16 листопада 2022 року м. Кропивницький справа № 340/4702/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до таГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул.Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ - 13844159) Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул.Соборна, 7-а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ - 20632802)
провизнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області від 25 серпня 2022 року щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо проведеного перерахунку пенсії в квітні 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням трудового стажу 41 рік 1 день з часу призначення пенсії за віком.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що листом від 03.06.2022 року Головне управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області повідомило про те, що в зв'язку з переглядом пенсійної справи позивачки, з трудового стажу виключено період навчання у вищому навчальному закладі 01.09.1982 по 31.05.1988 року. Позивачка звернулася з заява про перерахунок пенсії із зарахуванням із врахуванням до страхового стажу період навчання. Рішенням від 25 серпня 2022 року Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області відмовлено в перерахунку пенсії. З даним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким що підлягає скасуванню.
Представником відповідача 1 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що при розгляді матеріалів пенсійної справи позивачки та документів, долучених із заявою про перерахунок пенсії було встановлено, що в дипломі від 31.05.1988 серії НОМЕР_2 не зазначено форму навчання, а в довідці про навчання від 19.08.2022 № 1313-03.03/2938, виданої «Російським хіміко-технологічним університетом імені Д. І. Менделєєва» не зазначено період навчання та відсутня інформація про набуття кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.
У встановлений судом строк відповідачем 2 надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі виклав аналогічні пояснення. Крім того, вказував на те що, Головне управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області лише проінформувало позивачку про відмову в перерахунку пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області від 25.08.2022 року №111050001109.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою суду від 17.10.2022 року провадження у справі відкрито та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25.10.2022 року від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.
26.10.2022 року від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та з 18.12.2021 року отримує пенсію за віком, що призначена відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Листом від 03.06.2022 року Головне управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області повідомило про те, що управлінням здійснено перегляд пенсійної справи позивачки. При цьому, при призначенні пенсії неправомірно було зараховано період навчання хіміко-технологічному інституту ім. Д. Менделєєва Московського ордена Леніна та Ордену трудового червоного прапору з 01.09.1982 по 31.05.1988, оскільки зазначений період навчання перевищує 5 років, а також в дипломі від 31.05.1988 серії НОМЕР_2 не зазначено форі навчання. З наведених підстав, пенсія з 18.12.2021 Вам виплачувалася в завищеному розмірі. Крім того, вказано, що пенсійну справу приведено у відповідність до вимог законодавства з 18.12.2021.
Обчислення розміру пенсії проведено з урахуванням страхового стажу 35 років 3 місяці 1 день (порахований по 03.11.2021).
22.08.2022 року позивачка звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про перерахунок пенсії із врахуванням до загального стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 31.05.1988 у «Російському хіміко-технологічному університеті імені Д.І.Менделєєва», до заяви було додано довідку про навчання від 19.08.2022 №1313-03.03/2938.
25.08.2022 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву від 22.08.2022 та додані до неї документи та прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області від 25 серпня 2022 року №111050001109 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії.
Підставою прийнятого рішення зазначено, що в дипломі від 31.05.1988 серії НОМЕР_2 не зазначено форму навчання, а в довідці про навчання від 19.08.2022 №1313-03.03/2938 виданої «Російським хіміко-технологічним університетом імені Д.І. Менделєєва» не зазначено період навчання та відсутня інформація про набуття кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.
Вважаючи дії відповідачів протиправним, позивачка звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 24, ч. 1 ст. 46 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та в Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд звертає увагу на те, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст.44 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1 (далі Порядок № 22-1).
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку № 22-1).
Поряд з цим, суд зазначає, що правління Пенсійного фонду України прийняло постанову від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 за № 339/35961.
Відповідною постановою внесені зміни у Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1).
Пункт 4.2 Порядку встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Як вбачається з матеріалів справи, Головне управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області після отримання заяви позивачки від 22.88.2022 року про призначення пенсії та пакету документів, здійснило всі дії передбачені п.4.2 Порядку та передало за принципом екстериторіальності визначеному структурному підрозділу органу - Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, електронну пенсійну справу ОСОБА_1 для прийняття рішення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Головне управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області вчинило дії відповідно до вимог чинного законодавства.
Судом встановлено, що під час перевірки призначеної пенсії ОСОБА_1 . Головне управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області дійшло висновку, що останній неправомірно зараховано період навчання хіміко-технологічному інституту ім. Д. Менделєєва Московського ордена Леніна та Ордену трудового червоного прапору з 01.09.1982 по 31.05.1988, оскільки не зазначений період навчання. Тому, було проведено обчислення розміру пенсії, без урахуванням періоду навчання та страховий стаж, який склав 35 років 3 місяці 1 день, а не 41 рік 1 день.
Головне управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, відмовляючи в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з врахуванням періоду навчання, посилався на те, що в дипломі від 31.05.1988 серії НОМЕР_2 не зазначено форму навчання, а в довідці про навчання від 19.08.2022 №1313-03.03/2938, виданої «Російським хіміко-технологічним університетом імені Д.І. Менделєєва» не зазначено період навчання та відсутня інформація про набуття кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню Головно управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що згідно запису №7 у трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 01.10.1979 р. зазначено, що з 01.09.1982 по 31.05.1988 року навчання в Московському хіміко-технологічному інституті ім. Д.І. Менделєєва;
Вказані записи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності до дати, завірені підписом та печаткою роботодавця.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги Головним управлінням Пенсійного фонду.
Суд вважає за важливе в першу чергу звернути увагу на те, що відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Окрім цього, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкції № 58).
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції № 58 про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише в разі її відсутності, відсутності в трудовій книжці відповідних записів або в разі якщо в ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи для підтвердження трудового стажу враховуються інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Суд зауважує, що у законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема в законі «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 №1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Так, згідно з ч.1 ст.56 закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи та тривалості перерв.
Крім того, відповідно до ч.3 цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі; тимчасовою непрацездатністю, що почалася в період роботи; часом догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку тощо.
Суд звертає увагу на те, що на час навчання позивачки діяла - Инструкция о порядке ведения трудовых книжек на предприятиях, в учреждениях и организациях, утв. постановлением Госкомтруда СССР от 20.06.74 №162, изменялась и дополнялась 1985г. (постановление Госкомтруда СССР от 02.08.85 №252)., в 1987 г. (постановление Госкомтруда СССР от 51.01.87 № 201).
Имеющим трудовое книжки студентам, аспирантам и клиническим ординаторам учебное «а ведение (научное учреждение) вносит запись о времени обучения на дневным отделениях (в том числе подготовительных) высших и средним специальных учебных введений.
Заполняя трудовую книжку при приеме на работу, специалист кадровой службы должен до внесения «писи о приеме на работу выяснить, имеются ли у работника документы, подтверждающие периоды обучения, службы или другой деятельности, включаемой в общий трудовой стаж и/или не прерывающей стаж работника. К такой информации относятся сведения о времени обучения в высших и средних специальных учебных заведениях (включая и время работы в студенческих отрядах, на производственной практике и при выполнении научно-исследовательской хоздоговорной тематики) (п. 2.17 Инструкции).
З огляду на викладене вбачається, що до трудової книжки вносилися записи про час навчання у вищих навчальних закладах тільки денної (очної) форми.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Так, згідно з дипломом від 31.05.1988 серії НОМЕР_2 позивачка у період з 01.09.1982 по 31.05.1988 у «Російському хіміко-технологічному університеті імені Д.І.Менделєєва» закінчила навчання по спеціальності «химия и технология высокомолекулярных соединений» та «присвоено квалификацию - инженер технолог».
Після закінчення навчання позивачка в межах встановленого строку була зарахована на роботу за набутою професією на посаду, що дає право на призначення пенсії за віком.
Поряд з цим, суд дослідивши додану відповідачу архівну довідку про навчання від 19.08.2022 №1313-03.03/2938, виданої «Російським хіміко-технологічним університетом імені Д. І. Менделєєва» зазначає наступне.
Довідка містить відомості, що позивачка зарахована на навчання 01.09.1982 року та відрахована 01.06.1988 року, як така, що захистила диплом. Період навчання склав 5 років 6 місяців.
При цьому, в довідці чітко зазначено, позивачка зарахована на денну форму навчання. Відомостей про відрахування, переведення на заочну форму навчання відповідно до наказів навчального закладу у довідці не зазначено.
У свою чергу, відповідач посилаючись на введення військово стану відправлення кореспонденції до країни-агресора не здійснюється.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи наданій довідці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, яка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави.
Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.
При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов'язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей до навчального закладу або архівній установі, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на належне пенсійне забезпечення.
Відмовляючи позивачці в порахунку пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області не забезпечило всебічний, повний та об'єктивний розгляд поданих позивачем документів.
Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданих доказів, суд дійшов висновку, що записами трудової книжки, відомостями архівної довідки та дипломом в повній мірі підтверджується трудовий стаж позивачки в спірний період, натомість відповідачем не надано доказів та не заявлено доводів щодо вжиття ним будь-яких заходів для підтвердження стажу роботи позивача.
Поряд з цим, суд вбачає, що правову оцінку не зарахованому періоду Головне управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області в оскаржуваному рішенні не надало, крім того відповідачем не досліджувались документи на підтвердження спірних періодів та пільгового характеру роботи, які були зібрані позивачем самостійно до та після прийняття оскаржуваного рішення, тож страховий стаж підлягають повторному розрахунку.
Таким чином, суд вважає, що саме рішення Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області №111050001109 від 25 серпня 2022 року «Рішення про відмову у перерахунку пенсії», яким ОСОБА_1 відмовлено підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
А тому, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу роботи позивачки з 01.09.1982 по 31.05.1988 роки.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання перерахувати позивачці пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
“Ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.
Наряду з викладеним, суд враховує наступне.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Згідно ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи з встановлених судом обставин та здійснених на їх підставі висновків суду, зокрема про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості рішення тощо, суд вважає, що вимога позивача про зобов'язання відповідача провести призначення позивачу пенсії за віком з зарахуванням до стажу, що дає право на призначення пенсії, певних періодів, - є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб.
Більше того, згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2)визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3)визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАСУ передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАСУ, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
Відтак, з урахуванням вищевикладеного суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені під час розгляду заяви позивача.
Таким чином, суд вважає такими, що перерахунок пенсії є повноваженнями Пенсійного фонду України.
З аналізу норм законодавства, яке регулює спірні взаємовідносини, вбачається, що відповідач, як орган владних повноважень, не виконуючи визначені законом владні дискреційні функції щодо призначення і виплати пенсії позивачу, діяв з порушенням закону і справедливості.
Оскільки прийняття рішення про призначення та виплату пенсії є владними дискреційними функціями органу Пенсійного фонду, такий обов'язок покладений на орган Пенсійного фонду нормами чинного законодавства, на час розгляду справи відповідачем визначені Законом владні дискреційні функції не виконані, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про зобов'язання відповідача розглянути питання про призначення та виплату пенсії позивачу з урахуванням норм чинного законодавства з питань пенсійного забезпечення та висновків суду про порушення суб'єктом владних повноважень Закону щодо визначеного чинним законодавством права позивача на призначення та отримання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року у справі №754/14898/15.
З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2022 року про перерахунок пенсії за віком.
Разом з тим, враховуючи те що, первинно спірні правовідносини виникли з помилкового перерахунку страхового стажу та його зменшення підстав головним управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області та наслідком звернення позивачки до заявою, суд вважає, що позов в даній частині підлягає задоволенню та визнає дії відповідача 2 - протиправними.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
VI. Судові витрати.
Відповідно до ст. 139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 992,40 грн. (а.с.1) за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Також, представник позивача просить стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 700 грн.
Представниками відповідачів у відзиві зазначено заперечення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18.
У частині шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Такого клопотання відповідачем не подано до суду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду: договір про надання правничої допомоги від 26.09.2022 укладеного між позивачем та адвокатом Кузьменко В.Б. (а.с.18); детальний опис робіт виконаних адвокатом від 03.10.2022 року (а.с.19) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.20).
Відповідно до договору від 26.09.2022 року про надання правничої допомоги розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги становить 2 700,00 грн.
Розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги за даним договором є фіксованим.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 2 700 грн.
При цьому, суд враховує, що відповідачами не зазначені та не надані належні доводи, обґрунтування, докази щодо недотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 КА України.
Присуджені судом витрати підлягають стягнненню співмірно з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Керуючись ст. ст. 139, 246, 255, 260-263, 292-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо проведеного перерахунку пенсії в квітні 2022 року.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області №111050001109 від 25 серпня 2022 року «Рішення про відмову у перерахунку пенсії» щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2022 року про перерахунок пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 496,20 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 1350,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул.Соборна, 7-а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ - 20632802).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 496,20 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 1350,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул.Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ - 13844159).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук