16 листопада 2022 року м. Дніпросправа № 160/9513/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року (суддя 1-ї інстанції Жукова Є.О.) у справі №160/9513/22 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
14 липня 2022 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 155529,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. Враховуючи інформацію за звітом 10-ПОІ, який був наданий на адресу позивача відповідачем, вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році. Таким чином, за 2 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2021 році, відповідач до 15.04.2021 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 155 529,88 грн. Оскільки зазначена сума, у визначений законодавством строк, відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість у розмірі 155529,88 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що законодавством чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, що не виконане відповідачем. Державна служба зайнятості та інші органи працевлаштування покликані лише сприяти працевлаштуванню інвалідів, а не забезпечувати цей норматив.
Відповідач не скористався правом подання відзиву.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" зареєстроване як юридична особа за кодом ЄРПОУ 40824126 та перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Товариством з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт форми 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік.
Відповідно до вказаного Звіту, кількість працюючих осіб з інвалідністю - штатних працівників, які були зайняті на підприємстві в 2021 році склало 3 осіб, при загальній кількості робочих місць для вказаної категорії працівників 77 осіб. Таким чином, станом на 2021 рік 2 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб із інвалідністю, залишилися не зайнятими.
За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 155 529,88 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.
Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення належної до сплати суми 155529,88 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що причини не працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв особам з обмеженими можливостями у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано.
Суд визнає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Згідно з статтею 18 Закону України ,,Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон №875-ХІІ), забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1).
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч.2).
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3).
Згідно ч.1-3 ст.19 Закону №875-ХІІ, для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 (одного) робочого місця. При цьому, підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другої вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
До того ж, слід зазначити, що за змістом ст.18-1 Закону №875-ХІІ, пошук підходящої роботи безпосередньо здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.
На підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, наявність протипоказань за станом здоров'я особи для роботи на відповідній посаді, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19.
Відповідно до п.4 ч.3 ст. 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та у повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Разом з цим, обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується. Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Порядок № 316).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Відтак, на момент розгляду справи, законодавець не покладав на підприємство обов'язок подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існує обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
Як свідчать встановлені обставини справи, відповідач подавав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у 2021 році, а саме: 04.01.2021 р. та 01.12.2021 р. за професією ( посадою) інженер з проектно-кошторисної роботи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" на виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" було подано до контролюючого органу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми 10-ПОІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 осіб, при цьому кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 3 особи.
Таким чином робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем у 2021 році були створені.
Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2021 року, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" органами до суду не надано.
Таким чином є вірними висновки суду першої інстанції, що відповідач виконав обов'язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для інвалідів, покладений на нього законодавством, повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для інвалідів та інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для інвалідів.
Отже, відповідачем вжито всіх необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.
Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв особам з обмеженими можливостями у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано.
Враховуючи викладене, в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 311, 315, ст. 316, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі №160/9513/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак