21 листопада 2022 року Справа № 160/14299/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській, відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з відмови у зарахуванні до стажу, який надає право на призначення пільгової пенсії періодів роботи з 01.08.2011 р. по 31.10.2011 р., з 01.10.2014 р. по 28.02.2015 р., з 01.04.2015 р. по 29.02.2016 р. та призначенні позивачу пенсії за заявою від 21.04.2022 р. про призначення пенсії, яке безпосередньо виразилося у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії від 26.04.2022 р. за №046350009309, скасувати це рішення;
- зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу, який надає право на призначення пільгової пенсії періодів роботи з 01.08.2011 р. по 31.10.2011 р., з 01.10.2014 р. по 28.02.2015 р., з 01.04.2015 р. по 29.02.2016 р. та призначити позивачу пільгову пенсію з моменту звернення до органів пенсійного фонду - 21.04.2022 р.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії мала необхідний стаж роботи на посаді за Списком №2 та досягла віку 50 рік, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а, отже, відповідає всім вимогам законодавства щодо виходу на пенсію на пільгових умовах. Позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26.04.2022 р. за №046350009309 є протиправним. Окрім того, на думку позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повинно зарахувати позивачу до її пільгового стажу за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України періоди роботи з 01.08.2011 р. по 31.10.2011 р., з 01.10.2014 р. по 28.02.2015 р., з 01.04.2015 р. по 29.02.2016 р., оскільки разом із заявою подавалися усі необхідні документи для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Ухвалою суду від 20.09.2022 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
06.10.2022 р. до суду надійшов від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог. Пенсійний орган зазначив, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності направлено на розгляді цю заяву із документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яким й було прийнято оскаржуване рішення. Враховуючи наведене, відповідач-1 наголошує, що він не розглядав заяву позивача про призначення пенсії по суті та не приймав рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах. Пенсійний орган погодився із відповідачем-2 щодо відсутності підстав для зарахування спірних періодів роботи позивача до її пільгового стажу, зважаючи на відсутність сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Крім того, відповідач-1 зазначив, що відповідно до наданих документів загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 20 років 00 місяців 02 дні (в т.ч. пільговий стаж роботи за Списком №2 - 14 років 00 місяців 07 днів), що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 (зокрема, менше 24 років страхового стажу).
11.10.2022 р. до суду надійшов від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог. Пенсійний орган зазначив, що пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівниками за наявності трьох обов'язкових умов в сукупності, а саме: зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМ України; проведення атестації робочих місць; досягнення 55 років і при наявності стажу роботи, що визначений пунктом 2 частиною 2 статтею 114 Закону №1058-IV. Відповідач-2 зазначив, що до пільгового стажу позивача не зараховано її періоди роботи з 01.08.2011 р. по 31.10.2011 р., з 01.10.2014 р. по 28.02.2015 р., з 01.04.2015 р. по 29.02.2016 р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу про сплату внесків. Спірне рішення, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах, прийнято пенсійним органом у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку та у зв'язку з відсутністю пенсійного віку, підтвердженого в установленому законом порядку. Відповідач-2 вважає свої дії та оскаржуване рішення правомірними, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.
14.10.2022 р. до суду надійшла від представника ОСОБА_1 відповідь на відзив (не підписана), в якій викладено заперечення позивача на доводи пенсійних органів, що відображені у відзивах на позовну заяву.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 21.04.2022 р. звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала документи на підтвердження трудового стажу, у тому числі пільгового, за Списком №2. На момент звернення позивачу виповнилося 50 років.
Так, за принципом територіальності заява позивача про призначення пенсії за віком була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за №046350009309 від 26.04.2022 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
У вищезазначеному рішенні пенсійний орган зазначив, що до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано періоди з 01.08.2011 р. по 31.10.2011 р., з 01.10.2014 р. по 28.02.2015 р., з 01.04.2015 р. по 29.02.2016 р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу про сплату внесків.
Відповідач-2 відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п.п. 2 п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку та у зв'язку з відсутністю пенсійного віку, підтвердженого в установленому законом порядку.
Не погоджуючись зі спірним рішенням та фактично діями відповідачів щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з метою захисту своїх порушених прав ОСОБА_1 звернулася із даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
03.10.2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VІІІ (далі - Закон №2148-VІІІ), що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV) розділом ХІV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, народжених до 31 березня 1969 року - після досягнення 54 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно статті 13 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ від 02.03.2015 року (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІз урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»),
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІз урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІУ.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи №360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивач досягла необхідного визначеного пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віку.
Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачу відповідач 1 не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23.01.2020 року №1-р/2020.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №046350009309 від 26.04.2022 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Так, згідно відомостей (вибірково), за спірний період, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 у період з 17.03.1995 р. по 10.10.2018 р. в Публічному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля», яке у подальшому перейменоване в Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля».
Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача вищевказаних періодів її роботи, у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків, згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 1 Закону №1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 2 статті 20 Закону №1058-IV).
Як передбачено частинами 4 - 6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
При цьому, невиконання підприємством обов'язку по сплаті страхових внесків не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески.
Чинне законодавство покладає обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків на страхувальника. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Суд зазначає, що відсутність інформації та документів стосовно сплати ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля» страхових внесків, їх неналежна сплата чи ненадходження таких внесків до Пенсійного фонду, не може бути підставою для не зарахування до страхового і пільгового стажу позивача спірних періодів її роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Факт ненадходження відрахувань до Пенсійного фонду із зарплати позивача за відсутності його вини, не може бути підставою для відмови у зарахуванні йому стажу роботи та, відповідно, для відмови в призначенні пенсії.
Позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення вказаного періоду роботи до страхового та пільгового стажу за порушення, вчинене страхувальником, оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Як вбачається з матеріалів справи відповідач не звертався з запитами про надання інформації щодо розміру заробітної плати позивача за спірний період та щодо сплати страхових внесків до вказаного підприємства, в якому працював позивач.
Тобто, відповідач-2 не виконав в повному обсязі свого обов'язку, передбаченого пунктом 4.2 Порядку №22-1 щодо надсилання запитів про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II вказаного Порядку.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.07.2019 року у справі №144/669/17, згідно з якою, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Суд також наголошує, що по спірному періоду роботи позивача наявні записи в трудовій книжці.
Суд зазначає, що не зарахування спірного періоду буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки, архівної довідки, довідки про підтвердження пільгового стажу роботи та інших документів, які підтверджують факт навчання та роботи позивача за незарахований період, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів та проведення перевірок за наданими для призначення пенсії документами, відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів навчання, роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позивачем надані відповідачу усі необхідні документи, зокрема: трудова книжка із записами перебування позивача на відповідних посадах, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для відмови у зарахуванні до пільгового стажу спірних періодів роботи позивача.
За таких обставин, порушені права позивача слід захистити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 по Списку №2, періоди роботи з 01.08.2011 р. по 31.10.2011 р., з 01.10.2014 р. по 28.02.2015 р., з 01.04.2015 р. по 29.02.2016 р..
Разом з цим, в задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах слід відмовити, оскільки у даному випадку належним захистом порушеного права достатньо визнання судом протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №046350009309 від 26.04.2022 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Стосовно позовної вимоги щодо призначення пенсії позивачу, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 року у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 року у справі №810/637/18.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно- дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України,
Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13.10.2021 року у справі №160/17081/20, від 12.11.2021 року у справі №160/2493/21.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, з урахуванням дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії та з метою ефективного поновлення прав позивача, керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 21.04.2022 р. та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-2 по справі, як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992,40 грн., що підтверджену квитанцію №96 від 09.09.2022 року.
Оскільки позовні вимоги підлягають часткового задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496, 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 159, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, 116а, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м.Полтава, вул. Соборності, 66, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №046350009309 від 26.04.2022 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 по Списку №2, періоди роботи з 01.08.2011 р. по 31.10.2011 р., з 01.10.2014 р. по 28.02.2015 р., з 01.04.2015 р. по 29.02.2016 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 21.04.2022 р. та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 248 (двісті сорок вісім) грн. 10 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 248 (двісті сорок вісім) грн. 10 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2022 р.
Суддя О.М. Неклеса