Справа № 755/8836/22
Провадження № 2/755/5760/22
"18" листопада 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Кошель К.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 13 грудня 2021 року розмірі 55 000,00 грн,
3 % річних у розмірі 922,19 грн, інфляційні збитки у розмірі 9 193,33 грн, а також судові витрати.
Позов обґрунтовує тим, що 13 грудня 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладеного договір позики, за умовами якого він надав ОСОБА_2 в позику грошові кошти в розмірі 55 000,00 грн, які останній зобов'язався повернути йому до 13 лютого 2022 року, однак до теперішнього часу відповідач свої зобов'язання не виконав, позику не повернув.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подав. Ухвалу про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками відповідач отримав 25 жовтня 2022 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи.
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
З матеріалів справи убачається, що 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 55 000,00 грн, а позичальник ОСОБА_2 зобов'язався повернути позикодавцеві суму позики в строк встановлений договором.
Відповідно до пункту 2 Договору на момент укладення цього договору грошові кошти в сумі 55 000,00 грн ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 .
За змістом пункту 3 Договору ОСОБА_2 зобов'язаний повернути ОСОБА_1 позику у строк до 13 лютого 2022 року, при цьому повернення позики має бути здійснено рівною часткою.
Сторони домовились між собою, що договір позики укладається безвідсотковим (пункт
4 Договору).
Відповідно до пункту 5 Договору за домовленістю сторін сплата позики повинна підтверджуватись ОСОБА_1 відповідними розписками про одержання коштів, які ОСОБА_1 зобов'язаний видати ОСОБА_2 одночасно із отриманням платежу від позичальника.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучений до справи договір вбачається, що його підписано позичальником - відповідачем та позикодавцем-позивачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у договорі умовах, тобто виконання ним умов договору.
Відповідач не оспорював факту укладення між сторонами договору позики від 13 грудня
2021 року, жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі або частково, суду не надавав, відзиву на позов не подав, факт наявності боргу і його розмір не оспорював.
Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором.
Враховуючи викладене вище, сума позики в розмірі 55 000,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в повному розмірі, а тому позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК україни боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, внаслідок невиконання боржником ОСОБА_2 взятих на себе боргових зобов'язань за договорами позики, застосуванню підлягають положення частини другої статті 625 ЦК України, а тому вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 922,19 грн та інфляційних втрат в сумі 9 193,33 грн за договором позики від 13 грудня 2021 року також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Правильність наданих позивачем розрахунків щодо стягнення відповідних сум, судом перевірено та відповідачем не спростовано.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн, суд зазначає таке.
За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що позивачем зроблено не було.
Разом з тим, фіксація розміру гонорару відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в Постанові від 20 січня 2021 року по справі № 357/11023/18 (провадження № 61-18258св19), у якій зазначено, що «… саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності».
На підтвердження розміру витрат на правову допомогу позивачем до позову долучено: Договір про надання правової допомоги від 29 серпня 2022 року № 20, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Городок Я.В., з Додатком № 1 до нього, Акт № 1 до Договору про надання правової допомоги від 29 серпня 2022 року № 20, підписаний 05 вересня 2022 року, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги та квитанцію від 04 вересня 2022 року.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви надано документально підтверджені докази щодо понесених ним витрат на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі даного позову до суду позивачем сплачено 992,40 грн судового збору, витрати на правову допомогу складають 12 000,00 грн. Оскільки позов задоволено повністю, тому відшкодуванню підлягають судовий збір у розмірі 992,40 грн грн та судові витрати в сумі 12 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 207, 208, 525, 526, 527, 530, 546, 549, 612, 626, 629, 630, 638 1046, 1047, 1049 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 133, 137, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , суму боргу за договором позики в розмірі 55 000,00 грн (п'ятдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.), 3 % річних в розмірі 922,19 грн (дев'ятсот двадцять дві гривні 19 коп.) та інфляційні втрати в розмірі 9 123,33 грн (дев'ять тисяч сто двадцять три гривні 33 коп.), що в загальному розмірі становить 65 045,52 грн (шістдесят п'ять тисяч сорок п'ять гривень 52 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні
40 коп.) та витрати на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн (дванадцять тисяч гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 18 листопада 2022 року.
Суддя О.О. Хромова