печерський районний суд міста києва
Справа № 202/4331/22-ц
07 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
при секретарі судового засідання - Орел А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок бездіяльності органу влади,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача Державної казначейської служби України на свою користь відшкодування шкоди у розмірі 205 633, 74 грн.
В обґрунтування позову вказано, що на користь позивача рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у справі № 235/8618/20 присуджено стягнути з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» заборгованість по заробітній платі у розмірі 120 948, 49 грн, без утримання з цієї суми податків та зборів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 844, 45 грн, з утриманням обов'язкових податків та зборів, а також судовий збір у розмірі 840, 80 грн. Рішення суду набрало законної сили і суд видав виконавчі листа, які було подано на виконання у Покровський МВ ДВС СМУМЮ (м. Харків), а у подальшому передано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Постановами від 18 травня 2021 року було відкрито виконавчі провадження №№ 65451550, 65451408 щодо стягнення на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 120 948, 49 грн, без утримання з цієї суми податків та зборів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 844, 45 грн, з утриманням обов'язкових податків та зборів, а також судовий збір у розмірі 840, 80 грн. тривалий час виконавчі листи не виконувалися, а у подальшому у зв'язку із введенням воєнного стану відповідач взагалі припинив проведення будь-яких виконавчих дій, відключив електронну пошту, припинив приймати поштову кореспонденцію, що унеможливило комунікацію із державним викоанцем, позбавило позивача права звертатися до відповідача із клопотаннями, та призвело до повного ізолювання від інформації про рух виконавчого провадження. 28 червня 2022 року до відповідача було направлено клопотання про подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізаціє державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу у межах виконавчих проваджень №№ 65451550, 65451408 на підставі частини другої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Але листами від 05 липня 2022 року, 06 липня 2022 року, 11 липня 2022 року було відмолено у задоволенні клопотання, грошові кошти стягувачу не виплачені, виконавчі дії не проведенні. Вищевказаними листами відповідач суперечить, зазначаючи, що арештованих коштів недостатньо, але є ще майно, на яке можна звернути стягнення. Відповідач намагається розтягнути виконання рішення суду до безконечності, що суперечить законним інтересам стягувача особливо в умовах воєнного стану. Тобто за тривале невиконання судового рішення повинен нести матеріальну та фінансову відповідальність відповідач, що буде ефективним способом захисту порушених прав позивача на отримання стягнутої за судовим рішенням заробітної плати, середнього заробітку та судового збору.
У відзиві представника Державної казначейської служби позов не визнано, вказано, що позивач неправильно обрав спосіб захисту свого права так, як не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Водночас державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Крім цього, зазначено, що Казначейство, яке залучено в якості відповідача, не є учасником спірних відносин і не має жодних фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивач обґрунтовує свої вимоги винятково оціночними судженнями та не надає ані доказів заподіювання йому шкоди, ані фактичного підтвердження цього факту у встановленому законодавством порядку. Факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу поліції, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватися відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди. Так як вина відповідача не встановлена належним чином та не доведена незаконність дій відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та його посадових осіб, позивач не має права на відшкодування шкоди. Із змісту позову вбачається, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду у справі № 235/8618/20 стягнуто з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 120 948, 49 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 844, 45 грн, судовий збір у розмірі 840, 80 грн. Тобто позивач ототожнює присуджену судом суму коштів із нібито заподіяною йому шкодою. Казначейство вважає такі розрахунок і вимогу помилковими, оскільки рішення суду перебуває на виконанні у Відділі виконавчої служби і жодних доказів щодо неможливості його виконання до матеріалів справи не долучено, а у разі задоволення вимог позивача на його користь відбудеться подвійне виконання судового рішення - перерахування однієї і тієї ж суми коштів.
У відзиві відповідача відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) позов також не визнано, у заперечення на нього зазначено, що на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження № 47030601 від 26 березня 2015 року, до складу якого входять 88 виконавчих проваджень, зокрема №№ 65451550, 65451408. З метою встановлення майнового стану божника державним виконавцем скеровано запити до відповідних обліково-реєстраційних установ та реєстрів. Арешт на все майно божника накладено відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 березня 2015 року. Також 02 січня 2019 року, 28 січня 2019 року, 07 березня 2019 року, 12 грудня 2019 року, 20 липня 2020 року, 17 березня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІІ, встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка Держави становить не менше 25%, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Дія мораторію, встановлена частиною цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об'єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру в Донецькій області, за боржником зареєстровані транспортні засоби, тому державним виконавцем 21 січня 2019 року винесено постанов про розшук майна боржника, але станом на 07 жовтня 2022 року відомостей про розшукані транспортні засоби до відділу не надходили. Згідно з відповіддю Головного управління Держпраці у Донецькій області від 11 листопада 2020 року № 11-12-6/7 865/20 реєстрація великотоннажних технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на мережах загального користування, боржником не здійснювалась. Державною службою морського та річкового транспорту України було повідомлено, що за наявною інформацією, яка міститься у Державному судновому реєстрі і Судовій книзі України, відсутні записи щодо суден, власником або судновласником яких є Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська». Також, про відсутність майна, зареєстрованого за боржником, повідомлено Державним агентством рибного господарства України. Державною організацією «Українське агентство з авторських та суміжних прав» повідомлено, що за боржником відсутня інформація про наявність майнових авторських прав. Відповідно до листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку боржник серед власників пакетів голосуючих акцій (5 відсотків і більше) акціонерних товариств, відсутній.
Також, згідно відкритих баз даних інтернет-ресурсів https://www.nssmc.gov.ua (Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку) та https://smida.gov.ua (Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України) серед власників пакетів акцій Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» відсутнє. Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повідомило, що відомості щодо зареєстрованих до 01 січня 2013 року земельних ділянок, відсутні. Філією «Центр транспортного сервісу» «Ліски» AT «Укрзалізниця» повідомлено, що відсутня інформація про наявність боржника серед власників на залізничний транспорт. Іншого майна, зареєстрованого за Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська», державним виконавцем виявлено не було. Відповідно до вимог частини другої ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. На теперішній час задовольняються вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами за виконавчими документами, що надійшли 25 березня 2021 року. Те, що не було стягнень саме за виконавчим провадженням, за яким стягувачем є ОСОБА_1 , не підтверджує припущення позивача. Оскільки, якщо стягнутих коштів недостатньо для погашення заборгованості - вони розподіляються у відповідності до ст.ст. 45, 46 Закону України «Про виконавче провадження», тобто в порядку надходження виконавчих документів. Суду було надано витяг с АСВП щодо стягнень з боржника станом на 06 жовтня 2022 року, протягом лютого-жовтня місяця 2022 року з боржника було стягнуто та перераховано стягувачам 4 535 662, 20 грн. Тобто, усе вищезазначене спростовує доводи позивача. Виконавчі дії державним виконавцем проводились та проводяться у межах зведеного виконавчого провадження, та вимоги позивача будуть задоволені у порядку передбаченому частиною другою ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у порядку надходження виконавчих документів.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
17 лютого 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
19 вересня 2022 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи у спрощеному порядку без виклику сторін /а. с. 83-84/.
03 жовтня 2022 року засобами поштового зв'язку від відповідача Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позов.
24 жовтня 2022 року до суду засобами поштового зв'язку від відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надійшов відзив на позов.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2021 року у справі № 235/8618/20 присуджено стягнути з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 120 948, 49 грн, без утримання з цієї суми податків та зборів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 844, 45 грн, з утриманням обов'язкових податків та зборів, а також судовий збір у розмірі 840, 80 грн /реєстраційний номер судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 95478105/.
На виконання рішення суду від 12 березня 2021 року ВПВР Управління ЗПВР у Донецькій області Східного МРУ МЮ (м. Харків) 18 травня 2021 року відкрито виконавчі провадження №№65451550 (про стягнення заборгованості заробітної плати у розмірі 120 948, 49 грн), 65451408 (про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 844, 45 грн та судового збору 840, 80 грн) /а. с. 10, 11/.
09 серпня і 11 серпня 2021 року виконавчі провадження №№65451550, 65451408 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 47030601 від 26 березня 2015 року /а. с. 14, 25/.
28 червня 2022 року до ВПВР Управління ЗПВР у Донецькій області Східного МРУ МЮ (м. Харків) стороною стягувача направлено клопотання, яким він просив подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування грошових коштів стягувачу ОСОБА_1 у межах виконавчих проваджень №№65451550, 65451408 на підставі частини другої ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» /а. с. 48-50/.
Листом від 05 липня 2022 року № 53176/68940-33-22/20.4.1 Департамент державної виконавчої служби Мін'юсту надіслав за належністю для розгляду звернення адвоката Сакуна В. А. до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про що повідомив і заявника /а. с. 51/.
06 липня 2022 року і 11 липня 2022 року Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) листами №№ 7187/18100/1/22/02.3, 7438/18539/17/22/02.3 надало відповідь заявнику, що усі виконавчі дії проводиться у межах зведеного виконавчого провадження та з врахуванням вимог ст.ст. 45, 46 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчі документи щодо ОСОБА_1 надійшли на виконання 17 травня 2021 року, станом на 06 липня 2022 року (коли була надана відповідь) задовольняються вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані із трудовими правовідносинами за виконавчими документами, що надійшли 19 березня 2021 року. Враховуючи самостійність підстав, передбачених пунктом 2 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у вказаній нормі відсутнє посилання про можливість керівника передавати матеріали провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості необхідні для перерахування стягувачу коштів. Крім цього, вказано, що наявність грошових коштів та майна, що належить боржнику, відсутності факту наявності підстав для повернення виконавчого листа стягувачу, відповідно до п. 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», клопотання залишено без задоволення /а. с. 52-55, 56-59/.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з Державної казначейської служби України суму відшкодування шкоди, яку він розрахував у розмірі 205 633, 74 грн, заподіяної бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), яка виразилася у тривалому невиконанні рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2021 року у справі № 235/8618/20.
Встановлено, що виконавчі провадження №№ 65451550, 65451408 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 47030601, відкритого 26 березня 2015 року, тобто всі виконавчі дії здійснюються у його межах, відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» і всі постанови стосуються кожного з виконавчих документів, якщо і були винесені до приєднання до зведеного виконавчого провадження.
У частині першій ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» міститься перелік заходів примусового виконання рішень, які здійснювалися у виконавчому провадженні, що підтверджуються копіями його матеріалів, котрі надано відповідачем разом з відзивом на позов, зокрема арешт на все майно боржника накладено відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 березня 2015 року, постановами від 02 січня 2019 року, 28 січня 2019 року, 07 березня 2019 року, 12 грудня 2019 року, 20 липня 2020 року і 17 березня 2021 року було накладено арешт на всі грошові кошти боржника, що містяться на рахунках, а також всіх інших відкритих рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та / або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, копії яких скеровано до банківських установ та сторонам виконавчого провадження.
Згідно з постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 200/1799/19-а за позовом Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» до Міністерства юстиції України Головного територіального управління юстиції в Донецькій області Управління державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 21 січня 2019 року про розшук майна боржника за виконавчим провадженням ВП № 53014091, 02 січня 2019 року та 28 січня 2019 року державним виконавцем ухвалені постанови про арешт коштів боржника у зведеному виконавчому провадженні (ЗВП) № 47030601 та скеровано на адресу сторін та банківських установ /реєстраційний номер судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 81211791/.
Крім цього, згідно з відповіддю регіонального сервісного центру в Донецькій області Міністерства внутрішніх справ України № 31/5-11911 від 29 листопада 2018 року, за Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» зареєстровані транспортні засоби, а саме: Skoda Superb 1798, 2015 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 ; Skoda Superb 1798, 2015 року випуску, ДНЗ НОМЕР_2 ; Skoda Superb 1798, 2015 року випуску, ДНЗ НОМЕР_3 ; Mercedes-Benz S 350 3500, 2005 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4 ; Volkswagen Passat 1798, 2009 року випуску, ДНЗ НОМЕР_5 ; ГАЗ 2217-404 2464, 2008 року випуску, ДНЗ НОМЕР_6 ; Hyundai Tucson 1975, 2008 року випуску, ДНЗ НОМЕР_7 ; Nissan Teana 2349, 2008 року випуску, ДНЗ НОМЕР_8 ; Hyundai Sonata 1998, 2008 року випуску, ДНЗ НОМЕР_9 ; МАЗ 5551 11150, 1995 року випуску, ДНЗ НОМЕР_10 ; Nissan Teana 2349, 2006 року випуску, ДНЗ НОМЕР_11 ; НОМЕР_12 , 1992 року випуску, ДНЗ НОМЕР_13 ; ГАЗ 31029 2445, 1997 року випуску, ДНЗ НОМЕР_14 ; ЗИЛ 433362 6000, 2004 року випуску, ДНЗ НОМЕР_15 ; Toyota Corolla 1398, 2000 року випуску, ДНЗ НОМЕР_16 ; ВАЗ 2107 1451, 1999 року випуску, ДНЗ НОМЕР_17 ; Mazda 626 1991, 2000 року випуску, ДНЗ НОМЕР_18 ; КРАЗ 6510 14860, 2004 року випуску, ДНЗ НОМЕР_19 ; КРАЗ 6510 14860, 2004 року випуску, ДНЗ НОМЕР_20 ; УАЗ 31519 2445, 2002 року випуску, ДНЗ НОМЕР_21 /реєстраційний номер судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 81211791/.
21 січня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області прийнята постанова про розшук майна боржника в рамках виконавчого провадження ВП №53014091, відповідно до якої було оголошено в розшук майно, що належить Державному підприємству «Вугільне компанія «Краснолиманська», а саме транспортні засоби /реєстраційний номер судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 81211791/.
Відповідно до частини п'ятої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Під час здійснення виконавчих дій державний виконавець отримав відомості, що реєстрація великотоннажних технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на мережах загального користування, боржником не здійснювалась, відсутні записи щодо суден, власником або судновласником яких є ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», відсутня інформація про наявність майнових авторських та суміжних прав, боржник не має пакетів голосуючих акцій акціонерних товариств, земельних ділянок, відсутня інформація про наявність боржника серед власників на залізничний транспорт, іншого майна, зареєстрованого за Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська», виявлено не було.
Згідно з пунктом 10-2 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення», вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях за рішенням у справах за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати не зупиняється у період дії воєнного стану.
Відповідно до вимог частини другої ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувану суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються у порядку надходження виконавчих документів.
Отже, судом встановлено, що виконавчі дії, передбачені частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», у зведеному виконавчому провадженні № 47030601, до якого приєднано виконавчі провадження №№ 65451550, 65451408, здійснювалися і стягнення з боржника у порядку черговості надходження виконавчих документів виконуються.
Окрім цього, суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У частині першій статті 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України).
Конституція України у статті 56 проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи стаття 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 80 Закону України «Про державну службу», матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
Конституційним судом України у рішенні від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державною) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими особами і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Таким чином, відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу.
Виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, оскільки позивачем не надано доказів невідповідності рішень, дії чи бездіяльності відділу виконавчої служби вимогам закону чи іншого нормативного акта; а крім цього, і доказів факту заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю йому шкоди.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов необґрунтований і задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 56, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 10, 30, 45, 46, Закону України «Про виконавче провадження»,
ст. 80 Закону України «Про державну службу»,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок бездіяльності органу влади.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова