03 березня 2010 р. № Б39/90-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. -головуючого
Катеринчук Л.Й.
Яценко О.В. ( доповідач у справі)
розглянувши касаційні скарги1.Закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк"
2.Відкритого акціонерного товариства "УніКредіт Банк"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р.
у справі
господарського суду№ Б-39/90-09
Харківської області
за заявою
арбітражний керуючийФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
Драліна А.В.
про
в судовому засіданні взяли участь представники сторін
від ВАТ "УніКредіт Банк"визнання банкрутом
Русавський А.О. дов.№701-1 від 15.01.2010р.
Постановою господарського суду Харківської області від 18.05.2009 р. (суддя Швидкін А.О.) визнано банкрутом фізичну особу підприємця ОСОБА_4, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Драліна А.В., зобов'язано ліквідатора здійснити ліквідаційну процедуру відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду, провадження по справі припинити.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. у справі №Б-39/90-09 (судді Білоусова Я.О.; судді Пуль О.А.; Шутенко І.А.) апеляційну скаргу ЗАТ "Альфа Банк" залишено без задоволення. Постанову господарського суду Харківської області від 18.05.2009 р. у справі № Б-39/90-09 залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" та Відкрите акціонерне товариство "УніКредіт Банк" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. у справі №Б-39/90-09 та постанову господарського суду Харківської області від 18.05.2009р. у справі № Б-39/90-09 та припинити провадження у справі, аргументуючи порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, п.3 ст.7, п.4 ст.48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 128, Господарського кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Провадження у справі про банкрутство порушено за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на підставі ст.ст. 7, 12, 47, 48 Закону про банкрутство.
Судом встановлено, що боржник (ФОП ОСОБА_4,.) зареєстрований в установленому законом порядку, як суб'єкт підприємницької діяльності та веде підприємницьку діяльність.
Постановою господарського суду від 18.05.2009 р. визнано банкрутом фізичну особу підприємця ОСОБА_4, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Драліна А.В., зобов'язано ліквідатора здійснити ліквідаційну процедуру відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Постанова суду мотивована приписами ст.ст. 47, 48 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та обґрунтована наявністю у боржника кредиторської заборгованості перед банками за кредитними договорами та перед ФОП ОСОБА_7 у сумі 200000грн. згідно договору займу б/н від 21.01.2008року, претензії б/н від 21.01.2009р. та розписки, а також перед суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Сабо консалтинг" у сумі 16000,00грн. згідно договору на проведення оцінки вартості майна №60/01/09-Х від 09.04.2009р.
Кредиторська заборгованість боржника становить 6156419,46 грн., при цьому встановлено, що задоволення боржником вимог одного чи декількох його кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Проте, з таким висновком не можна погодитись з наступних підстав.
Відповідно до приписів ст. 53 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
Статті 47 Закону про банкрутство передбачає загальні положення про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина.
Згідно з ч. 2 ст. 47 Закону про банкрутство заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 вказаного Закону, якщо у встановлений частиною другою цієї статті строк громадянин-підприємець не подав доказів задоволення вимог кредиторів і в зазначений строк не укладено мирової угоди, господарський суд визнає громадянина -підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Стаття 1 Закону про банкрутство визначає, що боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Із викладених норм діючого законодавства про банкрутство вбачається, що справа про банкрутство в порядку Закону про банкрутство може бути порушена лише відносно суб'єкта підприємницької діяльності (у тому числі відносно фізичної особи, що має такий статус та зареєстрована в установленому законом порядку). При цьому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство - підстави для порушення справи про банкрутство, - однією із умов порушення та здійснення провадження у справі є наявність у такого боржника, саме як у суб'єкта підприємницької діяльності, в обов'язковому порядку незадоволених протягом визначеного в Законі про банкрутство строку грошових зобов'язань перед кредиторами. Тобто, вимоги кредиторів, що покладаються в основу кредиторських вимог в заяві про порушення справи про банкрутств боржника-фізичної особи, мають бути пов'язані із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Оскільки застосування процедури банкрутства можливе лише до фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність, то вимоги, що випливають з особистих зобов'язань, а також інші вимоги особистого характеру підставами для порушення справи про банкрутство бути не можуть.
Як вбачається з умов кредитних договорів, якими боржник ОСОБА_4 обґрунтовує виникнення в нього зобов'язань перед кредиторами (банками) кредитні договори укладені з ОСОБА_4, як з фізичною особою, а кредитні кошти були призначені для задоволення особистих споживчих цілей, а саме для придбання нерухомого майна житлового призначення -квартир, що підтверджується кредитними та іпотечними договорами.
Отже, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити на які саме цілі видавався кредит: на споживчі цілі чи на введення підприємницької діяльності.
Також, при новому розгляді судам необхідно дослідити з ким укладалися кредитні договори між банком і фізичною особою чи між банком та суб'єктом підприємницької діяльності.
Що стосується вимог договору на проведення оцінки вартості майна № 60/01/09-Х між Боржником та ТОВ «САБО був укладений 09 квітня 2009 року. 21 квітня 2009 року був підписаний акт робіт за цим договором. Таким чином, на момент подачі заяви про порушення справи про банкрутство, а саме 28.04.2009 року пройшло лише 7 днів невиконання грошових зобов'язань перед ТОВ "САБО консалтинг".
Відповідно до ст..1 Закону про банкрутство, боржником являється суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Що стосується договору займу б/н від 21.01.2008 року, укладеного між Боржником та ФОП ОСОБА_7, то судам попередніх інстанцій необхідно дослідити чи є ФОП ОСОБА_7 суб'єктом підприємницької діяльності і коли ним було отримано свідоцтво на право введення підприємницької діяльності.
Згідно із ст.1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. у справі №Б-39/90-09 та постанову господарського суду Харківської області від 18.05.2009р. у справі № Б-39/90-09 необхідно скасувати. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України -
1.Касаційні скарги Закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Відкритого акціонерного товариства "УніКредіт Банк" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. у справі №Б-39/90-09 задовольнити частково.
2.Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. у справі №Б-39/90-09 та постанову господарського суду Харківської області від 18.05.2009р. у справі № Б-39/90-09 скасувати. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді Л.Й. Катеринчук
О.В. Яценко