Справа № 621/3788/21
Провадження № 11кп/818/1500/22
17 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Валки Харківської області апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 18 серпня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному 18 вересня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220300000773, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Шелудьківка Зміївського району Харківської області, громадянина України, не судимого, працював до ухвалення вироку - начальником складу паливно-мастильних матеріалів у ПП «УКРбалпром», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 18 серпня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком 3 роки), з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи чи навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цим же вироком цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково.
Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 63 382 грн 76 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на проведення судової автотехнічної експертизи в сумі 2059 грн. 44 коп.
Прийняте рішення щодо речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 18 вересня 2020 року близько 10:25 години, керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ 211440, р.н. НОМЕР_1 , рухався по вул. Балаклійське шосе, 36 «а» в сел. Слобожанське Чугуївського району Харківської області зі сторони ТОВ «ГеоМакс» в напрямку вул. Балаклійське шосе в сел. Слобожанське Чугуївського району Харківської області.
В цей час в напрямку смт. Андріївка Ізюмського району Харківської області від с.Лиман Чугуївського району Харківської області по Балаклійському шосе в сел.Слобожанське Чугуївського району Харківської області рухався мопед «Suzuki» під керуванням ОСОБА_8 .
Проїжджа частина перехрестя головної дороги (Балаклійське шосе) та другорядної дороги, що веде до ТОВ «ГеоМакс» та розташована з права по ходу руду мопеда «Suzuki» та являє собою суху асфальтобетонну ділянку дороги горизонтального профілю, шириною 6,6 м.
Під час руху ОСОБА_7 , здійснюючи маневр, зупинив транспортний засіб та не переконавшись у безпеці своїх дій, почав здійснювати поворот ліворуч у напрямку с. Лиман Чугуївського району Харківської області, та допустив зіткнення з мопедом «Suzuki» під керуванням ОСОБА_8 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 , було спричинено: закрита важка черепно-мозкова травма у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа; забій головного мозку з вогнищами ушкодження речовини головного мозку, епідурального крововиливу, стиснення головного мозку субдуральною гематомою ліворуч, що призвело до набряку та набрякання головного мозку з дислокацією ствола головного мозку, які як в сукупності так і кожне окремо відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
В цій дорожній обстановці водій ОСОБА_7 , порушив вимоги пунктів 10.1 та 16.11 Правил дорожнього руху, відповідно до яких:
-пункт 10.1 Правил дорожнього руху, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
-пункт 16.11 - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.
Порушення водієм ОСОБА_7 , зазначених вимог пунктів 10.1 та 16.11 Правил дорожнього руху знаходилося в прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної події та її наслідками.
Зазначеними діями ОСОБА_7 , вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6 , не оскаржуючи висновки суду щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_7 , кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання у зв'язку з його суворістю та призначити обвинуваченому за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік.
Також просить змінити вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 та зменшити моральну шкоду на користь потерпілої до 40 000 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що судом першої інстанції при ухваленні вироку не в повній мірі враховано фактичні обставини та характер вчиненого правопорушення, його суспільну небезпеку, всі відомості про особу обвинуваченого, пом'якшуючі покарання обставини, у зв'язку з чим призначено занадто суворе покарання. Обвинувачений скоїв злочин з необережності, вину визнав в повному об'ємі, з місця ДТП не скривався, вжив усіх необхідних заходів щодо надання потерпілій допомоги, брав участь у витратах на лікування потерпілої та сплатив майже половину витрачених коштів на лікування. Також зазначає, що обвинувачений мешкає разом з батьком, який має хронічні хвороби та потребує сторонньої допомоги.
Щодо цивільного позову в частині зменшення суми моральної шкоди, апелянт вказує на те, що суд задовольняючи позовні вимоги в цій частині в розмірі 300 000 грн., прийняв до уваги лише пояснення потерпілої. Однак на думку обвинуваченого та сторони захисту, необхідно було врахувати, що груба необережність потерпілої сприяла збільшенню шкоди, а саме: потерпіла не мала права керувати мопедом та була без мотошолому. Тоді як, тяжкі тілесні ушкодження, прийшлися саме на голову, яка не була захищена мотошоломом. Апелянт зазначає, що наявність мотошолому могла б зменшити об'єм тілесних ушкоджень, та як наслідок, й фізичний біль та душевні страждання потерпілої.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок суду без змін. Вказує, що при призначенні покарання судом належним чином враховані обставини, які впливають на вид та розмір покарання, дані про особу обвинуваченого, у тому числі й ті, на які посилається захисник в апеляційній скарзі. На думку прокурора призначене покарання є законим, справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, цілком відповідає вимогам ст.65 КК України. Вважає, що підстави для зменшення суми моральної шкоди відсутні.
Потерпіла ОСОБА_8 та її представник - адвокат ОСОБА_9 в судове засідання не з'явились, надали клопотання, в якому просили розгляд справи провести за їх відсутністю, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок суду, як в частині покарання, так і в частині вирішення цивільного позову без змін.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, зваживши на доводи прокурора, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності, які не заперечувались також і обвинуваченим.
А тому висновки суду щодо фактичних обставин провадження, доведеності винуватості обвинуваченого, кваліфікації його дій, які не оскаржувалися й в апеляційній скарзі, згідно до ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_6 про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів визнає їх безпідставними.
Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції з урахуванням вимог та обставин, передбачених статтями 50, 65-67 КК України, правових позицій, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з додержанням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини та наслідки його вчинення, данні про особу винного, який раніше не судимий; на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебував; на час ухвалення вироку не працював; одружений; за місцем проживання характеризується задовільно; вчинив тяжкий злочин з необережності, призначив покарання необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Суд цілком правильно, відповідно до вимог ст.66 КК України, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 визнав щире каяття обвинуваченого, що виявилося у критичному ставленні до вчиненого; часткове відшкодування шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, від відбування якого обвинуваченого було на підставі ст.75 КК України звільнено з випробуванням (іспитовим строком 3 роки), є таким, що відповідає вимогам ст.50, 65 КК України, загальним засадам призначення покарання та його меті, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав вважати призначене судом першої інстанції покарання, явно несправедливим внаслідок суворості.
Посилання в апеляційній скарзі захисника на обставини, які помякшують покарання, а також на фатичні обставини кримінального провадження вже враховані судом першої інстанції при признаенні покарання та при звільненні обвинуваченого від його відбування із визнеченням іспитового строку. Інших обставин, які не були враховані судом першої інстанції, захисник в своїй апеляційній скарзі не наводить. Не надано таких обставин і при апеляційнму розгляді.
Апеляційна скарга сторони захисту не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків щодо правильності призначеного ОСОБА_10 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу.
Щодо доводів захисника в апеляційній скарзі про зменшення суми стягнутої моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_8 , то вони не є слушними виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 129, абз. 7 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, суд ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
Згідно зі ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня винуватості особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її винуватості, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
Розглядаючи вимоги цивільного позову у частині стягнення з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 моральної шкоди, місцевий суд правильно урахував, що в результаті дій обвинуваченого потерпіла понесла негативні наслідки, пов'язані з тяжкістю отриманих тілесних ушкоджень (черепно-мозковою травмою), пережила сильний стрес та сильні фізичні та душевні страждання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції частково задовольнив заявлені потерпілою вимоги, щодо стягнення з ОСОБА_7 суми моральної шкоди, і відповідно стягнув з нього на користь потерпілої у рахунок названого відшкодування 300 000 грн.
Згідно положень ч. 2 ст. 1193 ЦК, якою регламентовано, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Як убачається з фабули обвинувачення, визнаної судом доведеною та з якою погодилася сторона захисту, причиною дорожньо-транспортної пригоди та настання негативних наслідків для потерпілої є виключно винні дії з боку водія ОСОБА_7 , даних про аналогічні дії з боку потерпілої матеріали провадження та вирок не містять.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які б вказували на те, що саме її груба необережність сприяла виникненню і збільшенню завданої шкоди.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що потерпілою доведено тяжкість та тривалість душевних страждань, яких вона зазнала у зв'язку з отриманими травмами, факт порушення укладу її життя, вкрай тяжке погіршення стану її здоров'я, необхідність соціальної адаптації та подальшого лікування, стягнутий розмір моральної шкоди, на думку апеляційного суду, відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості і конкретним обставинам справи, та не вбачає підстав для зміни вироку в цій частині.
Порушень органом досудового розслідування або судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для зміни або скасування вироку у даному провадженні колегію суддів не встановлено.
Таким чином, вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідає вимогам ст.370 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Зміївського районного суду Харківської області від 18 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3