Провадження № 22-ц/803/7534/22 Справа № 203/3174/22 Суддя у 1-й інстанції - Казак С.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
10 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Максюти Ж.І.
суддів Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря Драгомерецької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпра від 01 вересня 2022 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до його подачі,-
До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшла вищезазначена заява ОСОБА_2 про забезпечення позову до його подачі.
Як вбачається з заяви ОСОБА_2 , остання у відповідності до правил альтернативної підсудності, встановлених ч.1 ст.28 ЦПК України, має намір звернутись до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, а також про стягнення аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування поданої заяви та майбутнього позову заявниця посилалась на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , від якого мають малолітню дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу в 2014 році дитина залишилась проживати разом із заявницею та постійно мешкала з нею протягом всього часу у м.Дніпрі. 14.06.2022 року за домовленістю з нею батько взяв сина на відпочинок на 2-3 тижні та після цього до дому не повернув, повідомивши, що не збирається цього робити.
Посилаючись на вказані обставини зміни батьком місця постійного проживання дитини без згоди матері, заявниця в забезпечення позову про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, з яким вона має намір звернутись в подальшому суду, просила зобов'язати ОСОБА_1 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем його знаходження за адресою: АДРЕСА_1 , матері для особистого спілкування, без обмеження місць перебування, без присутності батька, по вихідних днях кожну другу та четверту суботу і неділю з 10-00 г. суботи до 19-00 г. неділі; надати необмежене спілкування матері із сином особисто, у вільний час дитини, засобами телефонного, електронного та іншого способу зв'язку (Viber, Skype тощо).
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпра від 01 вересня 2022 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до його подачі - задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем його знаходження за адресою: АДРЕСА_1 , матері ОСОБА_2 для особистого спілкування, без обмеження місць перебування, без присутності батька, по вихідних днях кожну другу та четверту суботу і неділю з 10-00 г. суботи до 19-00 г. неділі; а також зобов'язати надати необмежене спілкування матері із сином особисто, у вільний час дитини, засобами телефонного, електронного та іншого способу зв'язку (Viber, Skype тощо).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, а заяву щодо забезпечення позову повернути заявнику, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, та на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилається на те, що судом першої інстанції порушено права малолітньої дитини і не враховано його думки, що є обов'язковою нормою. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому наразі 12, 5 років є дитиною яка має своє бачення цим обставинам щодо винесеного рішення щодо забезпечення.
Крім цього, вважає, оскільки заявницею не зазначено ціну позову та не зазначено пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, то суд встановивши, що заяву подано без додержання вимог ст.. 151 ЦПК України повинен повернути її заявнику.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Стенюкова Л.М. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини першої якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, правильно врахував, що відсутність спілкування з матір'ю, з якою дитини проживала з моменту народження та на протязі тривалого часу після розірвання шлюбу між батьками, може негативно вплине на психологічне здоров'я дитини. Проживаючи з батьком та будучи позбавленою можливості спілкуватись із матір'ю, дитина може бути налаштована проти останньої відповідачем.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.
Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Відповідач не навів у апеляційній скарзі обґрунтованих доводів про те, що зустрічі дитини із матір'ю можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з'ясував співмірність виду забезпечення позову, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог та належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.
Крім того, як вбачається з заяви ОСОБА_2 , остання має намір звернутись до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, а також про стягнення аліментів на утримання дитини де предметом даного позову є встановлення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, тому вид його забезпечення шляхом зобов'язання відповідача надати можливість безперешкодного спілкування та побачення матері з дитиною протягом певного проміжку часу, не вирішує спір по суті, а лише спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю.
Також, враховуючи специфіку сімейних відносин, тривалий розгляд даної категорії справ судом, а також напружені відносини, які склались між сторонами, що може негативно вплинути на психологічне здоров'я дитини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову шляхом визначення часу та місця для побачень дитини з матір'ю
В Постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, справа № 127/31828/19 зазначено, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю. Верховний суд у вказаній справі дійшов висновку, що зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції порушено права малолітньої дитини і не враховано його думки, що є обов'язковою нормою, то вони не приймаються до уваги оскільки відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю, з якою дитина безперервно проживала з часу народження до червня 2022 року, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю. Крім того, це також не вирішує спір по суті, а надає можливість безперешкодного спілкування та побачення матері з дитиною протягом певного проміжку часу.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що заявницею не зазначено ціну позову не приймаються до уваги, оскільки у відповідності до Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. А у відповідності до вказаного Закону - За подання до суду цивільної юрисдикції заяви про забезпечення доказів або позову фізичною особою сплачується судовий збір у 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і як вбачається із матеріалів справи судовий збір заявницею було сплачено у відповідності до Закону.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що заявницею не зазначено пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, а суд встановивши, що заяву подано без додержання вимог ст.. 151 ЦПК України повинен був повернути її заявнику - також не приймаються до уваги, оскільки вимоги поставленні у заяві щодо забезпечення позову стосуються не майнових вимог та судовий збір за не майнові вимоги заявницею сплачено.
Крім того, відповідно до ст.154 ЦПК України передбачено право, а не обов'язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місце знаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
А тому, суд першої інстанції виходячи з характеру спірних правовідносин дійшов вірного висновку про те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і тому не вбачається передбачених ст.154 ЦПК України підстав для зустрічного забезпечення позову.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального та матеріального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та є незаконною та необґрунтованою, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпра від 01 вересня 2022 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до його подачі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: О.В. Свистунова
М.М.Пищида