79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" листопада 2022 р. Справа №914/3766/21
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Кордюк Г.Т.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Гавриляк І.В.
розглянувши апеляційні скарги Миколаївського комунального підприємства «Житлово-комунальне управління» б/н від 08.06.2022 (вх. № ЗАГС 01-05/1263/22 від 09.06.2022) та б/н, б/д (вх. № ЗАГС 01-05/1379/22 від 20.06.2022)
на рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2022 (суддя Мороз Н.В., повний текст складено 30.05.2022)
та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2022 (суддя Мороз Н.В., повний текст складено 30.05.2022)
у справі № 914/3766/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «А. Омега» (надалі ТзОВ «А. Омега»), м. Миколаїв, Львівська область
до відповідача: Миколаївського комунального підприємства Житлово-комунальне управління (надалі МКП «Житлово-комунальне управління»), м. Миколаїв, Львівська область
про стягнення 702 428,55 грн.
за участю учасників справи:
від позивача: Левкович Т.В. - адвокат
від відповідача: Качмар І.О. - адвокат, Яцук Г.М. - адвокат
ТзОВ «А. Омега» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до МКП «Житлово-комунальне управління» про стягнення 702 428,55 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.05.2022 у справі №914/3766/21 позов задоволено частково. Стягнуто з МКП «Житлово-комунальне управління» на користь ТзОВ «А. Омега» 144 273,79 грн 3 % річних, 325 845,43 грн інфляційних втрат та 7 052,04 грн витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Судом першої інстанції було встановлено, що здійснений позивачем розрахунок із суми заборгованості, що є предметом даного спору, є неправильним, оскільки позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати на суму основного боргу в розмірі 261 7057,54 грн за період з 07.12.2018 по 28.09.2021. Проте, 29.05.2019 ТзОВ «А.Омега» уступило право вимоги боргу в розмірі 1 090 000,00 грн третім особам. Таким чином, з 29.05.2019 сума основного боргу змінилася, що не врахував позивач. Відтак, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, МКП «Житлово-комунальне управління» подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не досліджено обставини справи та не враховано надані відповідачем докази та аргументи, а відтак, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не врахував того, що зобов'язання було частково припинене у зв'язку з його відступленням третім особам на підставі договорів. Також судом першої інстанції не взято до уваги того, 30.03.2017 року між МКП «Житлово-комунальне управління» та ТзОВ «А. Омега» було укладено мирову угоду про мирне врегулювання спору на стадії виконання рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/4121/15 від 15.04.2016. Згідно умов даної угоди, позивач відмовився від стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат. Отже, на думку скаржника, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними. Окрім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що сума заборгованості постійно зменшувалася, а тому 3% річних та індекс інфляції слід було нараховувати по періодах від менших сум заборгованості.
Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 26.05.2022 у справі № 914/3766/21 заяву ТзОВ «А.Омега» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволити частково. Стягнуто з МКП «Житлово-комунальне управління» на користь ТзОВ «А. Омега» 46 337, 31 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті заявлених вимог відмовлено. Заяву МКП «Житлово-комунальне управління» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «А. Омега» на користь МКП «Житлово-комунальне управління» 16 535,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті заявлених вимог відмовлено.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, відповідно приписів ст. 129 ГПК України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням суду, МКП «Житлово-комунальне управління» подало апеляційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2022 справу №914/3766/21 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді: Скрипчук О.С. та Матущак О.І.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МКП “Житлово-комунальне управління” на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2022 у справі № 914/3766/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 02.08.2022.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МКП “Житлово-комунальне управління” на рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2022 у справі № 914/3766/21. Об'єднано розгляд апеляційних скарг МКП “Житлово-комунальне управління” на додаткове рішення та рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/3766/21 в одне провадження.
02.08.2022 судове засідання по розгляду апеляційних скарг МКП “Житлово-комунальне управління” не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Скрипчук О.С. у відпустці, в період з 01.08.2022 по 02.08.2022 (включно).
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 розгляд апеляційної скарги МКП “Житлово-комунальне управління” було призначено на 06.09.2022.
06.09.2022 в судовому засіданні було оголошено перерву до 27.09.2022.
В судовому засіданні 27.09.2022 було оголошено перерву до 11.10.2022.
11.10.2022 судове засідання по розгляду апеляційних скарг МКП “Житлово-комунальне управління” не відбулось у зв'язку із довготривалою повітряною тривогою та з метою уникнення загрози та небезпеки для життя відвідувачів, суддів та працівників апарату суду, що існувала внаслідок ракетних ударів з боку Російської Федерації.
Ухвалою суду від 11.10.2022 розгляд справи № 914/3766/21 було призначено на 08.11.2022.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2022, у зв'язку з навчанням судді Матущака О.І. в Національній школі суддів України справу № 914/3766/21 розподілено до розгляду судді Кордюк Г.Т., у зв'язку з чим склад колегії сформовано з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді Скрипчук О.С та Кордюк Г.Т.
В судовому засіданні представники скаржника доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі.
Представник ТзОВ «А. Омега» в судовому засіданні проти доводів скаржників заперечив з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги, зазначив, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вважає законними та обґрунтованими, а відтак, просить суд залишити їх без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 у справі № 914/4121/15 стягнуто з МКП «Житлово-комунальне управління» на користь ТзОВ «А. Омега» 2 617 057,54 грн суми основного боргу, 336 345,66 грн пені, 69 262,40 грн 3% річних, 1 046 823,02 грн інфляційних втрат та 61 042,33 грн судового збору (а.с. 9-18 т.1). Дане рішення набрало законної сили.
19.05.2016 Господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення у справі № 914/4121/15 (а.с. 26 т.1).
11.07.2016 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51605115 на виконання наказу від 19.05.2016 у справі № 914/4121/15, виданого Господарським судом Львівської області (а.с. 27-28 т.1).
30.03.2017 між МКП «Житлово-комунальне управління» та ТзОВ «А.Омега» було укладено мирову угоду про мирне врегулювання спору на стадії виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/4121/15 від 15.04.2016 (а.с. 70-71т.1)..
Згідно з п. 2 вказаної угоди, ТзОВ «А. Омега» відмовляється від примусового стягнення присуджених в його користь згідно рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 у справі № 914/4121/15 пені в розмірі 336 345,66 грн, інфляційних втрат в розмірі 1 046 823,02 грн, 3% річних в розмірі 69 262,40 грн та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 61 042,33 грн.
Пунктом 3 мирової угоди передбачено, що стягувач, ТзОВ «А. Омега» підтверджує, що з моменту затвердження мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до боржника МКП «Житлово-комунальне управління», окрім тих, що визначені цією мировою угодою, пов'язаних зі спором у даній справі.
Відповідно до п. 4 мирової угоди, ТзОВ «А. Омега» гарантує, що після підписання цієї угоди, товариство, у межах прав, наданих йому як учасникові виконавчого провадження, вживатиме заходів, спрямованих на закінчення виконавчого провадження та скасування усіх заходів, які були застосовані з метою забезпечення можливостей здійснення примусового виконання.
Згідно з п. 11 мирової угоди, дана мирова угода набирає чинності з дня набрання чинності ухвали Господарського суду Львівської області про її затвердження.
Однак, мирова угода від 30.03.2017 не була затверджена Господарським судом Львівської області. Відтак, остання не вважається такою, що породжує права та обов'язки для будь-якої із сторін. Даний факт, зокрема, підтверджується ухвалою господарського суду Львівської області від 05.05.2017 року у справі № 914/4121/15 (а.с. 100-102 т.1).
29.05.2019 між ТзОВ «А. Омега», як первісним кредитором, та ТзОВ «Грінера Україна», як новим кредитором, було укладено договір № 1 про відступлення права вимоги (а.с. 55-56 т.2).
Згідно з п. 1.1. договору за цим договором первісний кредитор відступає за плату право вимоги, що належить йому згідно з договором № 83 на закупівлю робіт «Будівництво полігона твердих побутових відходів за адресою: Львівська область м. Миколаїв, урочище «Гроби» від 15.10.2013 року та рішенням господарського суду Львівської області у справі № 914/4121/15 та полягає у праві стягнути з МКП «Житлово-комунальне управління» 664 900,00 грн суми основного боргу (далі основне зобов'язання ), а новий кредитор приймає зазначене право вимоги та сплачує первісному кредитору вартість права вимоги, що відступається (відчужується), в порядку та на умовах, передбачених договором.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що новий кредитор заміняє первісного кредитора в основному зобов'язанні в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2.1. договору за передане право вимоги до боржника новий кредитор сплачує первісному кредитору суму в розмірі 664 900,00 грн.
Згідно з п. 5.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 6.6. договору після підписання цього договору усі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.
Крім того, 29.05.2019 року між ТзОВ «А. Омега», як первісним кредитором, ТзОВ «Галичінвестком», як новим кредитором було укладено договір № 2 про відступлення права вимоги № 2 (а.с. 69-70 т.2).
Згідно з п. 1.1. договору, за цим договором первісний кредитор відступає за плату право вимоги, що належить йому згідно з договором № 83 на закупівлю робіт «Будівництво полігона твердих побутових відходів за адресою: Львівська область, м. Миколаїв, урочище «Гроби» від 15.10.2013 року та рішенням господарського суду Львівської області у справі № 914/4121/15 та полягає у суми основного боргу (далі основне зобов'язання), а новий кредитор приймає зазначене право вимоги та сплачує первісному кредитору вартість права вимоги, що відступається (відчужується), в порядку та на умовах, передбачених договором.
Пунктом 1.2. договору визначено, що новий кредитор заміняє первісного кредитора в основному зобов'язані в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. договору, за передане право вимоги до боржника новий кредитор сплачує первісному кредитору суму в розмірі 425 100,00 грн (чотириста двадцять п'ять тисяч сто гривень 00 коп.).
Пунктом 5.1. договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно з п. 6.6. договору, після підписання цього договору, усі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.
ТзОВ «А. Омега» листом від 30.05.2019 № 30/05-2 повідомило МКП «Житлово-комунальне управління» про зміну кредитора у зобов'язанні за договором №83 на закупівлю робіт «Будівництво полігона твердих побутових відходів за адресою: Львівська область, м. Миколаїв, урочище «Гроби» від 15.10.2013 року та рішенням господарського суду Львівської області у справі № 914/4121/15 на підставі договору №1 про відступлення права вимоги від 29.05.2019 та договору №2 про відступлення права вимоги від 29.05.2019, згідно з якими ТзОВ «А.Омега» передало право на стягнення з МКП «Житлово-комунальне управління» частини основного боргу на користь ТзОВ «Грінера» та ТзОВ «Галичінвестком» на загальну суму 1090000,00 грн. Цим же листом інформовано МКП «Житлово-комунальне управління», що листом від 30.05.2019 №30/05-1 ТзОВ «А.Омега» повідомило Миколаївський РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області про те, що заборгованість, яка підлягла стягненню з МКП «Житлово-комунальне управління» на користь ТзОВ «А. Омега» на підставі наказу Господарського суду Львівської області у справі № 914/4121/15 від 27.12.2017 році зменшилась на суму 1090000,00 грн.
04.10.2021 року начальником відділу Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Гармадієм Миколою Тарасовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 та ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв'язку із виконанням в повному обсязі рішення суду, згідно із виконавчим документом (а.с. 29-30 т.1).
З метою отримання інформації по виконавчому провадженню № 51605115, 11.11.2021 представником позивача - адвокатом П'ятковською І. П. було направлено на адресу Миколаївського відділу ДВС у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) адвокатський запит вих. № 11-11/1 (а.с. 31-32 т.1).
У відповідь на зазначений адвокатський запит листом №1921-28/19032 від 19.11.2021 Миколаївським відділом державної виконавчої служби у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) повідомлено, що 29.09.2021 року списано з рахунку боржника МКП «Житлово-комунальне управління» останній платіж щодо погашення заборгованості на підставі наказу господарського суду Львівської області (а.с. 33 т.1).
Відтак, посилаючись на те, що рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 у справі № 914/4121/15 фактично виконано у повному обсязі лише 29.09.2021, ТзОВ «А.Омега» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом, у якому просить стягнути з МКП «Житлово-комунальне управління» заборгованість нараховану на загальну суму основного боргу - 2617057,54 грн, за період з 07.12.2018 по 28.09.2021 передбачену ст. 625 ЦК України, а саме 3 % річних в розмірі 220 693, 24 грн та 481 735, 31 грн інфляційних втрат.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
За вимогами ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду від 15.04.2016 у справі № 914/4121/15, яке набрало законної сили, було стягнуто з МКП «Житлово-комунальне управління» на користь ТзОВ «А. Омега» 2617057,54 грн суми основного боргу, 336345,66 грн пені, 69262,40 грн. 3% річних, 1046823,02 грн інфляційних втрат та 61042,33 грн судового збору.
Відповідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Проте, матеріалами справи підтверджується, що фактично виконане рішення в повному обсязі було лише 29.09.2021.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями, що спростовує доводи заявника про зворотне.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №914/712/16.
Водночас, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
У даному випадку зобов'язанням, на яке нараховуються 3% річних та інфляційні втрати у разі прострочення його виконання, є зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт.
Отже, рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 у справі № 914/4121/15 не є підставою виникнення нового грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі порушення умов договору на закупівлю робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, здійснюючи перерахунок 3% річних та інфляційні втрат заявлених позивачем до стягнення, дійшов висновку, що за період з 07.12.2018 по 28.05.2019 річні та інфляційні слід нараховувати з суми 2617057,54 грн, а за період з 29.05.2019 по 28.09.2021 з суми - 1 527054,54 грн.
Здійснивши власний розрахунок, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що за період з 07.12.2018 по 28.05.2019 річні та інфляційні слід нараховувати з суми 2617057,54 грн.
Проте, позивач, 29.05.2019, уступивши новим кредиторам свої права щодо стягнення частини основного боргу в сумі 1090000,00 грн, втратив статус кредитора, а відтак, і право на нарахування інфляційних та річних на підставі ст. 625 ЦК України на вказану суму . Таким чином, з 29.05.2019 у позивача виникло право нараховувати річні та інфляційні з суми 1 527054,54 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в межах виконавчого провадження здійснювалися оплати заборгованості, а саме: 27.02.2020 - 100000,00 грн; 10.04.2020 - 55221,98 грн, 07.05.2020 - 97425,07 грн, 04.06.2020 - 145401,74 грн; 08.07.2020 - 149094,65 грн; 04.09.2020 - 130081,73 грн; 07.08.2020 - 172149,60 грн; 07.10.2020 - 137669,30 грн; 10.11.2020 - 119366,37 грн; 01.03.2021 - 547193,21 грн; 05.04.2021 - 232443,85 грн, 28.05.2021 - 406184,46 грн; 29.07.2021 - 291816,63 грн, 10.09.2021 - 201959,84 грн, 29.09.2021 - 254522,52 грн.
Враховуючи зазначене, а також положення статті 534 ГПК України, яка передбачає, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу, колегія суддів зазначає, що кошти, які були частково сплачені відповідачем у першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості зі сплати судового збору, у другу чергу - заборгованість зі сплати відсотків за користування товарним кредитом, пені, штрафу та річних, та в останню чергу основою заборгованості.
Таким чином, заборгованість зі сплати 336345,66 грн пені, 69262,40 грн. 3% річних, 1046823,02 грн інфляційних втрат та 61042,33 грн судового збору, що у загальному розмірі складає 1 513 473,41 грн у повному обсязі була погашена боржником після платежу 01.03.2021, а також відбулося часткове погашення основної заборгованості в розмірі 140 130,24 грн.
Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає, що з 01.03.2021 сума основного боргу зменшувалася у зв'язку з погашенням, а саме: 01.03.2021 становила 1386927,30 грн, 05.04.2021 - 1154483,45 грн, 28.05.2021 - 748298,99 грн; 29.07.2021 - 456482,36 грн, 10.09.2021 - 254522,52 грн, 29.09.2021 - оплачена в повному обсязі.
З огляду на викладене, 3 % річних підлягають нарахуванню за період з 29.05.2019 по 28.02.2021 на суму 1 527054,54 грн, за період з 01.03.2021 по 04.04.2021 на суму 1386927,30 грн, за період з 05.04.2021 по 28.05.2021 на суму 1154483,45 грн, за період з 29.05.2021 по 28.07.2021 на суму 456482,36 грн, за період з 29.07.2021 по 09.09.2021 на суму 456482,36 грн, за період з 10.09.2021 до 28.09.2021 на суму 254522,52 грн.
Таким чином, здійснивши власний розрахунок, суд апеляційної інстанції встановив, що до стягнення підлягають 3% річних в розмірі 132 508,28 грн, а не 144 273,79 грн, які стягнув суд першої інстанції, тобто, зменшено на 11 765,51 грн 3% річних.
Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання .
У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу, не обтяжена будь-якими додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Відтак, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що до стягнення підлягає 293 556,14 грн, а не 325 845,43 грн, які стягнув суд першої інстанції, тобто, зменшено на 32 289,29 грн інфляційних втрат.
Стосовно доводів скаржника про те, що між ТзОВ «А. Омега» та МКП «Житлово-комунальне управління» 30.03.2017 була укладена угода про мирне врегулювання спору на стадії виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/4121/15 від 15.04.2016, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 11 мирової угоди, дана мирова угода набирає чинності з дня набрання чинності ухвали Господарського суду Львівської області про її затвердження.
Із долученої до матеріалів справи копії мирової угоди від 30.03.2017 вбачається, що така лише підписана уповноваженими представниками сторін, однак, не була затверджена Господарським судом Львівської області. Відтак, вказана мирова угода не може вважатись такою, що породжує права та обов'язки для будь-якої із сторін.
Доводи скаржника про те, що зобов'язання було припинене у зв'язку з відступленням основного боргу третім особам на підставі договорів, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки, відступлення відбулося лише на суму 1 090 000,00 грн. Зокрема, вказане враховане місцевим господарським судом під час винесення оскаржуваного рішення.
Щодо оскарження додаткового рішення, яким місцевий господарський суд стягнув з сторін витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача 69 232,50 грн витрат на професійну правничу допомогу обґрунтував свої вимоги договором про надання правової допомоги № 164-17/12 від 17.12.2015 (укладеним між ТзОВ “А.Омега” та Адвокатським об'єднанням “Матвіїв і партнери”); додатковою угодою №1 від 03.09.2021 до договору про надання правової допомоги № 164-17/12; договором про надання правової допомоги № 720-27/01/22 від 27.01.2022 (укладеним між ТзОВ “А.Омега” та Адвокатським об'єднанням “Матвіїв і партнери”); актами про надану правову допомогу по договору № 164-17/12 від 17.12.2015; актами про надану правову допомогу по договору № 720-27/01/22 від 27.01.2022; меморіальними ордерами про оплату клієнтом правової допомоги; рахунками на оплату за надану правову допомогу.
Відповідач, звертаючись із заявою про стягнення з позивача 50 000,000 грн витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтував свої вимоги договором про надання правової допомоги № 10/01/22 від 10.01.2022 (укладеним між МКП “Житлово-комунальне управління” та Адвокатським об'єднанням “Шпунт і партнери”), заявкою № 1 до договору юридичного обслуговування № 10/01/22 від 10.01.2022, актами виконаних робіт (надання послуг).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Встановивши недотримання положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 126 ГПК України). Разом з тим, таке зменшення розміру витрат на правничу допомогу є правом суду, а не обов'язком.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, згідно якого просив суд зменшити розмір витрат на правову допомогу, що заявлений відповідачем до 0,00 грн.
Відповідачем також було подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, згідно якого останній просив суд у задоволенні заяви ТзОВ “А.Омега” від 23.05.2022 про постановлення додаткового судового рішення щодо розподілу та відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розглянувши заяви сторін про ухвалення додаткового рішення, а також клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що заяви ТзОВ “А.Омега” та МКП “Житлово-комунальне управління” слід задоволити частково шляхом зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу за поданими клопотаннями та визначенню таких витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
З огляду на викладене, беручи до уваги результат вирішення спору, часткове задоволення позову, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, враховуючи, що, як було зазначено вище, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення 11 765,51 грн 3% річних та 32 289,29 грн інфляційних втрат, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог, сума витрат сторін на професійну правничу допомогу підлягає розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2022 у справі №914/3766/21 слід скасувати частково. Прийняти нове додаткове рішення яким стягнути з МКП “Житлово-комунальне управлінняна користь ТзОВ “А. Омега” 41996,43 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ТзОВ “А. Омега” на користь МКП “Житлово-комунальне управління” 19670,00 грн витрат на професійну правничу допомогу
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006) та у справі “Трофимчук проти України” (Рішення ЄСПЛ від 28.10.2010), в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст.73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витраті зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 282-284 ГПК осподарського процесуального кодексу України,Західний апеляційний господарський суд-
1. Апеляційну скаргу Миколаївського комунального підприємства «Житлово-комунальне управління» на рішення Господарського суду Господарського суду Львівської області від 19.05.2022 у справі №914/3766/21 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Господарського суду Львівської області від 19.05.2022 у справі №914/3766/21 в частині стягнення з МКП «Житлово-комунальне управління» на користь ТзОВ «А. Омега» 11765,51 грн 3% річних та 32289,29 грн інфляційних втрат скасувати.
3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову в частині стягнення 11765,51 грн 3% річних та 32289,29 грн інфляційних втрат відмовити.
4. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Господарського суду Львівської області від 19.05.2022 викласти в наступній редакції:
«Стягнути з МКП «Житлово-комунальне управління» на користь ТзОВ «А. Омега» 132 508,28 3% річних та 293 556,14 грн. інфляційних втрат та 6391,40 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.».
5. Стягнути з ТзОВ «А. Омега» на користь МКП «Житлово-комунальне управління» на користь 991,17 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
6. Апеляційну скаргу Миколаївського комунального підприємства «Житлово-комунальне управління» на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2022 у справі №914/3766/21 задовольнити частково.
7. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2022 у справі №914/3766/21 скасувати частково.
Прийняти нове додаткове рішення яким:
«Стягнути з МКП “Житлово-комунальне управлінняна користь ТзОВ “А. Омега” 41996,43 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ТзОВ “А. Омега” на користь МКП “Житлово-комунальне управління” 19670,00 грн витрат на професійну правничу допомогу».
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
9. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст складено 16.11.2022.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді Г.Т. Кордюк
О.С. Скрипчук