Номер провадження 2/754/4526/22
Справа №754/1492/22
09 листопада 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
позивачки ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа-Страхування» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до відповідачів ОСОБА_4 , ПрАТ «СК «Альфа-Страхування» із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.11.2020 року на бул. Лесі Українки у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Тойота д/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 та ДЕУ д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5 . Позивачка під час ДТП перебувала в автомобілі ДЕУ в якості пасажира. У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а позивачка тілесні ушкодження, а саме травму шийного відділу хребта. За фактом ДТП здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. 30.04.2021 року старшим слідчим СУ ГУ НП у м. Києві була винесена постанова про закриття кримінального провадження з підстав, що пасажиром автомобіля ДЕУ було отримано легкі тілесні ушкодження. Вказана постанова була оскаржена та ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 року постанову слідчого було скасовано. Після проведення повторної судово-медичної експертизи та встановлення обставин спричинення тілесних ушкоджень позивачці кримінальне провадження було закрито постановою слідчого, а протоколи про адміністративні правопорушення відносно водіїв було направлено до суду. Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 03.11.2021 року справу відносно ОСОБА_4 за ст.. 124 КпАП України було закрито у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Разом з тим, закриття справи з цих підстав не звільняє водія від цивільно-правової відповідальності. Крім того, постановою судді Печерського районного суду м. Києві від 01.10.2021 року справу відносно водія ОСОБА_5 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Згідно висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, проведеного у рамках кримінального провадження, позивачці внаслідок ДТП спричинено закриту травму шийного відділу хребта у вигляді крайового перелому кортикального шару каудальної замикаючої пластинки тіла п'ятого шийного хребця попередньої поверхні справа; локалізація, морфологія вказаного ушкодження, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що спричинене воно травмуючою дією тупого предмета, утворилося в термін, вказаний в постанові, тобто 16.11.2020 року, при транспортній травмі. Через отриману травму позивачка перебувала на лікарняному 32 дні, у зв'язку з чим понесла витрати на придбання ліків та реабілітацію. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Альфа-Страхування». Оскільки відповідачі у добровільному порядку не бажають відшкодувати завдану позивачці шкоду, вона звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 10359, 15 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 120000, 00 грн.; стягнути з відповідача Страхової компанії на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 517, 96 грн., а також стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17.05.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09.08.2022 року задоволено заяву відповідача, скасовано заочне рішення суду від 17.05.2022 року.
22.09.2022 року до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача СК «Альфа-Страхування», в яких представник вказує про те, що 04.08.2022 року Страхова компанія перерахувала на рахунок позивачки ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 9598, 05 грн.
09.11.2022 року від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшли письмові пояснення у справі, в яких представник вказує про те, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявних страждань, але при цьому зазначено, що відповідач готовий понести витрати в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10000, 00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09.11.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Страхування» про відшкодування матеріальної шкоди залишено без розгляду.
У судовому засіданні позивачка та представник позивачки позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 - у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, не заперечувала проти стягнення з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000, 00 грн.
Представник відповідача - Страхової компанії - у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своєму листі просить проводити розгляд справи в його відсутність.
Вислухавши пояснення позивачки, представника позивачки, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 16.11.2020 року на бул. Лесі Українки у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Тойота д/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 та ДЕУ д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5 . Позивачка під час ДТП перебувала в автомобілі ДЕУ в якості пасажира. У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а позивачка тілесні ушкодження, а саме травму шийного відділу хребта.
За фактом ДТП здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. 30.04.2021 року старшим слідчим СУ ГУ НП у м. Києві була винесена постанова про закриття кримінального провадження з підстав, що пасажиром автомобіля ДЕУ було отримано легкі тілесні ушкодження. Вказана постанова була оскаржена та ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 року постанову слідчого було скасовано. Після проведення повторної судово-медичної експертизи та встановлення обставин спричинення тілесних ушкоджень позивачці кримінальне провадження було закрито постановою слідчого, а протоколи про адміністративні правопорушення відносно водіїв було направлено до суду.
Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 03.11.2021 року справу відносно ОСОБА_4 за ст. 124 КпАП України було закрито у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Крім того, постановою судді Печерського районного суду м. Києві від 01.10.2021 року справу відносно водія ОСОБА_5 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Згідно висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, проведеного у рамках кримінального провадження, позивачці внаслідок ДТП спричинено закриту травму шийного відділу хребта у вигляді крайового перелому кортикального шару каудальної замикаючої пластинки тіла п'ятого шийного хребця попередньої поверхні справа; локалізація, морфологія вказаного ушкодження, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що спричинене воно травмуючою дією тупого предмета, утворилося в термін, вказаний в постанові, тобто 16.11.2020 року, при транспортній травмі.
Через отриману травму позивачка перебувала на лікарняному 32 дні, у зв'язку з чим понесла витрати на придбання ліків та реабілітацію, що підтверджується відповідними фінансовими та медичними документами.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Альфа-Страхування», згідно полісу № 200108885.
04.08.2022 року ПрАТ «СК «Альфа-Страхування» було перерахована на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 9598, 05 грн., за винятком виплат по чекам, що були здійснені нею 15.09.2020 року та 13.11.2020 року, тобто до дорожньо-транспортної пригоди. Здійснення виплати підтверджується страховим актом та платіжним дорученням.
При цьому відповідач ОСОБА_4 добровільно відшкодувати завдану позивачці моральну шкоду не бажає, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникання цивільних прав та обов'язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 1187 цього Кодексу джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до п. 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.
Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як встановлено при розгляді справи, позивачці було завдано матеріальних та моральних збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Тойота застрахована у СК «Альфа-Страхування», добровільно відшкодувати завдану шкоду відповідач ОСОБА_4 не бажає.
Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що завдана позивачці шкода повинна бути відшкодована відповідачем у судовому порядку.
Що стосується розміру моральної шкоди, то слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 5 постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995р. № 4, розглядаючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, за яких обставин і якими діями вони завдані, яким є ступень вини заподіювана, в якій грошовій сумі потерпілий вказує на пов'язані з ними втрати та з чого при цьому виходить.
Згідно роз'яснень, даних у пункті 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України із змінами, внесеними постановою № 5 від 25 травня 2001 року, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом ВС України, моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов'язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Подібний висновок наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження №14-154цс19.
Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Позивачка ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог вказує про те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача, який грубо порушив правила дорожнього руху, вона протягом тривалого часу (майже півтора роки) морально страждає, адже фізичний біль не проходить, стан її здоров'я погіршився, вона не може нормально виконувати домашню роботу, в силу своєї роботи (працює начальником відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності) має потребу працювати сидячи з великим обсягом бухгалтерських та інших документів. Але після отриманої травми це роботи позивачці стало вкрай важко, німіє тіло, вона відчуває постійні болі в області хребта, що завдає їй окремі фізичного болю, великих моральних страждань, вона відчуває постійні болі в області серця, хребта, шиї, головні болі, фізичну емоційну втому та підвищення артеріального тиску. Депресивний настрій, пов'язаний з несправедливим відношенням до неї з боку відповідачів, їх байдужістю та бездіяльністю, позбавив позивачку активної продуктивної роботи, вона постійно відчуває себе пригніченою, сідаючи в автомобіль чи громадський транспорт вона відчуває тривогу та страхи за себе, адже постійно згадується момент ДТП. Дана ситуація є для позивачки психотравмуючою та вимагає від неї додаткових зусиль для подолання болю, страхів, депресії.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує обставини справи, доведеність вини відповідача у вчиненні ДТП, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка у зв'язку із завданням фізичної шкоди її здоров'ю, зокрема, враховано зміни звичайного укладу життя позивачки та додаткові зусилля для його організації у зв'язку із неможливістю працювати так, як раніше, користуватися громадським транспортом замість автомобіля через наявні страхи за себе, погіршення стану її здоров'я внаслідок отриманих травм, неможливість здійснювати звичайну щоденну та робочу діяльність у ритмі, який був у неї раніше, відмову відповідача від відшкодування завданих моральних збитків, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а відтак виходячи із засад розумності і справедливості, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, розмір моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 75000, 00 грн., які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_4 .
Саме такий розмір моральної шкоди суд вважає достатньою компенсацією за отримання позивачкою страждання внаслідок протиправних дій відповідача.
Що стосується тверджень відповідача ОСОБА_4 про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а також щодо того, що експертні висновки не можуть бути доказом отримання позивачкою травм та завдання їй моральної шкоди, то слід зазначити наступне.
Так, відповідно до висновку експерта № 042-1777-2020 від 11.03.2021 року зазначено, що виявлене тілесне ушкодження утворилося до 18 годин 14 хвилин 16.11.2020 року, у тому числі у строк, вказаний в описовій частині постанови, тобто 16.11.2020 року.
Локалізація наявного тілесного ушкодження, окремі морфологічні складові та відомі обставини події дають підстави вважати, що наявне тілесне ушкодження могло утворитися внаслідок автомобільної травми - пасажира у салоні автомобіля (який рухався) під час його зіткнення з перешкодою/іншим транспортним засобом.
Згідно із висновком експерта № 031-42-2021 від 27.04.2021 року дані наданої медичної документації свідчать про те, що при зверненні за медичною допомогою 16.11.2020 року о 18.14 годині у ОСОБА_1 мало місце: закрита травма шийного відділу хребта у вигляді крайового перелому хортикального шару каудальної замикаючої пластинки тіла 5 шийного хребця по передній поверхні справа.
Локалізація, морфологія вищевказаного ушкодження, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що спричинене воно травмуючою дією тупого предмета, утворилось в термін, вказаний в постанові, тобто 16.11.2020 року при транспортній травмі (травма в салоні автомобіля, що рухався, при зіткненні його з перешкодою).
Таким чином, між подіями транспортної травми від 16.11.2020 року та отриманням тілесного ушкодження ОСОБА_1 є прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Крім того, відповідно до висновку експерта № 031-81-2021 від 15.09.2021 року виявлений на наданих СКТ-знімках шийного відділу хребта від 16.11.2020 року кортикальний перелом каудальної замикаючої пластинки тіла С5 хребця по передній поверхні справа розташовується в ділянці відсутності виходу нервових стовбурів спинного мозку та спинно-мозкових корінців, із спинно-мозкового каналу, тобто клінічно він не може проявлятися будь-якими порушеннями спинальної іннервації.
Станом після подій 16.11.2020 року та на час проведення експертизи у ОСОБА_1 з боку центральної та периферичної нервової системи має місце наступна симптоматика: обмеження активних рухів в шийному відділі хребта в усіх напрямках, різка болючість в шийному відділі хребта при пасивних нахилах голови, дефанс перевертебральних м'язів в шийному відділі та трапецієподібного м'яза, обмеження рухів в лівому плечовому суглобі догори, гіпестезія больової чутливості по задній поверхні плеча та в зоні іннервації ліктьового нерву ліворуч.
Вказана неврологічна симптоматика свідчать про те, що у неї має місце вторинна (остеохондроз, деформуючий спондилоартроз шийного відділу хребта) цервікобрахіалгія з вираженим м'язево-тонічним та помірним больовим синдромами, як клінічний прояв легенеративно-дистрофічних змін шийного відділу хребта, які мали місце ще на наданих СКТ-знімках шийного відділу хребта від 16.11.2020 року та відображають перебіг соматичного облмінно-дистрофічного захворювання, що згідно п. 4.7 Правил не підлягає судово-медичній оцінці.
Отже, як зазначалося при проведенні попередньої судово-медичної експертизи, при зверненні за медичною допомогою 16.11.2020 року о 18.14 годині у ОСОБА_1 мала місце закрита травма шийного відділу хребта у вигляді крайового перелому хортикального шару каудальної замикаючої пластинки тіла 5 шийного хребця по передній поверхні справа.
Локалізація, морфологія вищевказаного ушкодження, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що спричинене воно травмуючою дією тупого предмета, утворилось в термін, вказаний в постанові, тобто 16.11.2020 року, при транспортній травмі (травма в салоні автомобіля, що рухався, при зіткненні його з перешкодою).
Таким чином, між подіями транспортної травми від 16.11.2020 року та отриманням тілесного ушкодження ОСОБА_1 є прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним прямий причинно-наслідковий зв'язок між подіями транспортної травми від 16.11.2020 року та отриманням тілесного ушкодження ОСОБА_1 , а тому твердження відповідача про те, що такий зв'язок відсутній, судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачкою наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а тому і позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 992, 40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 16, 22, 1166, 1194 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа-Страхування» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 75000, 00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 992, 40 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа-Страхування», код ЄДРПОУ 30968986, адреса: м. Київ, вул.. Рибальська, 22.
Повний текст рішення виготовлений 17 листопада 2022 року.
Суддя О.В.Лісовська