08 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 140/3993/22 пров. № А/857/10223/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Ковальчук В.Д.,
час ухвалення рішення: 10:23:56,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення: 23.06.2022,
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області звернулося в суд з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка П.В. від 09.05.2022 ВП № 68626849 про накладення штрафу.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено вжиття всіх залежних від нього дій для забезпечення виконання рішення суду.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Вважає, що таке є незаконним та прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не враховано доводи позивача, які полягали в тому, що повне виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі№ 140/8623/21 унеможливлено поважними причинами, що свідчить про відсутність вини органу Пенсійного фонду, фактично виплата не здійснена з підстав відсутності бюджетного фінансування.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 по справі №140/8623/21 зобов'язано позивача здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, із обов'язковим врахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останньою штатною посадою з 01.04.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої Волинським обласним центром комплектування та соціальної підтримки від 01.07.2021 № ХА17499.
На виконання вказаного рішення Волинським окружним адміністративним судом 08.11.2021 було видано виконавчий лист №19902/2021р., на підставі якого 14.02.2022 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюком П.В. було відкрито виконавче провадження № 68626849.
Листом від 15.03.2022 №505/0300-05 позивач повідомив державного виконавця про те, що за даним виконавчим документом рішення суду виконано в добровільному порядку, проведено з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХП «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов'язковим врахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останньою штатною посадою на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої Волинським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 01.07.2021 №ХА17499. Перерахований розмір пенсії в сумі 10519,99 грн. виплачується з 01.11.2021. Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Відповідно до пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Бюджетом Пенсійного фонду України на 2021 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 №126 (із змінами), на фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачалося 360 млн. грн, які протягом першого півріччя 2021 року використано в повному обсязі. Водночас орган державної виконавчої служби повідомлено, що сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2022 рік. Виплата заборгованості за період з 01.04.2019 по 31.10.2021 у розмірі 122272,58 грн буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. У підсумку Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зазначило, що судове рішення виконано в межах покладених зобов'язань.
З матеріалів справи слідує, що державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюк П.В. надіслав Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області вимоги від 20.04.2022 №6910 та від 27.04.2022 №8033 про надання інформації з підтверджуючими документами щодо погашення (зменшення) заборгованості по невиплаченій пенсії на виконання рішення суду, за яким видано 08.11.2021 виконавчий лист №19902/2021р.
Листами від 21.04.2022 № 0300-0504-8/14199 та від 06.05.2022 № 0300-0504-8/16612 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повідомило державного виконавця про стан виконання рішення суду, у якому продублювало інформацію, що містилася у вищенаведеному листі від 15.03.2022 №505/0300-05. Додатково пенсійний орган зазначив, що сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2022 рік, який згідно із підпунктом 1-1 пункту 14 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України, однак на даний час бюджет Пенсійного фонду України на 2022 рік не затверджений. Борги, нараховані на виконання рішень судів, обліковані Головним управлінням Пенсійного фонду в області по мірі надходження до органів Пенсійного фонду рішень судів, які набрали законної сили. Їх виплата буде здійснена в порядку черговості після виділення коштів з Державного бюджету України. У листі від 06.05.2022 № 0300-0504-8/16612 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вважає, що у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом №19902/2021р. виконавче провадження №68626849 підлягає закінченню.
09.05.2022 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюком П.В. винесено постанову ВП № 68626849 про накладення штрафу, якою встановлено, що боржником (позивачем) не вжито жодних заходів по отриманню (замовленню) заборгованих коштів для їх виплати ОСОБА_1 та виконанню рішення суду, за яким видано 08.11.2021 виконавчий лист №19902/2021 та не повідомлено держаного виконавцю про заходи, які вживаються по зменшенню (погашенню) заборгованості, у зв'язку з чим на підставі наведеного за невиконання рішення суду накладено на боржника штраф в розмірі 5100 грн.
Не погодившись з таким рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Вимогами п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Як передбачено ч. 1 ст. 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З урахуванням зазначених норм вірним є висновок суду, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
Також вірним є висновок суду, що у залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Відтак, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як встановлено судом з матеріалів справи, обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду в повному обсязі, позивач наголошує на тому, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 у справі №140/8623/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України проведено ОСОБА_1 перерахунок пенсії за вислугу років. Перерахований розмір пенсії становить 10519,59 грн та виплачується з 01.04.2021. Виплата заборгованості за період з 01.04.2019 по 31.10.2021 у сумі 122272,58 грн буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду прогнозовано буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2022 рік, який згідно із підпунктом 1-1 пункту 14 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України, однак на даний час бюджет Пенсійного фонду України на 2022 рік не затверджений. Борги, нараховані на виконання рішень судів, обліковані Головним управлінням Пенсійного фонду в області по мірі надходження до органів Пенсійного фонду рішень судів, які набрали законної сили. Їх виплата буде здійснена в порядку черговості після виділення коштів з Державного бюджету України.
Як встановлено судом з інформаційної довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 16.05.2022 №0300-05-7/18016, що станом на 01.05.2022 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області надійшло 13637 судових рішень у справах про пенсійне забезпечення громадян, фінансування яких здійснюється за окремою бюджетною програмою по погашенню заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. На виконання рішень судів проведені нарахування на загальну суму 1098558298,82 грн. Їх виплата буде здійснена після виділення коштів з Державного бюджету України
Таким чином, позивач посилається на поважність причин невиконання рішення суду у повному обсязі відсутністю бюджетного фінансування на ці потреби.
Разом з тим, як встановлено судом, на момент винесення спірної постанови про накладення штрафу будь-які докази того, що вказана заборгованість включена до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачуватись в порядку черговості, визначеної датою надходження судового рішення до боржника (відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018р.), державному виконавцю зі сторони позивача не надавалися.
Також, в розглядуваній ситуації позивачем не надано доказів вжиття дієвих заходів для отримання в установленому порядку коштів для погашення заборгованості по виплаті пенсії перед стягувачем ОСОБА_1 , через що боржником допущено недобросовісне зволікання із виконання обов'язків по виконавчому провадженню.
Отже, органу державної виконавчої служби не надано доказів вжиття заходів зі сторони боржника для повного і своєчасного виконання рішення суду, так само, як і не надано доказів відсутності бюджетного фінансування на виконання рішення суду у виконавчому провадженні №68626849.
З урахуванням зазначеного вірним є висновок суду, що позивач не вчинив всі залежні від нього дії для забезпечення виплати в повному обсязі перерахованої суми пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення суду.
Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Також вірним є висновок суду, що здійснення нарахування пенсії є лише передумовою її виплати та не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Судом також зауважено, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань.
Таким чином, вірним є висновок суду, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10, у справі № 9901/12/19 від 06.08.2019).
З урахуванням зазначеного вірним є висновок суду, що посилання позивача на відсутність підстав для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прийнята відповідачем постанова ВП №68626849 від 09.05.2022 відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 243 ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі № 140/3993/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Л. Я. Гудим
В. В. Святецький
Повне судове рішення у зв'язку з участю головуючого судді у семінарських заняттях з підвищення кваліфікації складено 21.11.2022.