79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" листопада 2022 р. Справа №914/967/22
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання Олійник Н.
за участю представників сторін:
прокурор Панькевич Р.В.
від позивача не з'явився
від відповідача Гурська А.С.-представник
розглядаючи апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури №15/2-802вих.22 від 08.08.2022 (Вх. № ЗАГС 01-05/1973/22 від 09.08.2022)
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2022 (повний текст складено 18.07.2022)
у справі №914/967/22
за позовом Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Моршинської міської ради
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмедконтракт»
про стягнення 178 570,00 грн
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Моршинської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Техмедконтракт” про стягнення 178 570,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор покликається на те, що позивач у ході розгляду тендерної пропозиції відповідача не з'ясував правомірності включення учасником торгів сум ПДВ до вартості товару, здійснив оплату вартості поставленого відповідачем товару понад суму, яка підлягала сплаті (як розпорядник бюджетних коштів), а у подальшому, з дня вчинення правочину до дня звернення прокурора до суду, жодних заходів, пов'язаних з відновленням свого права, не вчиняв, що призвело до виникнення спору.
Відтак, прокурор вважає, що нездійснення позивачем захисту в розумінні ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, дає право прокурору звернутися з даним позовом до суду.
Порушення інтересів держави обгрунтовано прокурором укладенням договору в частині включення сум ПДВ до умов такого всупереч вимогам чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставного витрачання коштів територіальної громади.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.07.2022 у справі №914/967/22 відмовлено у позові повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що, оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов'язання відповідача повернути на користь позивача суму ПДВ, яка є складовою частиною ціни договору та вартості поставленого товару, задоволення позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам ч. 3 ст. 632 ЦК України.
Чинним законодавством прямо не встановлено недійсність правочину, до умов якого включено обов'язок покупця зі сплати ПДВ, якщо, при цьому, операції з постачання відповідних товарів звільнені від оподаткування, а тому договір в частині нарахування ПДВ на суму поставленого товару, може бути оспорюваним, а питання щодо його недійсності підлягає вирішенню судом в разі заявлення відповідної вимоги. Безпідставними є твердження прокурора про нікчемність договору в зазначеній частині.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та узагальнені доводи учасників процесу.
Заступником керівника Львівської обласної прокуратури подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2022 у справі №914/967/22 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, постановленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи,
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано, що медичний виріб (рентгенівська діагностична система), який є предметом договору про закупівлю № 48-1ІТ/2020 від 04.05.2020, відповідно до вимог законодавства, чинного на момент укладення цього договору та здійснення оплати за ним, віднесений до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.
На думку скаржника, оскільки на операції з постачання на митній території України товарів, робіт і послуг, необхідних для запобігання виникненню пандемії (COVID-19) поширюється режим звільнення від оподаткування ПДВ, на визначений у договорі про закупівлю товар ПДВ не нараховується. Порядок та механізм нарахування і сплати податку на додану вартість чи навпаки (операції, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано нормами Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 та, відповідно, не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.
Скаржник вважає, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку. Постачальник, як одна зі сторін зобов'язання, отримує зазначені кошти за рахунок покупця не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до цих правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок постачальника понад вартість товару, який було поставлено.
Скаржник вважає, що за своєю правовою природою відносини щодо повернення постачальниками на користь покупців безпідставно сплаченого в ціні товару ПДВ є кондикційними зобов'язаннями, а тому належним способом захисту порушених майнових інтересів держави в цих справах є стягнення відповідних сум на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Скаржник зазначає, що помилковим та безпідставним є твердження суду першої інстанції про те, що сума ПДВ є складовою частиною ціни договору та вартості поставленого товару, а задоволення позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам ч.3 ст. 632 ЦК України.
Також, на думку скаржника, судом першої інстанції не враховано, що подібна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 та у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20.
ТОВ «Техмедконтракт» у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду відповідають обставинам справи.
Відповідач зазначає, що фактично ПДВ було включено до тендерної документації та ціни договору самим позивачем, на момент проведення публічної закупівлі предмет договору не входив до Переліку №224, а відповідачем було сплачено ПДВ в повному обсязі до бюджету і жодні коригування податкових накладних не здійснювались. На момент звернення прокурора та позивача до суду, укладений між позивачем та відповідачем договір був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині - поставленого товару), що відповідає обставинам справи.
Також, відповідач зазначає, що чинним законодавством прямо не встановлено недійсність правочину, до умов якого включено обов'язок покупця зі сплати ПДВ, якщо, при цьому, операції з постачання відповідних товарів звільнені від оподаткування, а тому договір в частині нарахування ПДВ на суму поставленого товару, може бути оспорюваним, а питання щодо його недійсності підлягає вирішенню судом в разі заявлення відповідної вимоги, з огляду на це є безпідставним твердження прокурора про нікчемність договору в зазначеній частині. Відсутній будь-який доказ, що позивач здійснював закупівлю медичного виробу для діагностики та виявлення коронавірусної хвороби (COVID-19), натомість наявні докази, що позивач здійснював закупівлю для виявлення туберкульозу та для загальних потреб, а також що ціну договору з включенням податку на додану вартість також формулював позивач з урахуванням вимог законодавства України самостійно.
Львівська обласна прокуратура у відповіді на відзив на апеляційну скаргу просить відхилити доводи представника відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та зазначає, що доводи відповідача про те, що позивач самостійно визначив вартість предмету закупівлі з ПДВ, а тому відповідач повинен був платити суму ПДВ, не заслуговують на увагу, оскільки сплата ПДВ у цьому випадку прямо суперечить вказівці закону. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд, водночас в окремих випадках, визначених законом, в договорах застосовуються ціни, що встановлені або регулюються уповноваженими на те органами. Тобто держава або уповноважені нею органи можуть встановлювати фіксовані ціни у вигляді граничного рівня цін або рівня рентабельності тощо.
Таким чином, порядок та механізм нарахування і сплати податку на додану вартість чи навпаки (операції, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано нормами Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 та відповідно, не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.
Скаржник вважає, що не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що прокурор у позові обґрунтовує позовні вимоги виключно нікчемністю договору, оскільки, серед іншого, у позові вказано, що за своєю правовою природою відносини щодо повернення постачальниками на користь покупців безпідставно сплаченого в ціні товару ПДВ є кондикційними зобов'язаннями, а тому належним способом захисту порушених майнових інтересів держави в цих справах є стягнення відповідних сум на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Доводи представника відповідача про те, що на час проведення публічної закупівлі у Переліку № 224 не було зазначено «апарат рентгенівський діагностичний», який було внесено до Переліку № 224 лише після прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 271 від 08.04.2020 не спростовують факту його наявності на час укладення сторонами договору від 04.05.2020, що й було враховано прокурором при поданні позовної заяви.
Також, скаржник зазначає, що Моршинська міська рада, будучи наділена повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету, будь-яких заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вжила. Зазначені обставини є достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності Моршинської міської ради, як органу місцевого самоврядування та обгрунтованою підставою для застосування представницьких повноважень прокурором з метою захисту порушених інтересів держави.
У даному випадку прокурор не виступає у якості альтернативного суб'єкта звернення до суду, оскільки згаданий суб'єкт владних повноважень хоча і має повноваження захистити інтереси держави, але не звернувся до суду з позовною заявою про захист порушених прав. У даній справі, прокурор, установивши порушення вимог чинного законодавства, зокрема ст. 1212 ЦК України, Закону України «Про публічні закупівлі», п. 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, керуючись ст. 131-1 Конституції України, сг. 53 ПІК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до суду з позовом в інтересах держави.
Процесуальні дії суду у справі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2021 справу №914/967/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури №15/2-802вих.22 від 08.08.2022 (Вх. № ЗАГС 01-05/1973/22 від 09.08.2022) на рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2022 у справі №914/967/22 та призначено розгляд справи на 06.09.2022.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 11.10.2022.
У зв'язку із довготривалою повітряною тривогою по всій території України, ракетними обстрілами, задля убезпечення відвідувачів, суддів та працівників апарату Західного апеляційного господарського суду судове засідання 11.10.2022 не відбулося.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 призначено розгляд справи № 914/967/22 на 08.11.2022.
Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.11.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Обставини справи.
23.03.2020 Моршинська міська рада розмістила оголошення на сайті Prozorro про проведення публічної закупівлі (https://prozorro.gov.ua/tender/ua-2020-03-23-000974-a), ідентифікатор закупівлі UA-2020-03-23-000974-a очікуваною вартістю 2 734 560,00 грн з ПДВ з інформацією про предмет закупівлі: Вид предмету закупівлі: Товари, Класифікатор та його відповідний код: ДК 021:2015:33110000-4: Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини, Опис окремої частини або частин предмета закупівлі 1 комплект, ДК 021:2015: 33110000-4 - Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Рентгенівська діагностична система) (НК 024:2019 - 37645 - Система рентгенівська діагностична стаціонарна загального призначення, цифрова), місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: вул. Івана Франка, 15, Моршин, Львівська область, 82482, Україна, строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: 31 грудня 2020 рік, ДК 021:2015: 33110000-4 - Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини.
За результатами проведення аукціону переможцем 09.04.2020 визначено відповідача. Згідно Форми протоколу розкриття пропозицій, визначено вартість товару з ПДВ.
04.05.2020 Моршинська міська рада та ТОВ «Техмедконтракт» уклали договір про закупівлю 48-пт/2020, згідно п.1.1., п. 3.1. якого відповідач зобов'язався протягом 2020 року поставити позивачу товар ДК 0021:2015:33110000-4 Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Рентгенівська діагностична система) (НК 024:2019 - 37645 - Система рентгенівська діагностична стаціонарна загального призначення, цифрова) загальною вартістю 2 729 570,00 грн, в тому числі ПДВ 178 570,00 грн.
Згідно Додатку №1 до договору відповідач зобов'язався поставити позивачу рентгенівську діагностичну систему Camargue FH Радіографічна система з плаваючою декою стола - 1 комплект, Цифровий перетворювач для рентгенівської діагностики CR-15X - 1 комплект, Принтер для автоматичного друку сухих медичних плівок DRYSTAR 5302 - 1 штука.
07.09.2020 відповідач передав позивачу товар згідно видаткової накладної №РН-000054.
08.09.2020 позивач оплатив на користь відповідача 2 674 865,00 грн та 54 705,00 грн, тобто сплатив всю суму за поставлений товар.
Вказані обставини не заперечуються учасниками справи.
Разом з тим, прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що медичний виріб (рентгенівська діагностична система), який є предметом договору про закупівлю №48-ПТ/2020 від 04.05.2020 у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент укладення цього договору та здійснення оплати за ним, віднесений до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість з наступних підстав:
- апарат рентгенівський діагностичний (код УКТЗЕД 9022) відповідно до Переліку Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість №224, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020, звільнений від оподаткування податком на додану вартість;
- листом позивача №156 від 10.06.2021 про те, що медичний виріб використовувався також і для діагностики та виявлення коронавірусної хвороби (COVID-19).
На думку прокурора, у відповідача зберігається безпідставно сума грошових коштів у розмірі ПДВ, що є підставою для стягнення з ТОВ «Техмедкомплект» грошових коштів в розмірі 178 570,00 грн в судовому порядку.
Щодо звернення до господарського суду Стрийської окружної прокуратури судова колегія зазначає таке.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131 Конституції України на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з абз. 1 частини третьої ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Частиною четвертою ст.23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Відповідно до частини четвертої ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Аналіз положень частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду: від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 та від 20.03.2019 у справі №905/1135/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Наявність інтересів держави (територіальної громади) є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Прокурор стверджує, що ним встановлено порушення вимог бюджетного законодавства при здійсненні закупівель та розпорядженні бюджетними коштами Моршинською міською радою.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 затверджено “Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії коронавірусної хвороби, які звільняються від сплати ввізного мита та операцій з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість” (далі - Перелік № 224).
Постановою Кабінету Міністрів України №271 від 08.04.2020 (набула чинності 15.04.2020) внесено зміни до Переліку № 224 та звільнено від оподаткування податком на додану вартість, у тому числі операції з постачання на території України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для протидії COVID-19.
На переконання Стрийської окружної прокуратури, товар, що придбаний за договором, включено до зазначеного Переліку №224, а його вартість повинна визначатись без ПДВ з дати настання запровадження пільги, встановленої п.71 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу, відповідно до змін, внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30 березня 2020 року № 540-IX, тобто з 17.03.2020.
Прокурор вважає, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ст. 1212 ЦК України.
Згідно з матеріалами справи, незважаючи на повідомлення прокуратури про порушення позивачем при укладенні договору чинного законодавства, позивач не вжив заходів для усунення порушень. Також прокурор проінформував позивача листом про представництво прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Щодо належності визначення позивача у справі суд звертає увагу на те, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, правомірним є висновок суду першої інстанції, що прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” представництва інтересів держави (територіальної громади) у суді.
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч.2 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.. 627 ЦК України).
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч.1 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2 ст.180 Господарського кодексу України).
Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною четвертою ст.180 ГК України встановлено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Відповідно до ч.5 ст.180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
За приписами ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Положеннями ст.11 Закону України “Про ціни і ціноутворення” вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч.2 ст.632 ЦК України).
Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.3 ст.632 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується та правомірно встановлено судом першої інстанції, що станом на момент звернення прокурора та позивача до суду, укладений між позивачем та відповідачем договір був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині оплати поставленого товару).
Оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов'язання відповідача повернути на користь позивача суму ПДВ, яка є складовою частиною ціни договору та вартості поставленого товару, правомірним є висновок суду першої інстанції, що задоволення позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам ч.3 ст.632 ЦК України.
З огляду на викладене помилковими є твердження прокурора, що ПДВ, яке включається до ціни товару, не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку і постачальник, як одна зі сторін зобов'язання, отримує зазначені кошти за рахунок покупця не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до цих правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок постачальника понад вартість товару, який було поставлено.
В матеріалах справи відсутні докази, що позивач здійснював закупівлю медичного виробу для діагностики та виявлення коронавірусної хвороби (COVID-19), натомість з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював закупівлю для виявлення туберкульозу та для загальних потреб, а також що ціну договору з включенням податку на додану вартість також формулював позивач з урахуванням вимог законодавства України самостійно. Фактично ПДВ було включено до тендерної документації та ціни договору самим позивачем, на момент проведення публічної закупівлі предмет договору не входив до Переліку №224, а відповідачем було сплачено ПДВ в повному обсязі до бюджету і жодні коригування податкових накладних не здійснювались. На момент звернення прокурора та позивача до суду, укладений між позивачем та відповідачем договір був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині - поставленого товару).
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ч.2 ст.215 ЦКУкраїни нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.
Таким чином, нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.
Однак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинним законодавством прямо не встановлено недійсність правочину, до умов якого включено обов'язок покупця зі сплати ПДВ, якщо, при цьому, операції з постачання відповідних товарів звільнені від оподаткування, а тому договір в частині нарахування ПДВ на суму поставленого товару, може бути оспорюваним, а питання щодо його недійсності підлягає вирішенню судом в разі заявлення відповідної вимоги, з огляду на що безпідставним є твердження прокурора про нікчемність договору в зазначеній частині.
Чинним законодавством України не передбачено порядок повернення товариствам-продавцям перерахованих ними до Державного бюджету сум ПДВ за проведені операції з продажу товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, з урахуванням чого задоволення цього позову призведе до покладення на відповідача, як продавця, обов'язку повернути позивачу спірну суму ПДВ з власних грошових коштів, чим буде порушено один з основних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 Господарського кодексу України, що полягає у забезпеченні рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання.
Що стосується заяви прокурора стосовно того, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ст. 1212 ЦК України судова колегія зазначає таке.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховним Судом неодноразово висловлювались правові позиції щодо кондикційних зобов'язань, зокрема, але не виключно, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019р. у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019р. по справі № 917/1739/17.
Водночас, Верховний Суд неодноразово наголошував також і на тому, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021р. по справі № 922/2439/20.
За наведених підстав, з урахуванням факту виконання договору, оскільки у даному випадку набувач (відповідач) не збагатився за рахунок потерпілого (позивача), а перерахував кошти до державного бюджету на виконання вимог Податкового кодексу, грошові кошти у розмірі ПДВ не можуть бути повернуті позивачу із застосуванням механізму, передбаченого ст. 1212 ЦК України, на які міститься посилання у позові, отже правові підстави для задоволення позову відсутні.
Отже, помилковим є твердження скаржника, що за своєю правовою природою відносини щодо повернення постачальниками на користь покупців безпідставно сплаченого в ціні товару ПДВ є кондикційними зобов'язаннями, а тому належним способом захисту порушених майнових інтересів держави в цих справах є стягнення відповідних сум на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом в ході розгляду справи досліджено всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи учасників справи та надана їм правова оцінка.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Судова колегія, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду, дійшла висновків, що суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, прийшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2022 у справі №914/967/22 прийнято у відповідності до норм ст. 234 ГПК України з вірним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що Господарського суду Львівської області від 13.07.2022 у справі №914/967/22 залишити без змін, апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури №15/2-802вих.22 від 08.08.2022 (Вх. № ЗАГС 01-05/1973/22 від 09.08.2022) залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір слід покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури №15/2-802вих.22 від 08.08.2022 (Вх. № ЗАГС 01-05/1973/22 від 09.08.2022) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2022 у справі №914/967/22 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
2. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21.11.2022.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.