21 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 460/2495/22 пров. № А/857/13793/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевич Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 460/2495/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції -Поліщук О.В.,
час ухвалення рішення - 30.08.2022 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 30.08.2022 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період служби з січня 2015 року по лютий 2018 року зі встановленням базового місяця іншого, як січень 2008 року;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2021 роки;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період служби з січня 2015 року по лютий 2018 року зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2021 роки.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що проходив військову службу в 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач протиправно не здійснив із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за 2017-2021 роки, передбачену статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Також зазначає, що за період його служби з січня 2015 року по лютий 2018 року йому відповідачем протиправно нарахована індексація грошового забезпечення зі встановленням базового місяця іншого, як січень 2008 року. Вказує на те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України "Про індексацію грошових коштів населення" підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 460/2495/22 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - жовтень 2015 року.
Зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з врахуванням виплаченої суми.
Визнано протиправною бездіяльність 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2021 рік.
Зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що надання додаткових відпусток військовослужбовцям в особливий період, а саме з 2014 року по теперішній час припинилося. Відтак, відсутні підстави для компенсації за невикористані дні таких відпусток. Також, відповідач зауважив, що за період з січня 2015 року по лютий 2018 року позивачу нараховувалась і виплачувалась індексація грошового забезпечення. При цьому базовими місяцями для обчислення індексу були січень 2015 року (у зв'язку з підвищенням посадового окладу) та жовтень 2015 року (у зв'язку з підвищенням надбавки за вислугу років). Тому, підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за бажаний позивачем період зі встановленням іншого базового місяця відсутні.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 460/2495/22 та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивача гарантій індексації грошового забезпечення як складової грошового забезпечення військовослужбовця за вказаний період.
В свою чергу, базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинен бути січень 2008 року.
Крі того, позивач, не використав додаткові дні відпустки у спірний період, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з січня 2015 року по 31 грудня 2021 року проходив військову службу за контрактом у 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до посвідчення серії № НОМЕР_1 від 16.08.2017 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач 12.01.2022 року звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2021 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993.
4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надав відповідь на заяву, де вказав, що правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки відсутній. Крім того, зазначив, що рапорт про надання відпусток такого виду позивачем не подавався.
Відповідно до довідок № 5 від 24.01.2022 та № 22 від 25.08.2022 виданих відповідачем за період із січня 2015 року по листопад 2015 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена в повному обсязі, до розрахунку брався базовий місяць січень 2015 року та жовтень 2015 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідача та діями щодо застосування при індексації грошового забезпечення базового місяця іншого, як січень 2008 року під час розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03 липня 1991 року (надалі - Закон №1282-ХІІ).
Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
З аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ убачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Стосовно дискреційних повноважень, Суд зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Повноваження ж державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави Суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
З січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.
Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20, від 12 травня 2022 у справі № 580/3335/2, від 28 вересня 2022 року у справі № 560/3965/21.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 та 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Однак, вказаним Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Крім цього, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, не використав додаткові дні відпустки у спірний період, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 460/2495/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 21.11.2022 року