Справа № 755/1722/19
"08" листопада 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Чех Н.А.,
за участі секретаря судового засідання - Буткевич Л.В.,
розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про визнання права користування жилим приміщенням,
установив:
Позивачі звернулись до суду із позовною заявою про визнання права користування жилим приміщенням посилаючись на те, що будинок АДРЕСА_1 , 1965 року забудови, налічує 45 квартир, та має статус «житлового будинку». Вони (позивачі) зареєстровані і проживають в квартирі АДРЕСА_1 . З 28.01.2017 в спірній квартирі проживає донька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , зареєстрована з 18.09.2018 року. Вселення їх (позивачів) до вказаної квартири відбулось як членів сім'ї ОСОБА_4 , який на той час працював в Дарницькому ВДСО при ГУ МВС України в м. Києві, та отримав житло. З 26.04.2004 року вони перебувають на квартирному обліку (облікова справа № 32702). При вселенні до спірного помешкання не було видано ордер на їх вселення. Починаючи з 2004 року вони неодноразового зверталися до державних органів з метою врегулювати законність їх проживання, однак, посадові особи відмовились приймати відповідні рішення. В 2018 року вони звернулись до відповідача з метою видачі ордеру, та отримали відмову, що свідчить про те, що відповідач фактично поставив під сумнів правомірність їх проживання та користування спірним житлом, у зв'язку з чим просили визнати за ними право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_2 та представник позивачів подали заяву про розгляд справи без їх присутності, заявлені позовні вимоги підтримали, проси їх задовольнити.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його присутності, надані пояснення підтримав, в задоволенні позову просив відмовити.
До суду представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації не з'явився, просив здійснювати розгляд справи без його присутності та прийняти рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини та чинного законодавства.
До суду представник третьої особи - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» не з'явився, про день, час та місце розгляду справи сповіщався згідно норм процесуального законодавства.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Даний позов зареєстровано в Дніпровському районному суді м. Києва 31.01.2019 року.
31.01.2019 року проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями, визначено головуючого суддю - Астахову О.О.
Ухвалою від 05.02.2019 позов залишено без руху.
Ухвалою від 15.03.2019 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
23.04.2019 року зареєстровано відзив на позовну заяву.
30.05.2019 року залучено третіх осіб - Службу у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».
28.11.2019 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
Розпорядженням № 149 Дніпровського районного суду м. Києва від 20.05.2020 року вирішено питання щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв'язку із припиненнями повноважень судді Астахової О.О.
20.05.2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, визначено головуючого суддю - Чех Н.А.
25.05.2021 року зареєстровано заяву про уточнення позовних вимог.
23.09.2021 року у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог відмовлено.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно статті 1 ЖК України відповідно до Конституції України громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Відповідно до статті 5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Відповідно до законодавства України будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих рад у порядку і в строки, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Жилі будинки, споруджені з залученням у порядку пайової участі коштів державних підприємств, установ, організацій, зараховуються (якщо інше не встановлено законодавством) до житлового фонду місцевих рад, коли функції єдиного замовника по спорудженню цих будинків виконував виконавчий комітет ради.
Стаття 6 ЖК України визначає, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством України.
В статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Частиною 1 статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК Української РСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Статтею 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
В суді встановлено, що ОСОБА_1 з 28.04.1994 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За даною адресою зареєстрована з 28.04.1994 року і ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 ).
З 18.09.2018 року за спірною адресою зареєстрована і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка являється донькою ОСОБА_2 .
З 28.04.1994 року за адресою - АДРЕСА_1 був зареєстрований і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знятий з реєстраційного обліку 11.01.2001 року.
По даній справі позивачі посилаються на те, що спірне помешкання було надано чоловіку ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та членам його родини - дружина ОСОБА_1 , та донька ОСОБА_2 . Житлове приміщення було надано у зв'язку із тим, що ОСОБА_4 працював в Дарницькому ВДСО при ГУ МВС України в м. Києві. Однак, при їх вселенні ордер на житло не видавався.
На неодноразові звернення до державних органів з приводу видачі ордеру на спірне помешкання, позивачі отримували відмову. Відсутність ордеру, на думку позивачів порушує їх право на приватизацію житла, та ставить під сумнів правомірність їх проживання за спірною адресою.
Однак, по даній справі позивачі звернулись до суду із позовом про визнання права користування, при тому, що вони з 1994 року зареєстровані за спірною адресою, користуються приміщенням, та їх право користування ніким не оспорюється. Вимоги про видачу ордеру позивачам при зверненні до суду з даним позовом, не було заявлено.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення заявлених вимог не підлягають задоволенню. З огляду на спірні правовідносини, суд вважає, що позивачами не вірно обрано спосіб захисту.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-78, 81, 137, 258, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про визнання права користування жилим приміщенням - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного судового рішення - 08.11.2022 року.
Суддя: