21 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 500/2268/22 пров. № А/857/11519/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Кушнерика М.П.,
суддів: Курильця А.Р., Мікули О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року, прийняте суддею Осташ А.В. в м.Тернополі, в порядку письмового провадження, у справі № 500/2268/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення перерахунку основного розміру пенсії на підставі виданої оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, зобов'язання вчинити дії, -
в червні 2022, ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо застосування з 01.04.2019 при перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки від 10.01.2022 про розмір грошового забезпечення, обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність; зобов'язати відповідача проводити з 01.04.2019 виплату пенсії без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позовні вимоги мотивує тим, що є пенсіонером та отримує пенсію, яка призначена йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та забезпечення деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
При перерахунку його пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, одержаної від Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, відповідач, зважаючи на норму статті 43 Закону № 2262-ХІІ, обмежив її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними з огляду на те, що рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, що виразились у застосуванні ОСОБА_1 обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що вимоги позивача про перерахунок пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження її максимального розміру є безпідставними.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарга та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію, яка йому призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.02.2022 у справі № 500/587/22, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату основного розміру пенсії позивача, на підставі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року, із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, виданою Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% сум грошового забезпечення, із урахуванням проведених виплат.
Відповідно до перерахунку пенсії на виконання рішення суду відповідач здійснив перерахунок призначеної позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром.
Не погоджуючись із такою виплатою пенсії, позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку його пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Листом 25.05.2022, відповідач повідомив позивача, що пенсія буде обмежена визначеним законодавством максимальним розміром - 19340,00 грн.
Вважаючи такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо застосування обмеження, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що законних підстав для обмеження пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, у відповідача не було.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо вимоги позивача про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, колегія суддів зазначає наступне.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", Закону України «Про прокуратуру", Закону України «Про статус народного депутата України", Закону України «Про Національний банк України", Закону України «Про Кабінет Міністрів України", Закону України «Про дипломатичну службу", Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування", «Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність", Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", Закону України «Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ є нечинною.
Відповідно до Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01 січня 2017 року, у частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Отже, буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Наведене означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Тобто, внесені Законом № 1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року (Рішення Конституційного Суду України) обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним та відповідно є протиправними дії відповідача щодо обмеження призначеної позивачу пенсії.
Крім того, апеляційний суд акцентує увагу на те, що відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.
Закон № 2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною з 20 грудня 2016 року, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень статті 2 Закону № 3668-VI у частині, що не вирішується нормами Закону № 2262-XII, як це трактує відповідач.
Застосування положень Закону № 3668-VI щодо військовослужбовців фактично нівелює наслідки прийняття рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України.
Висновки по даній справі не спростовують можливість застосування норм Закону № 3668-VI щодо осіб, яким положення про обмеження виплати пенсії в максимальному розмірі встановлено іншими спеціальними Законами, що у встановленому порядку неконституційними не визнано.
Вказана вище правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 813/678/18 та від 09 лютого 2021 року у справі № 640/2500/18 та від 31 березня 2021 року у справі № 815/3000/17, яку в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» враховано апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року по справі № 500/2268/22, - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула