Апеляційне провадження № 11-сс/818/671/22 Доповідач - ОСОБА_1
Категорія арешт майна
10 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Валки Харківської області апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28 вересня 2022 року, якою задоволено клопотання прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 42022220000000287 від 23.07.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України про арешт майна, -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
28.09.2022 року до Київського районного суду м.Харкова надійшло клопотання прокурора про арешт майна.
В обґрунтування клопотання про накладення арешту на майно прокурор посилався на те, що вилучені грошові кошти та мобільний телефон, які були вилучені 27.09.2022 року під час огляду відповідають критеріям ч.1 ст.98 КПК України. Крім того, досудове розслідування здійснюється за ч.3 ст.369 КК України та ОСОБА_5 було повідомлено про підозру, зазначене кримінальне правопорушення є корупційним, а санкція передбачає позбавлення волі на строк від 4 до 8 років з конфіскацією майна, а тому накладення арешту на грошові кошти можливе також для забезпечення подальшої конфіскації майна.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28 вересня 2022 року задоволено клопотання про арешт тимчасово вилученого майна.
Слідчий суддя вирішив накласти арешт на тимчасово вилучене 27.09.2022 року майно в ході проведення огляду приміщення, а саме на грошові кошти у сумі 2000 доларів США, 1000 Євро, грошові кошти загальною сумою 8298 грн (відповідно до переліку у протоколі огляду) та мобільний телефон торгівельної марки «Iphone X» серійний номер НОМЕР_1 , ІМЕ1 НОМЕР_2 , з сім картою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 .
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу слідчого судді частково скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_7 відмовити в частині накладення арешту на майно ОСОБА_5 , а саме: мобільний телефон торгівельної марки «Iphone X» серійний номер НОМЕР_1 , ІМЕІ НОМЕР_2 , з сім картою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 та грошові кошти загальною сумою 8298 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прокурором у клопотанні не доведено можливості використання майна як доказу у кримінальному провадженні, а саме телефонного апарату марки «Iphone X», з якого можна зробити копію інформації, яка в ньому знаходиться і використати як доказ факту та обставин можливого вчинення правопорушення.
Крім того, зазначав, що грошові кошти у сумі 8298 грн. не мають ніякого відношення до вставлення факту та обставин можливого вчинення кримінального правопорушення, не містять ознак, які передбачені ст.98 КПК України, оскільки є коштами які належать навіть не ОСОБА_5 , який їх надав на прохання слідчого під час проведення огляду приміщення кабінету №14, а є власними коштами його цивільної дружини
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 до початку судового розгляду подав до апеляційного суду заяву в якій просить провести судовий розгляд без його участі та просить задовольнити апеляційну скаргу.
Також, прокурор до початку судового розгляду подав до апеляційного суду заяву в якій просить провести судовий розгляд без його участі та просить відмовити у задоволені апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливим проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора у кримінальному провадженні, підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 , оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
В апеляційній скарзі захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження у зв'язку з тим, що він не був присутнім при розгляді клопотання про арешт майна та отримав копію повного тексту ухвали, що оскаржується, 03.10.2022 року. Зазначає, що для подачі обґрунтованої апеляційної скарги, яка б відповідала вимогам ст. 396 КПК України, йому необхідно було ознайомитись з повним текстом судового рішення, що оскаржується.
Необізнаність із мотивами прийнятого судом рішення є об'єктивною обставиною, що перешкоджає стороні своєчасно оскаржити ухвалу суду (постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №461/1434/18, провадження №51-6470кмо18).
За таких обставин, колегія суддів доводи представника власника майна про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді визнає поважними та вважає за необхідне поновити цей строк.
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, щоїх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати,знищення,використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
У відповідності до ч.2 ст.170 КПК України слідчий суддя має право накласти арешт на мано, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ч.2 ст.167 цього Кодексу, тобто є тимчасово вилученим із дотриманням встановленого ст.167, 168 КПК України порядку.
Згідно ч.2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, зокрема, використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, є предметом кримінального правопорушення.
Тимчасове вилучення майна відповідно до положень ст.168 КПК України може здійснюватися під час обшуку, огляду. При цьому слідчий, прокурор під час тимчасового вилучення майна або негайно після його здійснення зобов'язаний скласти відповідний протокол та звернутися до слідчого судді з клопотанням про його арешт протягом 48 годин після вилучення майна, що встановлено ч.5 ст.171 КПК України.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Положеннями ст.98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З матеріалів судового провадження встановлено, що СУ ГУ НП в Харківській області, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №4202222000000287 від 23.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України.
27.09.2022 проведено огляд приміщення кабінету №14 за адресою: м. Харків, вул. Студентська, 5, в ході якого виявлено та вилучено майно відповідно до переліку в протоколі про огляд та клопотання прокурора про арешт майна.
27.09.2022 року ОСОБА_5 затриманий в порядку ст..208 КПК України
Постановою слідчого СУ ГУНП в Харківські області від 27.09.2022 року вилучене майно визнано речовими доказами.
27.09.2022 року ОСОБА_5 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.3 ст.369 КК України.
Зі змісту тексту повідомлення підозри вбачається, що органом досудового розслідування встановлено, що начальником спеціалізованої екологічної прокуратури Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 внесені відомості до ЄРДР за № 42022220000002760 від 18.07.2022 року за ч.4 ст.246 КК України за фактом незаконної порубки та продажу деревини різних порід в межах лісового фонду ДП «Скрипаївське навчально-дослідне господарство» на території Чугуївського району Харківської області.
Відповідно до постанови заступника керівника Харківської обласної прокуратури від 22.07.2022 року для здійснення процесуального керівництва у зазначеному кримінальному провадженні створено групу прокурорів, керування якої доручено старшому групі прокурорів - ОСОБА_8
22.09.2022року, 26.09.2022 року та 27.09.2022 року директор ДП «Скрипаївське навчально-дослідне господарство» ОСОБА_5 , перебуваючи у службовому кабінеті прокурора ОСОБА_8 , пропонував надати прокурору неправомірну вигоду за прийняття прокурором рішення про закриття кримінального провадження № 42022220000002760 від 18.07.2022 року.
Оскільки ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 28.09.2022 року оскаржено лише в частині накладення арешту на майно, а саме на грошові кошти в розмірі 8298 грн та мобільний телефон, то колегія суддів, відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, переглядає ухвалу слідчого судді в межах поданої апеляційної скарги, а щодо іншого майна, на яке накладено арешт вказаною ухвалою слідчого судді, то в цій частині питання законності та обґрунтованості накладення арешту на майно колегією суддів не вирішується.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя врахував обставини, зазначені у клопотанні та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні та в межах якого подано клопотання, виходив з того, що прокурором доведено, що вилучене майномістить відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження, за існування розумних підозр вважати, що це майно є доказом кримінального правопорушення, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України та може бути використаним як доказ обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При постановлені ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, зокрема відповідність майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також доведеність мети застосування арешту майна, а саме збереження речових доказів, розумність та співрозмірність обмеження права власності, необхідність виконання завдань у даному кримінальному провадженні, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Метою накладення арешту у поданому клопотанні орган досудового розслідування зазначив забезпечення збереження речових доказів.
Статтею 100 КПК України передбачено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.
Отже, з огляду на положення ч.2, 3 ст.170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів вважає, що на цьому етапі кримінального провадження достатньою мірою підтверджується наявність необхідності розслідування кримінального провадження, передбаченого ч.1 ст.249 КК України.
При накладенні арешту на вилучене майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для ймовірного пред'явлення в подальшому обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Матеріали клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого під час огляду майна ознакам речових доказів, оскільки вони можуть містити інформацію щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, яке має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, а також необхідні для проведення експертиз.
Вилучене майно повинне бути досліджене під час досудового розслідування і може бути доказом по справі, зокрема для встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, а також необхідністю отримання висновків відповідних спеціалістів на підтвердження або спростування факту, які слугуватимуть встановленню об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Отже, вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його відчуження, пошкодження, знищення, перетворення, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
У ході перевірки доводів представника власника майна щодо невідповідності вилученого майна ознакам речових доказів, оскільки прокурором, на думку апелянта, не доведено як сама наявність арештованого телефону марки «Iphone X» може бути використаний як доках факту та обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, колегія суддів виходить із того, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК).
Зокрема, постановою слідчого СУ ГУНП в Харківські області від 27.09.2022 року вилучений мобільний телефон визнано речовим доказом.
З протоколу огляду від 27.09.2022 року вбачається, що після того, як на прохання слідчого ОСОБА_5 надав мобільний телефон на ньому було виявлено в розділі телефонні дзвінки з'єднання за допомогою мобільного додатку «WhatsApp» з абонентом « ОСОБА_9 », який відповідно до тексту повідомлення про підозру є прокурором, якому ОСОБА_5 пропонував неправомірну вигоду.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що належний ОСОБА_5 мобільний телефон Iphone Х, вилучений у нього під час огляду, може містити інформацію, яка відповідає ознакам речових доказів. Адже на зазначених мобільних терміналах зв'язку у хмарному сховищі, доступ до якого може бути здійснений з цього телефону, могли зберегтися відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Переглядаючи ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 8298 грн з метою забезпечення їх конфіскації то колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на належні ОСОБА_5 з метою забезпечення конфіскації, як виду покарання.
Частиною 2 ст.59 КК України передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Тобто, для перевірки апеляційним судом доцільності застосування такої правової підстави для арешту майна, як його можлива конфіскація, обов'язковими умовами є обґрунтованість підозри, а також можливість застосування конфіскації майна як додаткового покарання за інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
Викладена у письмовому повідомленні та вручена у належний спосіб підозра є підставою для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і у такий спосіб з'являються можливості для підозрюваного впливати на наступне формулювання обвинувачення. Сформульована підозра встановлює межі, в яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний та його захисник одержують можливість цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов'язків, визначених статтею 42 КПК України (п.2.2. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №536/2475/14-к, провадження №13-34кс19).
При цьому, статус підозрюваного особа набуває з моменту вручення їй повідомлення про підозру у належний спосіб.
27.09.2022 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України.
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Зважаючи на наведене, слідчий суддя правомірно врахував правову підставу для накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 , що передбачена п.3 ч.2 ст.170 КПК України, - забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
Доводи апелянта про те, що грошові кошти у сумі 8298 грн. належать цивільній дружині ОСОБА_5 є необґрунтованими, оскільки стороною захисту не надано будь яких доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_5 з будь-ким однією сім'єю та належності цивільній дружині вилучених грошових коштів або факту передачі ОСОБА_5 грошових коштів у зазначеній сумі. Крім того, з протоколу огляду вбачається, що на прохання слідчого викласти на стіл речі ОСОБА_5 надав гаманець в якому було виявлено грошові кошти у сумі 8298 грн. та ним в протоколі огляду не було зазначено про належність грошових коштів будь-якій іншій особі.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст.174 КПК України законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також і те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Із вищенаведених підстав колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді на момент її постановлення відповідала фактичним обставинам справи та доказам, наданим стороною обвинувачення на обґрунтування клопотання про арешт майна, а тому є цілком законною та обґрунтованою.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, власником не надано та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.
За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, як на тому наполягає апелянт, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28 вересня 2022 року
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28 вересня 2022 року про арешт майна залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, але в частині поновлення строку на апеляційне оскарження може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Колегія суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3