29 липня 2010 р. № 16/358-09 (12/153-09 (27/149-08))
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого суддіПершикова Є.В.,
суддівДанилової Т.Б.,
Ходаківської І.П. (доповідач),
розглянувши
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Ратибор"
на постанову від 01.04.2010 Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі№16/358-09(12/153-09(27/149-08) господарського суду Дніпропетровської області
за позовомТОВ "Ратибор"
до
треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачівВиконавчого комітету Дніпропетровської міської ради
Дніпропетровської міської ради
Управління економіки виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради
Комунальне підприємство "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації
ОСОБА_4
проВизнання недійсним договору-зобов*язання від 24.09.2003року, змін від 01.04.2005 №1 до договору зобов*язання та стягнення 3630689,40грн.
За участю представників сторін:
Від позивача- Меркович Д.В. (дов. №20 від 01.07.10)
Від відповідача- 2)Решетнік О.А.
Від 3-ї особи -1) Теперчук В.І. нач.упр.
Клопотання про відкладення слухання справи відхилено.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2010 року (суддя Загинайко Т.В.) відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Ратибор" про визнання недійсними договору-зобов'язання від 24 вересня 2003 року, змін до нього від 01 квітня 2005 року №1 та стягнення 3630689,40 грн. При прийнятті рішення господарський суд виходив із відсутності підстав для визнання недійсними оскаржуваних позивачем угод на недоведеності факту їх укладення позивачем під впливом помилки. Також судом зазначено про пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами.
Постановою колегії суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.10 у складі: Голяшкін О.В., Білецька Л.М., Науменко І.М. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
ТОВ "Ратибор" у касаційній скарзі просить скасувати судові акти попередніх судових інстанцій, позов задовольнити. Скарга мотивована порушення судами норм чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Господарськими судами при розгляді справи встановлено, що 24 вересня 2003 року між позивачем - ТОВ "Ратибор" (замовник) та відповідачем-1 - Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (Виконком) було укладено договір-зобов'язання № 70.
За умовами вказаного договору замовнику виділяється земельна ділянка для будівництва житлового комплексу по вул.Леніна в районі будинку №30, кадастровий номер 66149084 (п.1 договору), замовник зобов'язується до вводу в експлуатацію житлового комплексу, зазначеного в п.1.1, компенсувати витрати, понесені Виконкомом при відселенні з будівельного майданчику у розмірі 740 м.кв., у тому числі: одну квартиру в цьому будинку, решту - квартирами вторинного ринку (п. 1.2 договору).
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 08 жовтня 2003 року № 250/12 "Про передачу ТОВ "Ратибор" земельної ділянки по вул.Леніна в районі будинку №30 (Бабушкінський район) в оренду для будівництва житлового комплексу" затверджено проект відведення земельної ділянки (план земельної ділянки додається) площею 0,1314 га (кадастровий номер - 1210100000:02:408:0110), складений ТОВ "Квартал", і передано її ТОВ "Ратибор" в оренду строком на два роки для будівництва житлового комплексу по вул.Леніна в районі будинку №30, за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі (УКЦВЗ) 1.9 (житлові кооперативи).
Відповідно до п.3.6 вказаного рішення Дніпропетровської міськради від 08 жовтня 2003 року №250/12 позивача ТОВ "Ратибор" зобов'язано відповідно до висновку управління економіки міської ради від 25 вересня 2003 року № 2/522 під час введення житлового комплексу в експлуатацію компенсувати витрати, понесені виконкомом міської ради у зв'язку з відселенням з будівельного майданчика, в розмірі 740 кв.м., у тому числі, одну квартиру в цьому житловому комплексі, решту - квартирами вторинного ринку.
01 квітня 2005 року позивачем і відповідачем-1 підписано зміни №1 до договору-зобов'язання від 24 вересня 2003 року №70, згідно з якими пункт 1.2 викладено в новій редакції, а саме: "Під час прийняття житлового будинку в експлуатацію Замовник передає Виконкому в рахунок компенсації витрат понесених Виконкомом при відселенні з будівельного майданчику в розмірі 740 кв.м. одну двокімнатну квартиру в житловому будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 90,1 кв.м); решту площі в розмірі 649,9 кв.м Замовник відшкодовує грошовими коштами виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла в розрахунку на 1 кв.м для Дніпропетровського регіону, що визначається Державним комітетом з будівництва та архітектури України".
Також сторонами викладено в новій редакції п.2.1 договору-зобов'язання, та встановлено, що розрахунки здійснюються шляхом оформлення акту прийому-передачі квартири АДРЕСА_1 та перерахуванням коштів у сумі 1284202,40 грн. виходячи із загальної площі квартир в обсязі 649,9 кв.м. та опосередкованої вартості спорудження житла в розрахунку на 1 кв.м в розмірі 1976 грн.; кошти перераховуються у цільовий фонд міської ради.
На виконання умов договору-зобов'язання позивачем передано відповідачу-2 2-х кімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною площею 90,1 кв.м, житловою площею 52,3 кв.м, що знаходиться у житловому будинку по АДРЕСА_1, що підтверджується актом від 19 квітня 2005 року, а також позивачем сплачено 1284202,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 08 квітня.2005 року № 662.
18 квітня 2008 року позивач ТОВ "Ратибор" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просив визнати недійсними договір-зобов'язання та зміни до нього, стягнути з Дніпропетровської міської ради на користь ТОВ "Ратибор" кошти, які були перераховані у цільовий фонд Дніпропетровської міської ради в сумі 1284202,40 грн., збитки за користування чужими коштами в сумі 1266487 грн., а також вартість квартири АДРЕСА_1 в сумі 1080000 грн.
В обгрунтування позовних вимог ТОВ "Ратибор" посилався на укладення оспорюваних договору-зобов'язання та змін до нього під впливом помилки.
Згідно ч. 1 ст.56 ЦК України, норми якого були чинними на момент укладення оспорюваного договору-зобов'язання, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Відповідно до ч. 1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
У вирішенні спорів про визнання правочину недійсним під впливом помилки під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на їх волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Як зазначили господарські суди попередніх інстанцій, посилаючись на укладення договору-зобов'язання від 24 вересня 2003 року № 70 та змін до нього від 01 квітня 2005 року внаслідок помилки, позивач вказував, що він неправильно сприймав предмет угод та права і обов'язки сторін за ними, що вплинуло на його волевиявлення; позивач вказує про ненадання йому інформації про виселення мешканців знесених будинків, недоведеність факту понесення відповідачем відповідних витрат; позивач зазначає, що виселення громадян не було пов'язано із наданням йому під забудову земельної ділянки та вказує, що ним земельна ділянка отримана вже вільною від споруд.
Разом з цим, як встановлено судами, матеріалами справи підтверджується факт відселення громадян із житлових будинків, що знаходилися на земельній ділянці, переданій під забудову позивачу, із наданням громадянам житлових приміщень. Вказане відселення здійснювалося за рахунок органу місцевого самоврядування. Вказані докази досліджені та оцінені господарським судом.
Як встановлено судами, на переданій під забудову позивачу земельній ділянці існували житлові будинки №№ 30, 32А та 32Б, відповідно до наданої КП "Земград" схеми земельної ділянки минулих років.
Рішенням виконкому Бабушкінської районної ради від 12 грудня 1986 року № 976 визнані непридатними для проживання житлові будинки в тому числі: № 30 /А-3/, № 32 /А-1/, №32 /Б-2/, № 32 /В-2/, № 32 /Г-2/. В п.2 вказаного рішення вказано на включення громадян, що проживають в наведених будинках в списки позачергового надання житлових приміщень, а також викладене прохання до міської ради виділити житло для їх відселення
Підставою для прийняття рішення були акт обстеження житлового будинку по вул.Леніна, 32 (А-1, Б-2, В-2, Г-2) від 09 вересня 1986 року №155 і акт обстеження житлового будинку по АДРЕСА_1 від 09 вересня 1986 року №156.
Судами зазначено, що згідно листа КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 11 вересня 2008 року №11.469 на відповідній земельній ділянці в період 1980-1990 років знаходились чотири житлові будинки, в яких були розташовані квартири, а саме: у літ. А-1, а-1 - квартири №№1,2; літ. Г-2, г-2 - квартири №№16, 17 та мали адресу: вул.Леніна, будинок №32. Нумерація квартир була визначена по факту користування. До листа доданий схематичний план, який підтверджує викладені в листі обставини.
Факти відселення громадян саме з будинків №30, 32 (А, Б) по вул.Леніна та надання житла органом місцевого самоврядування підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями рішень виконкому Бабушкінської районної ради у м.Дніпропетровську, а також наданими Управлінням економіки виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради списками мешканців, які проживали по вул.Леніна, в будинках №30 станом на 16 жовтня 1986 року №32 станом на 21 вересня 1986 року та копіями ордерів на заселення цими громадянами житлових приміщень.
Таким чином, судами встановлено, що матеріалами справи підтверджуються факти існування житлових будинків №№30, 32 (А, Б) по вул.Леніна, (знаходились на будівельному майданчику позивача) і здійснення відселення за рахунок органу місцевого самоврядування.
Оскільки виконкомом Дніпропетровської міськради були понесені витрати по відселенню мешканців, компенсація вказаних витрат у загальному обсязі 1470 м.кв. житла була покладена спочатку відповідно до п.2.2 рішення виконкому від 28 січня 1991 року № 59 на об'єднання "Дніпротурист", потім відповідно до п.2,1 рішення виконкому від 24 травня 1993 року № 492/1 на Дніпропетровську обласну раду профспілок інноваційних та малих підприємств, яки передавалася вказана земельна ділянка під забудову.
На частині земельної ділянки Дніпропетровською обласною радою профспілок інноваційних та малих підприємств було збудовано та введено в експлуатацію перший блок житлового будинку і частково здійснено компенсацію витрат по виселення в обсязі 730 м.кв.
Решта земельної ділянки у зв'язку з неможливістю подальшого її освоєння обласною радою профспілок було передано під забудову позивачу ТОВ "Ратибор" за умовою компенсації останнім решти витрат по відселенню в обсязі 740 м.кв.
З урахуванням викладеного суди обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для визнання за наведеними позивачем обставинами недійсними договору-зобов'язання від 24 вересня 2003 року № 70 та змін до нього від 01 квітня 2005 року № 1, у зв'язку з чим господарським судом прийнято правильне та обгрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів звертає увагу касатора на те, що статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ратибор" залишити без задоволення.
Постанову від 01.04.2010 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі №16/358-09(12/153-09(27/149-08) господарського суду Дніпропетровської області залишити в силі.
Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.Першиков
Судді Т.Данилова
І.Ходаківська