21 листопада 2022 року Справа № 160/14736/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року в сумі 279100,96 грн.;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року в сумі 279100,96 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Позивач стверджує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21 було, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №97133 від 29.06.2021 року про розмір грошового забезпечення, з урахуванням зазначених у ній складових та основного розміру пенсії у розмірі 74% відповідних сум грошового забезпечення, з 01.04.2019 року та з урахуванням проведених платежів.
На виконання означеного рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області проведено перерахунок пенсії позивача та нараховано доплату за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року у сумі 279100,96 грн.
При цьому, виплата вказаної суми пенсійний органом не здійснена.
З огляду на викладене, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою щодо виплати доплати (заборгованості) за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року у сумі 279100,96 грн.
Однак, відповідач відмовив у виплаті заборгованості з пенсії за вказаний період у сумі 279100,96 грн., посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань.
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26.09.2022 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року у сумі 279100,96 грн.
Відповідач посилається на п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" та зазначає, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою.
Так, згідно п.10 Порядку виділення коштів для виплати здійснювалось Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
На виконання п.3 Порядку, постановою правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 року № 20-1, яка набрала чинності 10.11.2018 року, було затверджено Порядок ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до якого визначена процедура функціонування реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою), та внесення інформації до нього за принципом календарної черговості дати надходження судового рішення до боржника.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 року у справі № 640/5248/19 було визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649.
Приписами ст.116 Бюджетного кодексу України визначено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Бюджет Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Державного бюджету України включаються до Бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідач зазначає, що бюджет Пенсійного фонду України на 2022 рік був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 року №1167. Тому, виплату доплати пенсії, нараховану на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21, буде проведено після виділення бюджетних асигнувань в порядку черговості надходжень рішень суду до пенсійного органу.
Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Дніпропетровського обласного територіального центра комплектування та соціальної підтримки №ФД97133 від 29.06.2021р. про розмір грошового забезпечення, з урахуванням зазначених у ній складових та основного розміру пенсії у розмірі 74% відповідних сум грошового забезпечення, з 01.04.2019р. та з урахуванням проведених платежів; у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено; стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 33 коп. (шістсот п'ять грн. 33 коп.).
Означене рішення суду набрало законної сили 19.04.2022 року.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , але не здійснено її виплату.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо виплати доплати (заборгованості) за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року у сумі 279100,96 грн., з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21.
Своїм листом від 12.08.2022 року № 24263-19573/3-01/8-0400/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що доплата пенсії за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року становить 279100,96 грн.
При цьому, пенсійний орган зазначив з посиланням на приписи ст.116 Бюджетного кодексу України, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Тому, доплату за попередній період на виконання рішення суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21 буде здійснено після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Крім того, відповідач зауважив, що покладені судом зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку пенсії позивача виконані ним в порядку, встановленому судовим рішенням, та в межах його повноважень.
Не погоджуючись з позицією відповідача та вважаючи його бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статтті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних.
Так, частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому, потребують правового захисту в суді.
З огляду на те, що статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому, суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Реалізуючи своє конституційне право на судовий захист шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеного законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21 відповідачем було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та нараховано доплату за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року у сумі 279100,96 грн.
Однак, виплату вказаної доплати пенсії пенсійний орган не здійснив. При цьому, відповідач зазначив, що така виплата буде проведена після виділення бюджетних асигнувань в порядку черговості надходжень рішень суду до органу Пенсійного фонду.
Тобто, у межах спірних відносин позивач фактично не погоджується із діями відповідача, які пов'язані із виплатою йому пенсії на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21.
Суд зазначає, що ключовим аспектом спірних правовідносин, які розглядаються у даній справі є неналежне виконання пенсійним органом рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі № 160/23401/21, яке набрало законної сили.
Разом з тим, процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, врегульовано статтями 370-383 Кодексу адміністративного судочинства України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф.
Частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, приписами статтей 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Означені правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, статтями 382 та 383 КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
На підставі вищевикладеного, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15, від 03 квітня 2019 року у справі №820/4261/18, від 09 липня 2019 року у справі №826/17587/18, від 31 липня 2019 року у справі №803/688/18, від 23 липня 2020 року у справі №661/89/17, від 24 липня 2020 року у справі №501/2172/15-а, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а.
При цьому, при розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №686/23317/13-а, від 06.02.2019 року у справі №816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15, постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі №580/3376/20.
Суд звертає увагу на те, що предмет позову у справі №160/14736/22 фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі №160/23401/21.
Обраний позивачем у даній справі спосіб захисту є одним із способів виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року у справі №160/23401/21.
Тобто, у спірних відносинах наявні обставини, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти нову позовну заяву.
Суд зауважує, що відповідна заява повинна бути подана в межах справи №160/23401/21.
Всупереч означеному, позивач не скористався правом на подання заяви в порядку статтей 382 або 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №160/23401/21.
Тому, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Отже, спір у цій справі №160/14736/22 є тотожним, тому, що був предметом розгляду у справі №160/23401/21, але виник на стадії виконання судового рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 21.11.2022 року.
Суддя І.О. Лозицька