Справа № 302/495/22
Іменем України
17 листопада 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ГОТРИ Т.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 302/495/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 21 червня 2022 року, повний текст якого складено 28 червня 2022 року, головуючий суддя Кривка В.П., -
встановив:
13.05.2022 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким.
Позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які перебували в шлюбі з 27.01.2001. У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився також ОСОБА_4 .
Рішенням Міжгірського районного суду від 22.05.2012 у справі № 708/830/12 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання позивачки в розмірі 1/3 частки з усіх його доходів, але не менше 30% чинного до застосування прожиткового мінімуму доходів громадян на дитину відповідного віку, починаючи з 03.05.2012 і до досягнення нею повноліття.
Рішенням Воловецького районного суду від 10.09.2021 у справі № 302/723/21 шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 було розірвано та було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі 1000,00 грн щомісячно, починаючи з 26.05.2021 і до досягнення ним повноліття. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.04.2022 рішення Воловецького районного суду від 10.09.2021 змінено, розмір аліментів визначено в твердій грошовій сумі 2300,00 грн.
Позивачка досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 і навчається у відокремленому структурному підрозділі «Гуманітарно-педагогічний фаховий коледж Мукачівського державного університету» на третьому курсі групи Д дошкільного відділу денної форми навчання за спеціальністю «Дошкільна освіта», освітньо-кваліфікаційний рівень «Молодший спеціаліст» на державному замовленні. Термін навчання з 01.09.2019 по 30.06.2023 (3 роки 10 місяців). Стипендію позивачка не отримує, у зв'язку з навчанням ніде не працює, оплачує проживання в орендованій квартирі. Позивачка перебуває на повному матеріальному забезпеченні своєї матері.
Відповідач добровільно коштів на її утримання не надає, хоча має таку можливість. Останнім відомим їй місцем роботи ОСОБА_2 було АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз», де його заробітна плата за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 склала 57124,41 грн.
Посилаючись на ці обставини, на ст. 199 СК України щодо права на одержання утримання від батька на період навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років, на інші норми цього Кодексу щодо аліментів, утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, ґрунтуючись також на інших нормах законодавства, позивачка ОСОБА_1 просила стягнути на її користь із ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, починаючи з дня подання цього позову до суду і до закінчення нею навчання, але не довше як до 13.05.2027.
Рішенням Міжгірського районного суду від 21.06.2022 позов задоволено частково:
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1500,00 грн щомісячно, починаючи з 13.05.2022 і до завершення навчання в Гуманітарному педагогічному фаховому коледжі Мукачівського державного університету по 30.06.2023;
в решті позову відмовлено;
стягнуто з ОСОБА_2 992,40 грн судового збору на користь держави.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів до дня закінчення її навчання, однак, з урахуванням того, що відповідач офіційно ніде не працює, визначив аліменти в твердій грошовій сумі 1500,00 грн на місяць, яка є достатньою для позивачки та справедливою для відповідача.
Позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рішко С.І., оскаржила рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Наводить у скарзі такі доводи.
Суд першої інстанції невірно зазначив про відповідність стягнутих аліментів розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на червень 2022 року, оскільки такий становив 2481,00 грн, а не 1500,00 грн.
Позивачка просила стягнути аліменти в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, натомість суд стягнув аліменти у твердій грошовій сумі 1500,00 грн на місяць, чим на порушення частини 1 статті 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, що підтверджується й позицією Верховного Суду у справі № 523/1122/17.
Відсутність у відповідача офіційного заробітку не є законодавчо встановленою перешкодою для визначення аліментів у частці від заробітку (доходу), оскільки відповідна частка буде вираховуватися виходячи з середнього заробітку в регіоні.
Неподання позивачкою доказів перебування її на повному матеріальному утриманні матері, доказів щодо доходів матері жодним чином не мало впливати на результат розгляду спору, оскільки відповідач цього не заперечував. Крім того, норми ст. 182 СК України не ставлять визначення розміру аліментів у залежність від доходів іншого з батьків.
Аліменти в розмірі 1500,00 грн на місяць з урахуванням нинішніх реалій не є достатніми для належного утримання позивачки, як помилково вважав суд, виходячи таким чином і загальної суми утримання у 3000,00 грн на місяць з огляду на рівність відповідного обов'язку обох батьків. Лише на оренду квартири позивачка витрачає 1500,00 грн на місяць, на проїзд в міських автобусах по Мукачеву витрачає мінімум 528,00 грн на місяць, а на проїзд від ОСОБА_7 до Міжгір'я витрачає мінімум 908,00 грн на місяць.
Відтак рішення суду не відповідає засадам розумності та справедливості. За змістом правової позиції, висловленої Верховним Судом у справі № 755/14148/18, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, ця обставина не звільняє батьків від обов'язку утримувати дитину.
Сторона просить рішення суду скасувати, позов задовольнити відповідно до заявленої вимоги.
Відповідач ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржує, відзиву на апеляцію позивачки не подавав.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Із урахуванням положень ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу, суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог, з наведених ним підстав, на підставі доказів, поданих учасниками справи; апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також не приймаються докази, що не були подані в суді першої інстанції за відсутності для того об'єктивних перешкод (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 3, 6 ЦПК України).
Спірні правовідносини регулюються нормами СК України щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх сина, дочку та його виконання.
Особа діє у цивільних, в тому числі, в сімейних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій і зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування пред'явлених вимог лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 7, 8 СК України, ст.ст. 12, 13, 44, 76-81 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ч. 2 ЦПК України).
Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).
Встановлено та підтверджується наявними в справі доказами і матеріалами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є повнолітньою донькою відповідача ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , шлюб між якими розірвано рішенням Воловецького районного суду від 10.09.2021 у справі № 302/723/21 (а.с. 4, 6-8, 13-14). ОСОБА_2 і ОСОБА_5 є також батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).
Рішенням Міжгірського районного суду від 22.05.2012 у справі № 708/830/12 були стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх його доходів, але не менше 30% чинного до застосування прожиткового мінімуму доходів громадян на дитину відповідного віку, починаючи з 03.05.2012 і до досягнення нею повноліття (а.с. 10).
Вищевказаним рішенням Воловецького районного суду від 10.09.2021 у справі № 302/723/21 окрім розірвання шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 були стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання синя ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі 1000,00 грн щомісячно, починаючи з 26.05.2021 і до досягнення ним повноліття (а.с. 13-14). Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.04.2022 рішення Воловецького районного суду від 10.09.2021 змінено, розмір аліментів визначено в твердій грошовій сумі 2300,00 грн (а.с. 15-16).
Позивачка ОСОБА_1 та її мати ОСОБА_5 зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1 (а.с. 5, 6). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за цією ж адресою, але фактично там не проживає (а.с. 7, 22).
Довідкою Відокремленого структурного підрозділу «Гуманітарно-педагогічний фаховий коледж Мукачівського державного університету» від 05.05.2022 № 40 підтверджується, що ОСОБА_1 є здобувачем освіти в цьому коледжі, ІІІ курс групи «Д» дошкільного відділу денної форми навчання, спеціальність «Дошкільна освіта», освітньо-кваліфікаційний рівень «Молодший спеціаліст», термін навчання з 01.09.2019 по 30.06.2023 (3 роки 10 місяців) (а.с. 17). У цій довідці не йдеться про те, що позивачка не отримує стипендію, у справі немає окремого документа (доказу), який би підтверджував таку обставину.
У справі містяться також:
копія сторінок №№ 1, 20, 21 трудової книжки ОСОБА_2 , де останній запис № 26 від 02.04.2018 про переведення його на посаду слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування 5 розряду групи ГРП/ШРП Міжгірської дільниці служби експлуатації систем газопостачання Свалявського відділення ПАТ «Закарпатгаз» (а.с. 28-29);
копія довідки ПАТ «Закарпатгаз» від 20.07.2021 № 13/149 про дохід ОСОБА_2 за період з січня по червень 2021 року з даними про нарахування 75643,64 грн і виплату 57124,41 грн (а.с. 18).
Інших доказів по суті спору на обґрунтування свого позову ОСОБА_1 суду не надавала.
Як зафіксовано в оскарженому рішенні суду, відповідач ОСОБА_2 визнав позов частково, а саме, щодо потреби доньки, яка продовжує навчання, в матеріальній допомозі. Водночас відповідач заперечив проти заявленого до стягнення розміру аліментів у 1/4 частину від його доходу, оскільки офіційно не працює, доглядає за своїми батьками, які є особами похилого віку, сплачує аліменти в розмірі 2300,00 грн на утримання неповнолітнього сина, тому просив визначити аліменти в твердій грошовій сумі у 1500,00 грн.
У справі немає офіційних даних про продовження відповідачем роботи в ПАТ «Закарпатгаз» із липня 2021 року і до часу розгляду справи судом першої інстанції, як немає й доказів про заробіток (доходи) відповідача з липня 2021 року.
За приписами СК України:
якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання (ст. 199 ч.ч. 1, 2);
суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу; при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином (ст. 200 ч.ч. 1, 2);
при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 ч. 1 п.п. 1, 2, 3, 4).
Відповідно до наведених вимог закону обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. При вирішенні питання про стягнення аліментів та визначенні їх розміру враховуються істотні обставини, що пов'язуються з матеріальним становищем платника і отримувача аліментів, інші обставини, що мають істотне значення.
Оцінюючи правові позиції сторін та наявні в справі докази і матеріали в їх сукупності та взаємозв'язку, апеляційний суд констатує таке.
Право позивачки ОСОБА_1 на пред'явлення вимоги до свого батька - відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на час продовження навчання, але не більше, ніж до досягнення 23-х років, передбачене законом і не може заперечуватися як таке. Водночас обов'язок надання такого утримання виникає лише за наявності для того передбачених законом умов, а відповідна вимога підлягає належному обґрунтуванню та доказуванню.
Позивачка не надала суду жодних доказів свого матеріального становища та матеріального становища своєї матері ОСОБА_5 , з якою проживає. Надана позивачкою разом із апеляційною скаргою довідка про доходи своєї матері ОСОБА_5 не підлягає оцінці на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки позивачка ініціювавши процес, беручи в ньому участь, користуючись правовою допомогою адвоката не виконала вимог, передбачених ст. 43 ч. 2 п.п. 4, 7, ст. 83 ч.ч. 1, 2, ст. 177 ч. 5 та іншими нормами ЦПК України, не подала її до суду першої інстанції та не обґрунтувала неможливість її подання, тому підстав для застосування положень, зокрема, ст. 83 ч. 8, ст. 367 ч. 3 ЦПК України немає. Міркування в апеляційній скарзі про витрати на оренду квартири в м. Мукачеві, транспортні витрати тощо теж не ґрунтуються на жодних доказах, не слугували підставами позову, відповідні обставини не були предметом дослідження в суді першої інстанції.
Доводи скарги про те, що відсутність доказів щодо перебування позивачки на повному матеріальному утриманні матері, доказів щодо доходів матері жодним чином не має впливати на результат розгляду спору, оскільки відповідач цього не заперечував, суперечать закону (зокрема, ст. 200 ч.ч. 1, 2 СК України), дійсним обставинам справи (відповідач заперечував проти заявленого до стягнення розміру аліментів з відповідних підстав), а також суті даного спору, в якому повинні доводитися як потреба в матеріальному утриманні, так і можливість надання утримання та необхідний його розмір. Тому вказані обставини мають значення в спорі, як у цьому зв'язку має значення й матеріальне становище батька позивачки.
Власне позивачка взагалі не визначала та не обґрунтовувала в заяві розмір необхідного їй від батька грошового утримання та, відповідно, в цьому контексті не обґрунтовувала розмір частки від доходу батька, необхідний для забезпечення такого утримання. При цьому, слід враховувати й те, що в разі стягнення утримання у вигляді частки від доходу таке утримання є мінливим.
Твердження апелянта про те, що норми ст. 182 СК України не ставлять визначення розміру аліментів у залежність від доходів іншого з батьків, як зазначено вище, суперечить закону, позаяк глави 15 і 16 СК України мають різний предмет регулювання і при вирішенні спору, що має місце, враховуються лише обставини, визначені частиною 1 статті 182 цього Кодексу.
Правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25.09.2019 у справі № 755/14148/18 про те, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, і ця обставина не звільняє батьків від обов'язку утримувати дитину, нерелевантна в справі, що розглядається.
Ця позиція була висловлена в справі про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини і цілком слушно відповідно до законодавства враховує, що матеріальне утримання дитини є обов'язком батьків, у контексті виконання якого може йтися лише про порядок надання такого утримання та про його розмір з урахуванням відповідних обставин. Утримання ж повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, не є абсолютним обов'язком батьків і залежить від певних умов.
Прийнявши рішення про навчання в коледжі, позивачка на свій розсуд, вільно реалізувала свої життєві плани, втім повинна була усвідомлювати необхідність докладання власних зусиль для їх реалізації і зважаючи на те, що обов'язок надання їй батьком матеріального утримання на період навчання пов'язується з сукупністю певних умов, не мала належних підстав розраховувати на таке утримання як на безспірне, гарантоване. Позивачка не підтвердила факт відсутності в неї стипендії, не навела пояснення щодо об'єктивної неможливості проживання в гуртожитку на період навчання, щодо обґрунтованої необхідності винаймати квартиру на період навчання, доказів чого у справі до того ж немає, тощо. Позивачка не довела й наявності будь-яких доходів у відповідача та інших умов, які б уможливлювали сплату тим коштів на її утримання до закінчення навчання.
Суд першої інстанції мав підстави вказати на недоведеність позову та задовольнив його частково лише з огляду на часткове визнання вимог відповідачем.
Стосовно доводів апеляції про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог апеляційний суд зауважує таке.
08.07.2017 набрала чинності редакція СК України, відповідно до якої, зокрема:
за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина; спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ст. 181 ч. 3);
частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ст. 183 ч. 1);
суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ст. 184 ч. 1).
Отже, можливість стягнення аліментів у твердій грошовій сумі перестала пов'язуватися з наявністю у платника нерегулярного, мінливого доходу, одержання частини доходу в натурі, як це було передбачено чинною до 08.07.2017 редакцією частини 1 статті 184 СК України.
Поряд із цим, положення частини 3 статті 181 СК України розміщені у главі 15 цього Кодексу, норми якої регулюють питання стягнення аліментів на утримання дітей. Натомість норми глави 16 СК України, які регулюють питання виконання обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, не містять положень про те, що суд присуджує аліменти на повнолітніх дочку, сина у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі за вибором відповідного з батьків або повнолітніх дочки чи сина. Частина 1 статті 200 встановлює, що саме суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів.
Тобто, у спірних правовідносинах немає прямої вказівки спеціального закону, яка б унеможливлювала вирішення саме судом з урахуванням обставин, що мають значення в справі, питання про спосіб стягнення аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги.
Однак, у силу вимог ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 13 ч.ч. 1, 3 ЦПК України, яким регулюється порядок розгляду судом цивільної справи, а також враховуючи положення ст. 8 СК України, ст. 8 ч. 1 ЦК України, суд розглядає цивільну справу у межах заявлених позивачем вимог, щодо визначеного та сформульованого ним предмета позову, а за відсутності в законі в рамках конкретних правовідносин відповідної прямої вказівки може застосуватися аналогія закону, в даному випадку - положення ст. 181 ч. 3 СК України, які теж відображають принцип диспозитивності ініціатора відповідних позовних вимог.
Саме в цьому процесуальному контексті позивачка обґрунтовано послалася в апеляції на правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 26.03.2020 у справі № 523/1122/17 хоча і в справі про стягнення аліментів на утримання дитини та її матері, проте, в ситуації, коли була пред'явлена вимога про стягнення аліментів у частках від доходу платника, а задоволена була у вигляді стягнення аліментів у твердих грошових сумах. За змістом постанови суду касаційної інстанції, міркування про розмір аліментів у твердій грошовій сумі стосовно розміру аліментів у частці від доходу не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд визначив спосіб стягнення аліментів за вимогами позивачки, яка обрала саме такий спосіб захисту свого права в частині аліментних зобов'язань відповідача і, крім того, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відтак суд першої інстанції визначивши належні до стягнення аліменти у твердій грошовій сумі припустився помилки при вирішенні спору.
Вирішуючи справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 апеляційний суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи судом першої інстанції визнав позов частково, внаслідок чого суд першої інстанції задовольнив позов, предметом якого передусім є власне стягнення аліментів як таке, а спосіб стягнення є похідним елементом, частково відповідно до цього визнання і відповідач рішення суду не оскаржує. Не може бути погіршене правове становище позивачки, яка подала апеляцію на судове рішення, за відсутності апеляції протилежної сторони. Така ініціативна позиція є правом відповідача та не порушує прав позивачки, проте, з урахуванням наведеного суд не мав належних підстав для прийняття часткового визнання позову відповідачем щодо стягнення аліментів саме у твердій грошовій сумі. З огляду на часткове визнання позову відповідачем суд мав підстави для задоволення позову з визначенням відповідної або найбільш близької до такого визнання частки заробітку (доходу) відповідача, належної до стягнення.
Беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 на час пред'явлення та вирішення позову не мав постійного місця роботи та стабільного доходу і доказів про протилежне в справі немає, відповідну частку заробітку (доходу) відповідача слід визначити виходячи з доступних офіційних даних про середню заробітну плату штатних працівників по регіону. За офіційними даними Державної служби статистики України (посилання в мережі Internet https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/gdn/reg_zp_m/reg_zpm_u/arh_zpm_u.htm, таблиця «Середня заробітна плата штатних працівників по регіонах за місяць у 2022 році», файл: Zarp_reg_m2022_ue.xlsx) середня зарплата за місяць у 2022 році по Закарпатській області становить 12115,00 грн. Найбільш близька до суми у 1500,00 грн частка від зазначеної середньої зарплати по регіону становить 1/8 (1514,38 грн).
За наявності для того підстав сторони вправі в подальшому діяти за домовленістю між собою, а в разі недосягнення згоди вирішувати відповідний спір судовим порядком з урахуванням положень, зокрема, ст. 201 ч. 1 СК України.
Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4 ЦПК України апеляцію позивачки слід задовольнити частково, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінити щодо правового обґрунтування та замінити в резолютивній частині рішення цифри і слова «1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.» цифрами і словами «1/8 (одної восьмої) частки від заробітку (доходу) відповідача». В іншій частині апеляційну скаргу позивачки слід на підставі ст. 375 ЦПК України залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково,
мотивувальну частину рішення Міжгірського районного суду від 21 червня 2022 року змінити відповідно до редакції постанови апеляційного суду,
у другому абзаці резолютивної частини рішення Міжгірського районного суду від 21 червня 2022 року цифри і слова «1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.» замінити цифрами і словами «1/8 (одної восьмої) частки від заробітку (доходу) відповідача».
В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, який є днем складення повного судового рішення, але протягом тридцяти днів може бути оскаржена до Верховного Суду.
Судді