Номер провадження: 22-ц/813/6378/22
Справа № 522/12859/21
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Заїкін А. П.
03.11.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 522/12859/21
Номер провадження: 22-ц/813/6378/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Зеніної М.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - житлова комісія Військової частини НОМЕР_1 ,
- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бондара В.Я. о 12 годині 48 хвилині 02 грудня 2021 року, повний текст рішення складений 08 грудня 2021 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати незаконною бездіяльність Житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у відмові внести зміни до облікових документів (житлової справи) ОСОБА_1 з перенесення дати зарахування його та його сім'ї у складі 4-х осіб на квартирний облік і перенесення загальної черги перебування у гарнізоні м. Одеси на отримання житла, відповідно до часу взяття на первинний квартирний облік при військовій частині НОМЕР_2 (м. Житомир), а саме з - 03 березня 1995 року на - 23 липня 1993 року (дату первинного взяття на квартирний облік) та у списках першочерговиків, як - «Вислуга 25 календарних років» та «Учасник бойових дій» - з 06 серпня 2014 року; 2) зобов'язати Житлову комісію Військової частини НОМЕР_1 внести зміни до облікових документів (житлової справи) ОСОБА_1 з перенесення дати зарахування його та його сім'ї у складі 4-х осіб на квартирний облік і перенесення загальної черги перебування у гарнізоні м. Одеси на отримання житла відповідно до часу взяття на первинний квартирний облік при військовій частині НОМЕР_2 (м. Житомир), а саме з - 03 березня 1995 року на - 23 липня 1993 року (дату первинного взяття на квартирний облік) та у списках першочерговиків, як - «Вислуга 25 календарних років» та «Учасник бойових дій» - з 06 серпня 2014 року.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що він 24.11.2020 року звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси із заявами про внесення змін до житлової справи з перенесення дати зарахування на квартирний облік мене та родину у складі 4-ох осіб і перенесення черги перебування у гарнізоні м. Одеси на отримання житла відповідно до часу взяття на первинний квартирний облік при військовій частині НОМЕР_2 (м. Житомир), а саме з - 03.03.1995 року на - 30.07.1993 року та у списку першочерговників як - «Вислуга 25 календарних років» та «Учасник бойових дій» з 06.08.2014 року.
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса запропонував позивачу звернутися до житлової комісії військової часини. Відповідач відмовив у перенесенні дати з посиланням на Наказ Міністра оборони України від 03.02.1995 року №20. Позивач вважає дії відповідача незаконними, адже наказ, на який посилається відповідач, втратив чинність - 06.10.2006 року з прийняттям Інструкції №577. Також вказує, що такий наказ суперечив ст. 43 ЖК УРСР, тому він не міг бути застосований (а. с. 1 - 2 зворотна сторона).
2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції
Житлова комісія військової частини НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву просить у задоволені позову відмовити. Зазначає, що рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , оформлене протоколом №9 від 30.07.1993 року, немає обов'язкових реквізитів, а сам - відсутня інформація про склад сім'ї, підстави прийняття на облік, вид черги надання житлових приміщень. Також позивач не надав довідку житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 . Витяг з протоколу сам по собі не є достатньою підставою для підтвердження дати зарахування на квартирний облік. Нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, тому зарахування на облік з дня набрання Наказу законної сили, тобто з 03.03.1995 року, було правомірним (а. с. 17 - 19).
2.2 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 рокувідмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивоване тим, що на час взяття позивача на облік діяв наказ Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року №20, яким було внесено зміни та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, згідно п. 2 якого встановлено, що у випадках, передбачених абзацом четвертим пункту 11 зазначеного Положення, при переміщенні військовослужбовця по службі в інший гарнізон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку (в списках осіб, що користуються правом першочергового і позачергового отримання жилих приміщень), але не раніше ніж з дня набрання чинності цим наказом.
Даний наказ втратив чинність - 10.11.2006 року, а на час прийняття житловою комісією рішення був чинний та виконувався належними суб'єктами.
Тому, відповідач по справі, прийнявши рішення про взяття позивача на облік саме з 03.03.1995 року, керувався попереднім рішенням засідання житлової комісії за попереднім місцем служби позивача, рапортом позивача та відповідною довідкою, а ніяк не Наказом, який втратив чинність у 2006 році.
Позивачем дійсно додано до позову витяг з протоколу №9 засідання житлової комісії військової частини А028/1 від 30.07.1993 року, на якому вирішено поставити в чергу на отримання житлової площі лейтенанта ОСОБА_2 з 23.07.1993 року (а. с. 10). Втім, у подальшому відповідно до чинного на той момент законодавства дата була змінена не відповідачем у справі, а попередньою житловою комісією військової частини НОМЕР_3 .
Як дійсно вказує позивач, станом на час прийняття рішення житловою комісією військової частини НОМЕР_1 , тобто 25.07.2018 року, була чинна Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень в редакції Наказу Міністра оборони України від 06.10.2006 №577, відповідно до п.3.7. якої військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Відповідач зарахував позивача відповідно до попереднього рішення засідання житлової комісії з збереженням дати - 03.03.1995 р..
Тому, порушення відповідачем прав позивача судом не встановлено.
Згідно ст. 43 ЖК УРСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Законодавством Української РСР окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача, що наказ №20 від 03.02.1995 року суперечить ст. 43 ЖК УРСР, адже таких суперечностей не встановлено. Порядок визначення черговості статтею 43 не передбачено на відмінно від інструкції чинної на момент прийняття рішення (а. с. 52 - 54).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 рокускасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги є відображенням доводів позову (а. с. 59 - 61, 73 - 76).
2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 рокузалишено без руху (а. с. 67 - 67 зворотна сторона).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року(а. с. 83 - 83 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 червня 2022 року призначено розгляд справи у приміщені Одеського апеляційного суду (а. с. 84).
03.11.2022 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, період знаходження справи на розгляді у суді, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення сторонами своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність завчасно поданих клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, колегія суддів вважає за можливе справу розглянути за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_1 звернувся до начальника квартирно-експлуатаційного відділу з заявою від 24.11.2020 року, якою просив внести зміни перебування позивача на первинному квартирному обліку з - 03.03.1995 року на - 30.07.1993 року (а. с. 4 - 5).
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси листом від 03.12.2020 року повідомив ОСОБА_1 про те, що відділ не веде узагальнені списки осіб, які перебувають у черзі на поліпшення житлових умов та рекомендовано звернутися до житлової комісії військової частини (а. с. 8).
ОСОБА_1 з тотожною заявою звернувся до голови житлової комісії військової частини НОМЕР_1 (а. с. 6 - 7).
Об'єднана житлова комісія військової частини НОМЕР_1 , за підписом її голови, листом №154/111/7187 від 24.12.2020 року повідомила ОСОБА_1 , що його було зараховано на облік згідно наданих ним документів, зокрема довідки про перебування на обліку для поліпшення житлових умов, у якій вказана дата зарахування - 03.03.1995 року (а. с. 9).
Відтак, ОСОБА_1 вперше звернувся до житлової комісії військової частини НОМЕР_1 23.07.2018 року з рапортом, у якому просив зарахувати його на облік для поліпшення житлових умов в складі сім'ї з 4-ох осіб з зазначенням, що він перебував на обліку за попереднім місцем служби з - 03.03.1995 року (а. с. 29 - 30).
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погоджується/не погоджується з висновками суду першої інстанції
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду справи, не звернув уваги на те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
3.4. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі, застосовані норми права
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у чинній редакції). Близькі за змістом приписи були у пунктах 1 і 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні), відповідно, зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Позивач звернувся з позовом про визнання протиправними дій та рішення відповідача і зобов'язання його вчинити дії. Підставою для звернення з цим позовом стало те, що як стверджує позивач, житлова комісія відповідача протиправно перенесла дату його зарахування на квартирний облік.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті).
Забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом: надання службових жилих приміщень військовослужбовцям; надання для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби жилого приміщення новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, які перебувають на квартирному обліку за останнім місцем проходження військової служби; надання за згодою військовослужбовця кредиту або грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення; участі військовослужбовців та членів їх сімей у державних цільових програмах забезпечення громадян доступним житлом відповідно до законодавства (за їх бажанням); надання жилої площі у гуртожитках курсантам і військовослужбовцям та працівникам ЗС України; надання місць у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі; оренди жилого приміщення військовослужбовцям офіцерського складу (пункт 1.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року, яка діяла на час житловою комісією оспорюваного рішення (далі - Інструкція)).
З метою дотримання вимог чинного законодавства під час ведення обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу жилої площі, призначеної для постійного проживання, участі в розподілі службового жилого приміщення та контролю за використанням жилого приміщення в органах військового управління, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, гарнізонах створюються житлові комісії (пункт 1.6 Інструкції).
Для зарахування на облік військовослужбовець подає через нетаємне діловодство військової частини рапорт, зразок якого наведений у додатку 1 до цієї Інструкції, на ім'я командира військової частини про зарахування на облік, який підписується повнолітніми членами сім'ї, що проживають разом з військовослужбовцем, мають самостійне право на отримання жилого приміщення та бажають разом з ним перебувати на квартирному обліку (абзац перший пункту 2.5 Інструкції).
Військовослужбовці зараховуються на квартирний облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, що оформлюється у формі протоколу засідання житлової комісії, який підписується представником житлової комісії і затверджується командиром військової частини. Підпис командира завіряється гербовою печаткою військової частини (абзац шістнадцятий пункту 2.5 тієї ж Інструкції).
Отже, у спірних правовідносинах, відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.
Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв'язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом від 5 лютого 2018 року; близький за змістом припис є і в поточній редакції цієї частини, чинній із 23 червня 2018 року).
Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.
Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції, оскаржив дії відповідача, житлова комісія якого перенесла дату зарахування його до квартирного обліку. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, які проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв'язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов'язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справа № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), Верховний Суд у постановах від 14 липня 2022 року у справі № 359/10656/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 127/11792/21.
Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання апеляційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, у постановах від 14 липня 2022 року у справі № 359/10656/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 127/11792/21, що узгоджується зі статтею 367 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної ОСОБА_1 є доведеними частково, а тому вона підлягає задоволенню частково.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 377 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закриває провадження у справі повністю або частково або залишає позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: - справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів наголошує на тому, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підставами для закриття провадження у справі є обставини, які підтверджують: неправомірність виникнення процесу (п. п. 1, 2, 5 ст. 255 ЦПК України); неможливість його подальшого продовження (п. п. 6, 7 ст. 255 ЦПК України); недоцільність його продовження (п. п. 3, 4 ст. 255 ЦПК України).
Пунктом 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2 передбачено, що суд закриває провадження у справі з підстав, передбачених ст. 205 ЦПК України (ст. 255 ЦПК України), перелік якої є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Оскільки висновки суду першої інстанції про можливість розгляду справи в порядку ЦПК України не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, які є обов'язковою підставою скасування рішення, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, за вищевказаного обґрунтування.
ОСОБА_1 необхідно роз'яснити, що відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 377, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року - скасувати.
Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про визнання бездіяльності незаконної та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали.
Повний текст ухвали складений 18 листопада 2022 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе