Номер провадження 2/754/1705/22
Справа №754/16854/21
Іменем України
08 листопада 2022 року Деснянський районний суд м.Києва
в складі: головуючого - судді - Панченко О.М.
з секретарем судових засідань - Богослов Ю.В.
за участі представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 (в особі представника - адвоката Стеценка Ю.В.) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.10.2004 стягнуто з відповідача на його користь борг у розмірі 42 125,67 грн. та судові витрати у розмірі 410 грн. 31.07.2020 ОСОБА_3 сплатив борг за рішенням суду. Оскільки на підставі судового рішення між ними виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Інфляційне збільшення за весь період з 22.10.2004 по 31.07.2020 складає 219 725,34 грн. (42 125,67 х 6,215949 - 42 125,67). 3 % річних розраховується за формулою: (сума боргу) х 3% (кількість днів прострочення) / (кількість днів у році) = 42 125,67 х 5 762 / 365 = 19 950,26 грн. Просить суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість в розмірі 239 675,60 грн., яку становлять інфляційне збільшення суму боргу за весь час прострочення у розмірі 219 725,34 грн., а також 3 % річних від простроченої суми у розмірі 19 950,26 грн. та судові витрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2021 справу передано судді Панченко О.М.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Панченко О.М. від 09.11.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
21.12.2021 від представника відповідача - адвоката Корнієць О.С. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечував та зазначив про те, що на виконання ст. 267 ЦК України заявляє про застосування позовної давності та обґрунтовує строк 3 % річних та інфляційного збільшення тим, що нарахування інфляційних втрат і 3 % річних завершилося 27.04.2020. Відповідно до ст. 625 ЦК України у позивача виникло право заявити вимогу відповідачу сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за період до моменту виконання грошового зобов'язання (27.04.2020), який обмежується останніми трьома роками від дати подачі позову (01.11.2021), а саме: з 01.11.2018 до 27.04.2020. Таким чином, інфляційне збільшення за період з 01.11.2018 по 27.04.2020 становить 42 175,67 грн. х 1,07954329 - 42 175,67 = 3 354,79 грн. та 3 % річних - 1 884,65 грн. Проте, станом на день подання даного відзиву позивач не скористався правом, яке передбачено ст. 625 ЦК України, тому правові підстави для подання позову відсутні. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Протокольною ухвалою від 04.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги позовної заяви підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Заперечував проти застосування строку позовної давності посилаючись на те, що представником відповідача не подана заява про застосування строку позовної давності.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.
Враховуючи викладене, суд, до початку розгляду справи по суті, визнав можливим її заочний розгляд, на підставі наявних у ній доказів.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.10.2004, ухваленим у справі № 2-3087/2004, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в сумі 41 715,67 грн., судові витрати в сумі 410 грн., витрати пов'язані з оплатою допомоги адвоката в сумі 2 050 грн., всього 44 175,67 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.03.2005 рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.10.2004 скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2 050 грн. та ухвалено в цій частині нове рішення наступного змісту. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення витрат на оплату послуг адвоката відмовити.
08.12.2006 відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення за виконавчим листом № 2-3087, виданим Деснянським районним судом м. Києва 22.04.2005.
Згідно квитанції про оплату № 50467604, 27.04.2020 ОСОБА_3 погасив заборгованість, стягнену зазначеним рішенням, в розмірі 46 607,25 грн. (ВП 3610058).
Кошти в розмірі 42 125,67 грн. зараховані на рахунок ОСОБА_2 31.07.2020.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.
За змістом положень частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три процента річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.
Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати та три проценти річних від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за користування боржником утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові за весь час прострочення, у тому числі і за час розгляду справи про стягнення основного боргу у судах та примусового виконання судового рішення.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16.
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2004 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за договором позики не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання 31.07.2020 (дата зарахування коштів в розмірі 42 125,67 грн. від Деснянського ВДВС, стягнення боргу з ОСОБА_3 за ВЛ № 2-3087, № 61936317), тобто дата платежу з погашення боргу). Відтак позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 31.07.2020.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 31.07.2020 (дата погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов'язання відповідача перед позивачем за договором позики припинилося.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Отже, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Зазначена позиція підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
Позивач пред'явив позов 01.11.2021 про стягнення інфляційного збільшення суми боргу за весь час прострочення у розмірі 219 725,34 грн., а також 3 % річних від простроченої суми у розмірі 19 950,26 грн. за період з 22.10.2004 по 31.07.2020.
Проте, враховуючи те, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (в даному випадку, - 31.07.2020) і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (в даному випадку, - 01.11.2018), позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами про стягнення коштів за період з 22.10.2004 по 01.11.2018.
Оскільки представником відповідача у відзиву на позов заявлено про застосування строку позовної давності, відповідно до ст. 267 ЦК України є підстави для відмови у задоволені вимоги за період з 22.10.2004 по 01.11.2018.
Таким чином, розмір 3 % річних за період з 01.11.2018 по 30.07.2020 складає 2 205,54 грн. = 42 125,67 грн. (сума боргу) / 365 (кількість днів у році) х 637 (кількість днів прострочення за сумою боргу) х 0,03 (3% річних).
Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р).
Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Таким чином, інфляційне збільшення нараховується на суму боргу і є видом відшкодування втрат при недобросовісному виконанні грошових зобов'язань.
З наведеного вбачається, що розмір інфляційних втрат за період з 01.11.2018 по 30.07.2020 складає 3 304,24 грн. = (42 125,67 грн. (сума боргу) ? 107,844% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 42 125,67 грн. (сума боргу).
З огляду на викладене, суд визнає що вимога позивача на отримання інфляційних втрат та процентів річних пов'язаних із несвоєчасним виконання грошового зобов'язання є його правом, яке виникає з моменту порушення грошового зобов'язання та підлягає захисту шляхом стягнення з відповідачів, проте, як з урахуванням до моменту усунення порушення цього права (тобто погашення боргу), так і з урахуванням обмеження останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.ст. 15, 16, 19, 257, 261, 267, 526, 530, 549, 599, 611, 625, ЦК України, керуючись ст.ст. 9, 10, 12, 18, 141, 158, 247, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційне збільшення за період з 01.11.2018 по 30.07.2020 в розмірі 3 304,24 грн. та 3% річних в розмірі 2 205,54 грн. та судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 17 листопада 2022 року.
Головуючий: