Справа № 2-712/10 р.
12 серпня 2010 року м. Красноармійськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
у складі: головуючого - судді Заруцької Г.М.
при секретарі Марченко Т.В.
за участі: представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Шульженка Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Красноармійську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк» Капітал» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -
Позивачка, ОСОБА_3, звернулася до Красноармійського міськрайонного суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк» Капітал» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що 06 вересня 2004 року між нею, позичальником ОСОБА_3, та ВАТ Акціонерно-комерційний банк «Капітал» укладено кредитний Договір № 54 від 06.09.2004 року. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб та містить положення, які значно погіршили її положення, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме надавши кредит у доларах США відповідач порушив норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, т. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст., ст. 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України».
Використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною такою, що в супереч принципу добросовісності, має наслідком істотній дисбаланс договірних прав та обов'язків на її шкоду, що значно погіршує її становище, як споживача порівняно з Банком (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає їй право відповідно до п.2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним.
Крім того, позивачка вважає, що спірний кредитний договір укладено з порушенням вимог діючого законодавства в частині недотримання істотних умов, які обов'язкові для кредитних договорів, чим були порушені її права, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів» та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України №168 від 10 травня 2007 року.
На час укладання кредитного Договору нею до Банку була достовірно надана інформація про її фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів нею була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту.
Відповідно до п.1.1 кредитного договору відповідач зобов'язався надати їй кредитні кошти з 06 вересня 2004 року і терміном погашення по «04» вересня 2009 року включно, у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 100000 доларів США. Зазначена сума за офіційним курсом НБУ ( 1 долар США складає 5,31 гривень) на день укладення договору була еквівалентна 531000 гривень.
Відповідно до п. 1.1 вона зобов'язувалася сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15,0% річних, що нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами. У кредитному договорі зазначено, що вона зобов'язується щомісяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануітетного платежу, розмір якого за цим Договором становить 304 долари США 13 центів
У забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором № 54 від 06.09.2004 року між нею та відповідачем був укладено Договір іпотеки від 08.09.2004 року. Відповідно до умов вказаного договору , ОСОБА_2 передав Банку у іпотеку нерухоме майно - 1\50 частину універмагу «Красноармійськ» розташованого за адресою: АДРЕСА_1
Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.
Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання.
Так, відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України.
Дане положення в цілому кореспондується з ч. І ст. 192 ЦК України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.
Відповідно до ч. І ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно з ч.2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях. Визначається за офіційним курсом національної валюти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами.
Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку на мовах, встановлених законом.
Згідно з ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках та в порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст. 198 ЦК України, виконання грошових зобов'язань, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. З ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.
Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. З, «валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань», якщо інше не передбачене цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
У відповідності з підпунктами «а», «в» та «є» підпункту 6.1. та підпункту 6.2. правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 року № 200, фізичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках:
сплата мита, інших податків і зборів ( обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;
сплата платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;
оплата товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту , як засіб платежу, в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на виїзд ( в'їзд) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службових відрядженнях.
Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 вказаних Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать ( орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні) , у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках ( ярмарках), що проходять за кордоном, в разі реалізації товарів.
Таким чином використання і ріжкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підстав окремої постанови Правління Національного Банку України.
Відповідно до п.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якій вказано, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування.
Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Надання їй відповідачем грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення нею дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою с валютною операцією.
Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність" документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно з п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті,
використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.
Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).
Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на її шкоду, споживача кредитних послуг.
Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на неї за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує її становище, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для неї відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.
Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.І статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частина 1 ст. 216 ЦК України говорить про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послуги, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Стаття 217 ЦПК України говорить про те, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає у рішенні.
Виходячи з наведеного позивачка просить суд постановити рішення, яким визнати недійсним кредитний Договір № 54 від 06.09.2004 року, укладений між нею та ВАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал», а також визнати недійсним Договір іпотеки укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал»,посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу донецької області Москаленко О.В. зареєстрованим в реєстрі за № 5856 від 8 вересня 2004 року. І зобов'язати ВАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» прийняти у неї суму у розмірі 53 1000 гривень .
В судове засідання позивачка надала письмову заяву, згідно якої на позові наполягає, просить розглядати його в її відсутність (а.с. 60).
Представник позивачки ОСОБА_7 позовні вимоги позивачки підтримує, просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, оскільки дії Банку відповідають нормам законодавства, позивачка сама просила кредит в доларах США, гроші позивачка отримала у тої валюті, в якої просила.
Третя особа - Національний банк України о особі Управління Національного банку України в Донецькій області вважає позов необґрунтованим по мотивам, вказаним у письмовому поясненні по справі на а.с. 137-142. Справу просить розглядати в їх відсутність, що вбачається з заяви на а.с. 135.
Заслухавши учасників процесу, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
У судовому засіданні встановлено, що 06 вересня 2004 року між позивачкою, тобто позичальником ОСОБА_3, та ВАТ Акціонерно-комерційний банк «Капітал» укладено Договір про надання споживчого кредиту № 54 від 06.09.2004 року ( а.с. 10-13), згідно якого позивачка у справі просила надати їй кредит у розмірі 6
П.1.1. - 25 тисяч доларів США строком з 16 грудня 2004 року по 07 лютого 2007 року; а також з 08 лютого 2007 року по 04 вересня 2009 року - 100000.00 доларів США, зі сплатою 15% річних.
Вказаній кредит позивачці виданий на підставі її особистої заяви на отримання кредиту на а.с. 92, з якої вбачається, що позивачка у справі просила видати їй кредит саме в доларах США.
Виписками з особистого рахунку на а.с. 87-89 підтверджується, що позивачці сума кредиту була сплачена у доларах США.
Згідно п.4.1. - 4.3. вказаного кредитного договору на позивачку у справі покладене зобов'язання в строки, передбачені Договором, здійснювати повернення суми кредиту та сплату процентів - у валюті, що відповідає валюті кредиту. Позичальник зобов'язаний здійснювати сплату інших комісій, пені та відсотків щомісячно не пізніше 20 числа. Позивачка з вказаною нормою договору погодилася, договір підписала, тобто дала згоду на його виконання у повному обсязі.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, та до компетенції Національного банку належать, зокрема:
• - видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;
• - видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.
Згідно статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
На виконання ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 вказаного Декрету постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275 затверджено Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р. за N 730/5921, яке, зокрема, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій.
Так, пунктом 2.3 вищезгаданого Положення визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Тобто, банк за умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо.
Відповідно до вказаних норм законодавства відповідачу у справі були видані ліцензії на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що підтверджується банківськими ліцензіями, дозволами та їх додатками на а.с. 45-46.
До того ж, постановою Правління Національного банку України затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту , які регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, де, зокрема, згідно п.2.1, 3.1 та 3.8, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитних договорів зі споживачами та у разі усних чи письмових звернень споживачів:
надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту;
попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач;
надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Статтею 192 ЦК України "Гроші (грошові кошти)" визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами.
Частина перша статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини третьої цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Зокрема, ч. 2 ст. 524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Тобто, положення Цивільного кодексу України надають право за домовленістю сторін визначати в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання, тому дії відповідача про укладення договору та видачу кредиту позивачці в іноземної валюті відповідає нормам законодавства, тобто правомірні.
У судовому засіданні з вірогідністю встановлено, що кредитний договір сторонами укалдений добровільно, з прохання позивачки їй був наданий кредит у доларах США, умови договору позивачка не оспорювала до того часу поки не змінився курс долару до гривни.
Таким чином, позов не обґрунтований і задоволенню не підлягає у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст., ст. 192,235,524,533 ЦК України, Законом України "Про Національний банк України", Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, ст. ст . 3, 5, 7, 8, 10, 14, 57-60, 88, 208-209, 212-218 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк» Капітал» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: