Житомирський апеляційний суд
Справа №293/1812/22 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О.
Категорія ст. 331 КПК України Доповідач ОСОБА_1
14 листопада 2022 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря: ОСОБА_4 ,
прокурора: ОСОБА_5 ,
обвинуваченого: ОСОБА_6 ,
захисника: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області 31 жовтня 2022 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , -
В провадженні Черняхівського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
31.10.2022 року прокурор в підготовчому засіданні просила продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів без права внесення застави, згідно поданого 28 жовтня 2022 року клопотання.
Обвинувачений та його захисник просили змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.
Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 31 жовтня 2022 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30.12.2022 року включно без права внесення застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить ухвалу суду про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасувати та ухвалити нову, якою обрати більш м'який запобіжний захід.
Посилається на те, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого покарання, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Зазначає, що на даний час існують всі підстави для зміни виняткового запобіжного заходу на менш суворий, оскільки за проміжок часу, за який велося досудове розслідування всі ризики, які вказані були в ухвалі слідчого судді про обрання запобіжного заходу ОСОБА_6 - набагато зменшились або взагалі перестали існувати. ОСОБА_6 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності: за перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК України);за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390 КК України)за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України).Під час досудового розслідування кримінальної справи ОСОБА_6 не робив спроб вплинути на потерпілого, експертів або на свідків по провадженню. Перебуваючи в СІЗО, він також не робив спроб вплинути на експертів чи інших учасників кримінального провадження, не вчинив інше кримінальне правопорушення. Отже процесуальна поведінка обвинуваченого як до обрання йому запобіжного заходу так вже і після - свідчить про те, що ані ризику переховування, ані ризику незаконного впливу на потерпілого, свідків чи експертів, ані ризиків знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення чи вчинити інше кримінальне правопорушення - на даний час взагалі не існують.
Що стосується тяжкості можливого покарання, яке може загрожувати ОСОБА_6 , то сторона захисту звертає увагу на те, що сам по собі факт тяжкості злочину, який йому інкримінується, не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки це суперечить презумпції невинуватості.
Крім того судом не взято до уваги наявність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме: вік та стан здоров'я обвинуваченого, наявність в нього родини, репутацію обвинуваченого: останній до затримання приймав активну участь в допомозі Добровольчому формуванню Черняхівської селищної територіальної громади №1 в заходах по охороні та обороні об'єктів критичної інфраструктури, адміністративних приміщень та блок-постів на території Черняхівської ТГ.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги. Додатково захисник зауважив на тому, що строк тримання під вартою обвинуваченому в підготовчому судовому засіданні було продовжено незаконно, оскільки до внесення відповідних змін 05.11.2022 положеннями ст. 315 КПК України не було передбачено права суду продовжувати строк раніше застосованого запобіжного заходу.
Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи та пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши ухвалу суду в межах ст.404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у інкримінованому вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх обставин: підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
Згідно ч. 5 ст. 199 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені в ч.3 ст.199 КПК України виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обгрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
На думку колегії суддів, як прокурором при зверненні з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, так і судом при вирішенні вказаного клопотання зазначених вимог закону було дотримано.
Предметом дослідження судом під час розгляду провадження при розгляді даного клопотання були саме обставини, передбачені ч.3 ст. 199 КПК України, тобто обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та його продовження.
З матеріалів судового провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, який відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, не працює, від інших членів сім'ї і дітей, проживає окремо, та з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від суду; може незаконно впливати на потерпілу та свідків, які ще не допитувались судом та яким відомі обставини вчинення ним злочину, в якому він обвинувачується, вчинити інші кримінальні правопорушення. Крім того ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні іншого особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, кримінальне провадження перебуває на розгляді в суді, що свідчить про його схильність до насильницьких протиправних дій та про наявність ризику продовження протиправної поведінки та вчинення нового кримінального правопорушення. Вказані ризики виправдовують продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та свідчать, що жоден інший менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти існуючим ризикам, тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про неможливість на даний час застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 іншого (альтернативного) запобіжного заходу ніж тримання під вартою, оскільки саме такий запобіжний захід може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
З огляду на викладене докази та обставини, на які посилався прокурор в клопотанні під час судового розгляду провадження, дали суду першої інстанції підстави вважати, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення.
Даних щодо неможливості за станом здоров'я обвинуваченого перебувати в СІЗО суду не надано.
Обставин, які є перешкодою для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України - не встановлено.
Тому суд першої інстанції з урахуванням даних обставин провадження правильно прийшов до висновку про продовження строку тримання під вартою, а також про те, що зміна запобіжного заходу під час розгляду провадження в суді першої інстанції на більш м'який, не забезпечить можливість запобігання ризикам, зазначеним ст.177 КПК України та належного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, та цілком обгрунтовано продовжив строк тримання під вартою під час судового розгляду провадження в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що даний час ризики, на підставі яких до ОСОБА_6 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зменшились або взагалі перестали існувати, а суд першої інстанції грубо порушив як норми процесуального так і норми матеріального права при винесенні своєї ухвали не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження та спростовуються матеріалами кримінального провадження та наведеними вище обставинами.
Посилання захисника на те, що судом не враховано вік та стан здоров'я обвинуваченого, а саме - наявність у нього захворювання відповідно до медичної карти стаціонарного хворого, наявність в нього родини, а саме: ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , репутацію обвинуваченого: останній до затримання приймав активну участь в допомозі Добровольчому формуванню Черняхівської селищної територіальної громади №1 в заходах по охороні та обороні об'єктів критичної інфраструктури, адміністративних приміщень та блок-постів на території Черняхівської ТГ є безпідставними. Судом надана оцінка даним обставинам та зазначено, що даних щодо неможливості за станом здоров'я обвинуваченого перебувати в СІЗО суду не надано. Обставин, які є перешкодою для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України - не встановлено.
Крім того встановлено, що участь обвинуваченого в суспільних громадських діях, в тому числі по охороні правопорядку, на чому зауважував захисник в підкріплення власної позиції про достатність запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не лише не зменшує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, а напроти, з урахуванням високого ступеню вірогідності виникнення конфліктної ситуації між особами, є сприятливим для такого розвитку. З даним висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Твердження захисника про те, що суд при задоволенні клопотання прокурора чомусь керувався ст. 331 КПК України, яка дозволяє суду лише під час судового розгляду розглядати питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою є неспроможними, оскільки з ухвали суду вбачається, що він керувався як ст.315 так і ст.331 КПК України, процитував обидві статті. Крім того з огляду на положення ч.2 ст.42 КПК України обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу, а оскільки згідно ч.3 ст.315 КПК України за відсутності клопотань сторін про обрання, зміну чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим, тому продовження строку в даному випадку раніше обраного під час досудового розслідування запобіжного заходу не суперечить вимогам закону, враховуючи також наявність рішення Європейського Суду про необхідність кожних 60 днів продовження строку тримання під вартою під час розгляду кримінального провадження в суді. А тому судом цілком обгрунтовано при вирішенні даного клопотання було застосовано норми як розділу II так і ст.ст. 315, 331 КПК України.
З огляду на наведене, підстави для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, з мотивів наведених в ній та скасування ухвали суду із застосуванням до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, на думку апеляційного суду, відсутні.
Керуючись ст. ст. 199, 331, 404, 407, 422-1 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області 31 жовтня 2022 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: