сукупності, а також приймаючи до уваги те, що у відповідності до укладеного сторонами договору, підставою для оплати є підписання акту приймання-передачі, який в даному випадку був підписаний сторонами та скріплений печатками 31.01.2022 року, а також з урахуванням прострочення відповідачем здійснення оплати за вказаним актом, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 12/01/01/2337-НП від 31.12.2021 року в розмірі 104999992,80грн.
Щодо стягнення з відповідача 18382190,52 грн. пені, 15620973,82 грн. інфляційних втрат та 1579314,96 грн. 3% річних (з урахуванням збільшення позовних вимог), суд зазначає наступне.
Щодо заперечень відповідача стосовно наявності надзвичайних та невідворотних обставин суд зазначає наступне.
В даному випадку відповідач вказує на те, що введення на території України військового стану, а також активні бойові дії призвели до неможливості виконати свої зобов'язання відповідачем зокрема щодо здійснення оплати позивачу.
Так відповідач вказує на те, що внаслідок бойових дій було пошкоджено АЗС відповідача, на підтвердження чого надано заяви про вчинення кримінального правопорушення.
За ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст.218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «українах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
28 лютого ТПП повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР та інших документів вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Зазначена обставина визнається судом загальновідомою та не потребує доказування.
Разом з тим, судом приймається до уваги наступне.
Порядок застосування обставин форс-мажору прямо передбачено сторонами в договорі. Так, за п.6.2. Договору «Сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу Сторону про неспроможність виконати зобов'язання (їх частину) по цьому Договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дію обставин форс-мажору та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно умов нього Договору. Необхідним і достатнім доказом дії форс - мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою країни Сторони, для якої настали обставини форс мажору».
Таким чином, відповідач, у разі виникнення обставин непереборної сили, був зобов'язаний у десятиденний строк повідомити позивача про це та надати належні докази настання форс-мажору.
Проте, відповідач не надав доказів звернення до позивача з повідомленням про виникнення у нього форс-мажорних обставин та неспроможність в зв'язку з цим виконати обов'язки за Договором, як того вимагає п. 6.2. Договору для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань по Договору.
В матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем відповідного повідомлення.
Отже, за відсутності в матеріалах справи доказів письмового повідомлення відповідача про настання вищезгаданих обставин, посилання та такі обставини є необґрунтованими.
Будь-яких інших доказів, які б підтверджували об'єктивні обставини, які стали підставою не виконання зобов'язання за спірним договором відповідачем також надано не було.
Одночасно судом береться до уваги, що сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази причинно-наслідкового зв'язку між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов'язань.
Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «… Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом …».
Відповідач не надав доказів, які свідчать про те, як саме форс-мажорні обставини пов'язані з введенням воєнного стану в Україні безпосередньо вплинули на виконання ним зобов'язань за договором. Також, в обґрунтування своїх доводів відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження скрутного фінансового становища загалом, та його погіршення після введення воєнного стану.
Форс-мажор повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
В даному випадку, відповідачем на підтвердження настання форс-мажорних обставин було надано договори оренди автозаправних станцій та заяви про вчинення кримінального правопорушення щодо пошкодження елементів автозаправної станції внаслідок бойових дій.
Дослідивши вищезазначені докази, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що на відповідних АЗС перебували саме нафтопродукти, які були передані останньому за Актом приймання-передачі від 31.01.2022 року.
Крім того суд зауважує, що відповідна заяви про вчинення кримінального правопорушення, а саме пошкодження АЗС у м. Харків та Харківській області, були подані до правоохоронних органів 28.06.2022 року, в той час, як нафтопродукти були передані ще у січні 2022 року, тобто то введення на території України воєнного стану та могли бути реалізовані.
Таким чином відповідачем не доведено, що нафтопродукти, передані саме за актом приймання-передачі від 31.01.2022 року перебували на АЗС, які були пошкоджені внаслідок бойових дій, та те, що відповідні нафтопродукти були знищені.
Також, суд звертає увагу на те, що у п. 6.3. Договору зазначено, що поняття «Форс-мажорні» обставини за цим Договором ні при яких умовах не включає відсутність коштів та/або неможливість виконання фінансових зобов'язань. Зобов'язання Покупця щодо здійснення всіх фінансових розрахунків є абсолютними та безумовними.
Крім того, судом приймається до уваги, що предметом позову є стягнення заборгованості за товар, який був переданий відповідачу протягом січня 2022, тобто до введення військового стану в Україні. Відповідний товар (нафтопродукти) є таким, ліквідність та вартість якого під час військового стану значно зросли, що є загальновідомою обставиною. В той же час, відповідачем не надані будь-які докази, які б свідчили про те, що зазначений товар не був ним реалізований як до, так і після введення військового стану.
Відтак, твердження відповідача про необґрунтованість позову з причин настання форс-мажорних обставин, є необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до приписів ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з п.п.1, 2, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку, порушення строків оплати за поставлений Товар відповідно до цього Договору, Покупець сплачує Постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової славки НБУ, від ціни не оплаченого Товару, за кожний день прострочення.
Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, визнав його арифметично вірним, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 03.03.2022 по 01.09.2022 підлягають задоволенню в сумі 18382190,52 грн.
Ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення 15620973,82 грн. інфляційних втрат та 1579314,96 грн. 3% річних за період з 03.03.2022 по 01.03.2022, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки період їх нарахування та розмір є обґрунтованим.
Перевірка правильності розрахунків пені, інфляційних витрат та 3 % річних проводилась за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «ЛІГА 360».
Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДАН ЦЕНТР" (61001, м. Харків, проспект Гагаріна, 20, код ЄДРПОУ 44109533) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м.Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) 104999992,80 грн. основного боргу, 18382190,52 грн. пені, 15620973,82 грн. інфляційних втрат, 1579314,96 грн. 3% річних та 868350,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "21" листопада 2022 р.
Суддя Н.С. Добреля