28 липня 2010 р. № 2-30/3622.1-2009
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівБарицької Т.Л.
Мирошниченка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного банку "Київська Русь" в особі Сімферопольської філії
на рішення
від
та на постанову
відгосподарського суду Автономної Республіки Крим
01.12.2009
Севастопольського апеляційного господарського суду
16.02.2010
у справі№ 2-30/3622.1-2009
за позовомАкціонерного банку "Київська Русь" в особі Сімферопольської філії
доЗакритого акціонерного товариства "Бізнес-Центр ТТБ"
провизнання недійсним договору та стягнення 109 906, 85 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивачаповідомлений, але не з'явився;
- відповідачаКостерний Д.О.;
Акціонерний банк "Київська Русь" в особі Сімферопольської філії (далі -позивач) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Закритого акціонерного товариства "Бізнес-центр ТТБ" (далі -відповідач), в якому просив визнати недійсним укладений між сторонами договір оренди нежилих приміщень від 17.05.1999, а також просив стягнути з відповідача суму здійснених поліпшень об'єкта оренди в розмірі 109 906,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у спірному договорі від 17.05.1999 відсутні істотні умови, а отже даний договір не відповідає вимогам законодавства.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Після нового розгляду рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.12.2009 у справі № 2-30/3622.1-2009 (суддя - Ловягіна Ю.Ю.), яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 (колегія суддів у складі: Ткаченко М.І. -головуючий суддя, судді Остапова К.А., Котлярова О.Л.), відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі № 2-30/3622.1-2009 судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
26.07.2010, через канцелярію Вищого господарського суду України від позивача надійшло клопотання № 1013/03 від 20.07.2010 з проханням відкласти розгляд справи у зв'язку із зайнятістю його представника в інших судових засіданнях.
Розглянувши заявлене клопотання у судовому засіданні 28.07.2010, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, оскільки позивач, заздалегідь повідомлений про час та місце розгляду його касаційної скарги (ухвала про порушення касаційного провадження направлена сторонам 30.06.2010, про що свідчить відповідна відмітка канцелярії Вищого господарського суду України), не був позбавлений можливості видати довіреність на представлення його інтересів іншому представнику; крім того, в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права, що не залежить від присутності представників сторін у судовому засіданні.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
За приписами ст. 256 ЦК УРСР, частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Аналогічні норми містяться і в ЦК України від 2003 року, а саме, в ст. 215, яка передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, в п.п. 1, 2 ст. 203 ЦК України, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Здійснивши новий розгляд справи, господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди від 17.05.1999, оскільки фактичне володіння та користування об'єктом оренди підтверджується актами здачі-приймання робіт (т.2 а.с. 16-25), актом приймання -передачі орендованого майна від 24.05.1999 (т.1 а.с. 29-30) та банківськими виписками про сплату орендної плати, які наявні у матеріалах справи; згода сторін щодо усіх істотних умов договору оренди підтверджується укладенням в подальшому до нього додатків та додаткових угод, у договорі про внесення змін до договору оренди від 17.05.1999 та від 01.02.2005 визначено вартість орендованого майна у розмірі 195 000, 00 грн., а відтак суди дійшли правомірних висновків про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору.
Водночас за приписами частини третьої статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
За таких обставин, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент прийняття рішення у даній справі договірні відносини між сторонами відсутні, оскільки позивачем було повернуто орендоване майно відповідачу за актом приймання -передачі від 24.12.2008.
Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується із висновками судів обох інстанцій про відсутність підстав й для задоволення позову в частині стягнення з відповідача вартості здійснених поліпшень орендованого майна у розмірі 109 906,85 грн., з огляду на таке.
Відповідно до ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Втім, ч. 5 ст. 778 ЦК України визначає, що якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, саме позивач повинен довести здійснення ремонтних робіт, а також наявність відповідного дозволу для такого здійснення.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, в порушення приписів ст. 33 ГПК України, позивачем не надано погодженої з відповідачем проектно-кошторисної документації на проведення ремонтних робіт (яка включає обсяги робіт, їх вартість), документів, що підтверджують проведені позивачем розрахунки за виконані поліпшення орендованого майна.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що під час здійснення судами першої та апеляційної інстанцій нового розгляду справи, ними були виконані вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 27.05.2009 у справі № 2-7/814-2008 та правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності застосовується у разі обґрунтованості позовних вимог, а у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.
Однак, дана обставина не впливає на правильність прийнятого судом по суті рішення, а відтак, підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Акціонерного банку "Київська Русь" в особі Сімферопольської філії залишити без задоволення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.12.2009 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 у справі № 2-30/3622.1-2009 залишити без змін.
Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
С.В. МИРОШНИЧЕНКО