22 червня 2010 р. Справа № 2-а-2045/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
при секретарі судового засідання Балан Марині Анатоліївні,
за участю представника позивача Попадюка Олега Вікторовича,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Літинського районного центру зайнятості Вінницької області -робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2 про стягнення допомоги по безробіттю,
< Текст >20 травня 2010 року Літинський районний центр зайнятості Вінницької області (Літинський РЦЗ), як робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (Фонд) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (ОСОБА_2.) про стягнення з нього, отриманої на їх думку неправомірно, допомоги по безробіттю в сумі 653 грн 27 коп.
Зазначили, що відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 02 березня 2000 року №1533-ІІІ (Закон №1533) застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття.
Відповідно до частини другої статті 36 цього ж Закону, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм такого забезпечення.
Як стало відомо за результатами проведеного розслідування обґрунтованості виплат матеріального забезпечення шляхом звірки баз даних з державною податковою інспекцією, відповідач ОСОБА_2, перебуваючи на обліку у Літинському РЦЗ як безробітній та отримуючи, передбачену Законом №1533 допомогу по безробіттю, в порушення наведених норм не повідомив про те, що одночасно за цивільно-правовою угодою працював у центрі поштового зв'язку №5 Вінницької дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (ЦПЗ №5УДППЗ «Укрпошта»).
Таким чином, посилаючись на те, що дії ОСОБА_2 потягли переплату коштів з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в сумі 653 грн 27 коп., тобто відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1533 внаслідок умисного невиконання відповідачем своїх обов'язків та зловживання ними вказана сума сплачена безпідставно, а також враховуючи, що у разі відмови застрахованої особи добровільно повернути кошти чи просто у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється через органи судової влади, - Літинський РЦЗ просив стягнути з ОСОБА_2 653 грн 27 коп. в судовому порядку.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 20109 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача -головний спеціаліст - юрисконсульт Літинського РЦЗ О.В.Попадюк (довіреність на а.с. 25) позовні вимоги підтримав в повному обсязі й просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач -ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно будучи на обліку к центрі зайнятості як безробітній та отримуючи допомогу по безробіттю він тимчасово, на період новорічних свят влаштувався до центру поштового зв'язку водієм. Однак перед цим, він з'явився до Літинського РЦЗ і про намір працевлаштуватися повідомив уповноважену особу. Жодних заперечень з цього приводу чи повідомлення про будь-які негативні наслідки йому не вказали.
За таких обставин, ОСОБА_2 вважав, що Законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про зайнятість населення»він не порушував.
Крім того, відповідач посилався на пропуск Літинським РЦЗ строку звернення до суду передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та наполягав на його застосуванні.
Суд заслухав пояснення представника позивача, заперечення відповідача, повно, всебічно, об'єктивно дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.
Так, судом встановлено, що з 03 січня 2006 року по 27 вересня 2007 року ОСОБА_2 працював майстром виробничого навчання у Літинській середній загальній школі І-ІІІ ступенів №2.
Після звільнення по пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін), звернувся до Літинського РЦЗ, де 09 листопада 2007 року, відповідно до персональної картки №НОМЕР_1 був зареєстрований таким, що шукає роботу (а.с. 5).
Як вбачається із заяви від 16 листопада 2007 року відповідач, вказуючи, що як суб'єкт підприємницької діяльності не зареєстрований, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує, то до вирішення питання свого працевлаштування висловив Літинському РЦЗ прохання надати йому статус безробітного з виплатою відповідної допомоги (а.с. 6).
Погодження центру зайнятості отримано ОСОБА_2 відповідно до наказу від 16 листопада 2007 року, а допомогу по безробіттю обраховано, зокрема, на підставі поданої ним довідки відділу освіти Латинської районної державної адміністрації про середню заробітну плату (дохід) від 16 листопада 2007 року №230 (а.с. 8).
З обліку в центрі зайнятості відповідач знятий 07 травня 2008 року у зв'язку із працевлаштуванням до Відкритого акціонерного товариства «Літинський молочний завод»водієм (а.с. 5 на звороті).
В подальшому, в результаті проведення Літинським РЦЗ відповідно до пункту 5 частини другої статті 12 Закону №1533, розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення шляхом звірки баз даних з державною податковою інспекцією встановлено, що ОСОБА_2 згідно з угодою про виконання роботи від 26 грудня 2007 року №350, з 26 грудня 2007 року по 19 січня 2008 року працював в ЦПЗ №5 Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта»водієм (а.с. 12).
За результатами розслідування головним спеціалістом -юрисконсультом Літинського РЦЗ О.В.Попадюком складено акт від 22 грудня 2009 року №23 із висновком про те, що ОСОБА_2 зобов'язався повернути незаконно отримані кошти в сумі 653 грн 27 коп. до 18 грудня 2009 року (а.с. 13-14).
Даний акт відповідачем підписаний і один примірник 22 грудня 2009 року ним отриманий (а.с. 14).
Оскільки відповідачем до визначеної дати кошти не повернуті, то директором Літинського РЦЗ Т.М.Коноваловою 24 грудня 2009 року винесено наказ «Про повернення коштів у зв'язку з несвоєчасним поданням відомостей про обставини, що впливають на умови виплати допомоги по безробіттю»№62, яким відповідача зобов'язано повернути 653 грн 27 коп. добровільно протягом 15 календарних днів (а.с. 11).
Повідомлення від 24 грудня 2009 року №01-17/1516 відповідачем отримане 30 грудня 2009 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №2456 (а.с. 15), однак кошти ОСОБА_2 так і не повернуті, що й стало підставою звернення центру зайнятості до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що з 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону, законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закону України «Про зайнятість населення»та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення»від 01 березня 1991 року №803-ХІІ, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Для одержання статусу безробітного, громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку пошуку роботи, до центру зайнятості відповідну заяву та письмову інформацію про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів та не зареєстрований як фізична особа -підприємець.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання.
У випадку безробіття, згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.
Зокрема, відповідно до статті 7, видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Що стосується безпосередньо допомоги по безробіттю, то слід зазначити, що відповідно до статті 22 Закону №1533, застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.
Допомога по безробіттю також призначається та виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Відповідно до пунктів 6.2, 6.3 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за №915/5136, (Порядок надання допомоги), допомога по безробіттю призначається на підставі особистої заяви безробітного, довідки (довідок) про середню заробітну плату (дохід) за останнім місцем (декількома місцями) роботи чи служби, трудової книжки, військового квитка, копії цивільно-правового договору, за пред'явленням, у разі наявності, свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.
Рішення про призначення допомоги по безробіттю, її розмір і строки виплати, відкладення, скорочення та припинення виплати оформлюється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до картки персонального обліку безробітного. З цим наказом безробітний повинен бути ознайомлений під особистий підпис у картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.
Що стосується визначення розміру та тривалості виплати допомоги по безробіттю, то слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 23 Закону №1533, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років -50 відсотків; від 2 до 6 років -55 відсотків; від 6 до 10 років -60 відсотків; понад 10 років -70 відсотків.
Допомога по безробіттю виплачується два рази на місяць, а за згодою безробітного - один раз на місяць через банківські установи в установленому порядку, крім того, нараховується до дня останнього відвідування центру зайнятості включно.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів -100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому -70 відсотків.
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Згідно із підпунктом 1 пункту 5.4 Порядку надання допомоги, тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів, зокрема, у разі приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (у тому числі за межами України) або здійснення іншої діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю - на строк не менше кількості календарних днів тимчасової роботи.
Тимчасовою роботою вважається робота, на яку працівник прийнятий строком до двох місяців або чотирьох місяців у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника, за яким на законній підставі зберігається його місце роботи.
Відповідно до підпункту 1 пункту 5.5 цього ж Порядку, виплата допомоги припиняється, зокрема, у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).
Згідно із пунктом 6.14 Порядку надання допомоги, якщо під час її одержання безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
Наведене положення кореспондує і статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яка передбачає, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.
Тобто, як вбачається із наведених правових положень, районними центрами зайнятості з метою запобігання незаконному отриманню матеріального забезпечення та соціальних послуг може проводитись розслідування обґрунтованості таких виплат.
Механізм розслідування на даний час визначений Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації від 13 лютого 2009 року №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року №7-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року №232/1648 (Порядок розслідування).
Так, відповідно до пунктів 2, 3 вказаного Порядку, розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття у разі, зокрема, коли під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації.
Відповідно до пункту 4 Порядку розслідування, для проведення перевірки центри зайнятості взаємодіють з Державною податковою адміністрацією України та Пенсійним фондом України шляхом обміну інформацією про отримані особами, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, доходи від провадження підприємницької діяльності, виконання робіт за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом, під час роботи за кордоном, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Обмін інформацією здійснюється між Державним центром зайнятості, Державною податковою адміністрацією України (ДПА України) та Пенсійним фондом України (ПФ України) як центральними органами виконавчої влади.
Процедуру обміну інформацією регулює Порядок обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України, ДПА України від 12 липня 2006 року №259/407, постановою правління ПФ України від 12 липня 2006 року №9-3, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 липня 2006 року за №876/12750.
Зокрема, Державний центр зайнятості щоквартально протягом 10 календарних днів після закінчення кварталу, наступного за звітним, направляє запит зазначеним у цьому Порядку органам, які можуть мати відомості про осіб, визначених у пункті 2.1 (п. 2.2).
На запит Державного центру зайнятості відповідний орган протягом десяти робочих днів надає відповідь (п. 2.5).
Відомості, що надаються у відповіді ДПА України на запит щодо доходів осіб, мають містити певну інформацію, яка надається на відповідний період поквартально (п. 2.7).
Усі суб'єкти інформаційного обміну є відповідальними за своєчасне та в повному обсязі надання достовірних даних щодо доходів осіб, які мають відповідати періоду, зазначеному в запиті (п. 3.1).
Відповідно до пункту 5 Порядку розслідування, а результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили.
У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.
Згідно із пунктами 7, 8 цього Порядку, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом.
Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.
У разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Таким чином, аналіз наведеного законодавства дає можливість дійти висновку про те, що держава в особі Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виступає гарантом забезпечення реалізації застрахованими особами своїх прав.
Тобто, застрахованій особі, державою забезпечується у випадку відсутності заробітку або інших передбачених законодавством доходів через відсутність роботи отримання матеріальної підтримки у вигляді виплати допомоги.
В свою чергу, особа вільна у бажанні застосувати своє право на соціальне забезпечення або не скористатися ним. У всіх випадках конкретний вид соціального забезпечення надається особі лише після її звернення із заявою і прийняття рішення компетентного органу про призначення пенсії, соціальної допомоги, послуги.
При цьому, слід враховувати, що зазначені правовідносини реалізуються за умови, що обидві сторони, як держава в особі Фонду, так і особа, несуть як права так і обов'язки, а у разі зловживання правом або неналежного виконання обов'язків притягуються до юридичної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, зареєстрований у Літинському РЦЗ 16 листопада 2007 року як безробітній ОСОБА_2 до 07 травня 2008 року отримував допомогу по безробіттю.
Однак, внаслідок проведення головним спеціалістом -юрисконсультом 22 грудня 2009 року звірки за результатами обміну даними між Літинським відділенням Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції та Літинським районним центром зайнятості, встановлено, що відповідач з 26 грудня 2007 року по 19 січня 2008 року відповідно до угоди про виконання роботи, тобто відповідної оплати в тому числі, працював у ЦПЗ №5 Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта».
За вказаних обставин, позивачем встановлено порушення ОСОБА_2 порядку отримання допомоги по безробіттю, тобто констатовано недотримання обов'язку своєчасно подати відомості про обставини, що впливають на умови виплати йому забезпечення, що потягло за собою виникнення переплати коштів з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Таким чином, на підставі довідки про отриману відповідачем за період з 26 грудня 2007 року по 19 січня 2008 року допомогу в сумі 653 грн 27 коп., директором Літинського РЦЗ прийнято наказ про повернення коштів.
З таким висновком Літинського РЦЗ суд погоджується з огляду на те, що серед іншого, обов'язковою умовою отримання особою допомоги по безробіттю є відсутність будь-яких доходів. Працевлаштування навіть тимчасове забороняється, оскільки суперечитиме самій природі даної допомоги.
Посилання відповідача в судовому засіданні на те, що він повідомляв посадових осіб Літинського РЦЗ про намір працевлаштуватися, а відтак, і відсутність з його боку будь-яких порушень, прийняті судом як обґрунтовані не можуть бути, оскільки не спростовують необхідності дотримання відповідачем своїх, чітко передбачених законом обов'язків. Крім того, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що центр зайнятості з безробітними особами проводить семінари, де їм роз'яснює вимоги чинного законодавства, їх права та обов'язки, тощо. Більше того, письмово заяву на тимчасове працевлаштування відповідач не писав.
Однак, вирішуючи за таких обставин питання про стягнення допомоги по безробіттю в судовому порядку, необхідно виходити з такого.
Відповідно до пункту 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, рішення щодо проведення перевірки приймається керівником центру зайнятості.
Однак, позивачем доказів щодо прийняття керівництвом Літинського районного центру зайнятості рішення про проведення перевірки, за результатами якої складено акт від 22 грудня 2009 року №23 до суду не надано.
Крім того, згідно цього акта, розслідування проведено в тому числі і відповідно до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття»від 20 березня 2006 року №357.
Однак, відповідно до пункту 1 вказаного Порядку, він визначає механізм проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення у 2006 році. Строк дії Порядку згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №98, було продовжено, проте лише на 2007 рік.
Таким чином, на час проведення позивачем перевірки в 2009 році, дія вказаного Порядку закінчилася, а тому посилання на нього в акті розслідування є безпідставним.
Саме основне, при вирішені даної справи, суд вважає за необхідне врахувати строк звернення позивача до суду, на якому наполягав ОСОБА_2
Так, частинами першою, другою статті 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Визначаючись щодо застосування цих моментів, слід зазначити, що представник Літинського РЦЗ в судовому засіданні посилався на те, що про безпідставне отримання ОСОБА_2 допомоги по безробіттю вони дізналися за наслідками проведеного розслідування та на підставі складеного акта, тобто 22 грудня 2009 року. За таких обставин, річний строк звернення до суду ними не пропущено.
Однак, з таким підходом суд погодитись не може, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зокрема, згідно із пунктами 2.2, 2.5, 2.7, 3.1 вказаного вище Порядку обміну інформацією, Державний центр зайнятості щоквартально протягом 10 календарних днів після закінчення кварталу, наступного за звітним, направляє запит зазначеним у цьому Порядку органам, які можуть мати відомості про осіб, визначених у пункті 2.1.
На запит Державного центру зайнятості відповідний орган протягом десяти робочих днів надає відповідь. Зокрема, ДПА України надає інформацію на відповідний період поквартально.
Усі суб'єкти інформаційного обміну (ДПА України, ПФ України та Державний центр зайнятості) є відповідальними за своєчасне та в повному обсязі надання достовірних даних щодо доходів осіб, які мають відповідати періоду, зазначеному в запиті.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_2 перебував на обліку у Літинському РЦЗ з 16 листопада 2007 року по 07 травня 2008 року.
За таких обставин, враховуючи проведення щоквартальної звірки із суб'єктами інформаційного обміну, стає незрозумілим чому центр зайнятості розслідування провів лише в грудні 2009 року. Більше того, позивачем не надано доказів отримання такої відповіді, тобто можливості встановити дату надходження інформації до Літинського РЦЗ.
Належне дотримання позивачем вищенаведеного порядку проведення щоквартальної звірки передбачало б отримання центом зайнятості інформації щодо ОСОБА_2 ще у 2008 році. Тому, враховуючи обчислення річного строку з моменту, коли особа повинна була дізнатися, звернення Літинського РЦЗ до суду з позовом лише 20 травня 2010 року є безпідставним.
Більше того, суд вважає за необхідне при цьому зазначити і те, що в таких адміністративних справах за зверненням суб'єкта владних повноважень з позовом до фізичної чи юридичної особи про стягнення коштів, тобто у випадках, визначених законом, адміністративний суд надає упереджувальний захист правам, свободам та інтересам особи.
При цьому, щоб не допустити зловживань суб'єкта владних повноважень та можливих порушень прав, свобод чи інтересів, Конституцією та законами України встановлено судовий контроль за вжиттям таких заходів.
Адміністративний суд у зазначених справах, згідно з частиною першою статті 2 КАС України, перевіряє, зокрема, чи не буде порушено (у тому числі безпідставно обмежено) права, свободи та інтереси осіб у разі задоволення адміністративного позову суб'єкта владних повноважень.
В цьому аспекті, вирішуючи питання і щодо компетенції адміністративного суду варто зазначити таке.
Державним органом, який створений для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, а також здійснення інших функцій згідно вказаного Закону, є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Фонд є цільовим нецентралізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, а кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до статей 10, 12 Закону №1533, управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду. До складу правління Фонду входять по 15 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах.
Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду.
Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.
Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.
Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема, контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.
Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.
Як вбачається із положення про Літинський районний центр зайнятості, затвердженого директором Вінницького обласного центру зайнятості В.А.Басюк 20 жовтня 1997 року, позивач є місцевим органом державної виконавчої влади і у своїй діяльності керується, зокрема, указами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами і розпорядженнями Міністерства праці та соціальної політики України, наказами і розпорядженнями Державного центру зайнятості.
Центр, відповідно до покладених на нього завдань надає соціальну підтримку громадянам, які визнані в установленому порядку безробітними, в тому числі, призначає і виплачує допомогу по безробіттю, а також має право на припинення її виплати згідно чинного законодавством порядку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Такі випадки, стосовно позивача, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якого, робочі органи виконавчої дирекції Фонду мають повноваження проводити збір страхових внесків, застосовувати фінансові санкції, передбачені законом, у разі порушення порядку сплати страхувальниками страхових внесків, стягувати із страхувальника передбачені законом штрафи та застосовувати інші фінансові санкції за недотримання закону, а також представляти інтереси Фонду в судових та інших органах.
Згідно із статтею 39 Закону №1533, спори, що виникають із правовідносин загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до пункту 8 Порядку розслідування, у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 №1155, відмови юридичної особи чи фізичної особи - підприємця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 6.14 Порядку надання допомоги, якщо безробітний відмовився добровільно повернути кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.
Тобто, в наведених положеннях концентрована чітко визначена законом правова підстава можливості звернення з позовом, що відповідає частині четвертій статті 50 КАС України, відповідно до якої громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, у випадку, встановленому законом.
У даних правовідносинах однією із сторін виступає суб'єкт владних повноважень, а саме Літинський районний центр зайнятості -робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового держаного соціального страхування України на випадок безробіття, між сторонами виникли спірні правовідносини, які за своєю природою є публічно-правовими, законодавством передбачено, що повернення відповідних коштів може здійснюватись в судовому порядку.
Отже, відповідно до статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведені норми закону, частину першу статті 100 КАС України, відповідно до якої пропущення строків звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому полягає одна із сторін, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат відмовлено, то судові витрати по сплаті судового збору стягненню з відповідача не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 29.06.2010
Суддя/підпис/ Чудак Олеся Миколаївна
Копія вірна:
Суддя:
Секретар:
22.06.2010