Номер провадження: 11-кп/813/711/22
Справа № 522/19805/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 12.11.2021 у кримінальному провадженні №12021163510000702, внесеному до ЄРДР 21.09.2021 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 03.11.2015 року Ленінським районним судом міста Харкова за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком на 2 роки;
- 28.01.2016 року Люботинським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;
- 14.03.2017 року Московським районним судом міста Харкова за ч. 2 ст. 185, за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;
- звільнився з місць позбавлення волі 18.10.2019 року у зв'язку з відбуттям строку покарання,
обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12.11.2021 ОСОБА_8 визнано винним у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 зараховано з моменту його фактичного затримання і початку перебігу строку попереднього ув'язнення, а саме з 22.09.2021 року.
Зараховано в строк призначеного ОСОБА_8 покарання, строк його попереднього ув'язнення з розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі, починаючи з 22.09. 2021 до дня набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний обвинуваченому ОСОБА_8 залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що 21.09.2021 року близько о 14 години 50 хвилин, більш точний час не встановлено, ОСОБА_8 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , у залі павільйону магазина « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де здійснює свою підприємницьку діяльність ФОП « ОСОБА_9 », розуміючи протиправність своїх злочинних дій, маючи прямий умисел та не приховуючи свого наміру на протиправне заволодіння чужим майном, переслідуючи корисливі мотиви, діючи повторно, відкрито для сторонніх осіб, шляхом ривку із-за полиці вітрини заволодів ноутбуком марки «Acer» у корпусі чорного кольору, із екраном діагоналлю 11,6 дюймів, який належить ОСОБА_9 , вартістю 8500 гривень. В подальшому ОСОБА_8 разом із майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 8500 гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить змінити вирок суду посилаючись на те, що призначене судом покарання є занадто сурове.
Обвинувачений вказує, що суд першої інстанції не врахував, що обвинувачений добровільно відшкодував завдані збитки потерпілому та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_8 будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги на зв'язок в режимі відеоконференції не вийшов та відмовився від проведення судового засідання шляхом відеоконференції, про що ДУ «Ізмаїльським слідчим ізолятором »складено акт від 14.11.2022.
Апеляційний суд заслухавши думку прокурора ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за відсутності обвинуваченого, у зв'язку з чим у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України колегія суддів дійшла висновку за можливе провести судовий розгляд за відсутності обвинуваченого.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисника обвинуваченого, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України, визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у повному обсязі та підтвердив обставини справи, які описані у обвинувальному акті.
За таких обставин суд першої інстанції, допитавши обвинуваченого ОСОБА_8 за згодою всіх учасників судового розгляду, розглянув справу в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, без дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, і дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого в інкримінованому йому злочині.
У апеляційній скарзі обвинуваченого не оспорюються фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, встановлених судом першої інстанції та доведеність його вини у вчинені кримінального правопорушення, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає, що дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.
Щодо доводів обвинуваченого з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого з боку потерпілого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_8 відповідно до вимог ст. 66 КК України до обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом віднесено щире каяття. До обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання судом віднесено рецидив злочину.
Також судом враховано, що ОСОБА_8 раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення корисливих злочинів, які вчиняв з певною систематичністю, та він реально відбував призначене покарання і після звільнення з місць позбавлення волі, знов вчинив умисний корисливий злочин, що свідчить про його стійке небажання стати на шлях виправлення, відчуття безкарності за вчинене та схильність до вчинення злочинів.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_8 необхідно для його виправлення та запобігання нових злочинів призначити покарання у мінімальних межах, передбачених частиною санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинений ОСОБА_8 злочин, та яке обвинувачений повинен відбувати реально в ізоляції від суспільства.
На переконання апеляційного суду, вказані обставини та дані про особу обвинуваченого надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання, яке він повинен відбувати реально в ізоляції від суспільства, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також практику Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №756/4830/17-к), згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд першої інстанції не врахував, що обвинувачений добровільно відшкодував завдані збитки потерпілому та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення, є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції враховані вищевказані дані та відображені у вироку.
Отже, колегія суддів вважає, що міра покарання обвинуваченому обрана, відповідно до ст. 65 КК України правильно, тому підстав для його пом'якшення, не знаходить.
Доводи обвинуваченого, яким він мотивує необхідність пом'якшення покарання, враховані судом першої інстанції, а покарання обвинуваченому призначене відповідно до санкції ч. 2 ст. 186 КК України та вимог ст. 65 КК України.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком районного суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які обвинувачений вказує у апеляційної скарзі, не вбачається підстав вважати призначену обвинуваченому ОСОБА_8 міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку із чим не вбачається підстав для призначення щодо нього більш м'якого покарання.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Аналізуючи сукупність усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 414 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 12.11.2021 у кримінальному провадженні №12021163510000702, внесеному до ЄРДР 21.09.2021, яким ОСОБА_8 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, протягом цього ж строку з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4