Справа № 520/14949/18
Провадження № 2/947/3092/22
16.11.2022 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі - Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням,
В провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №520/14949/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням.
За наслідком розгляду вказаної справи, 18.02.2019 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено заочне рішення яким позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , на підставі договору найму (піднайму) житлового приміщення від 28 вересня 2018 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 26.03.2019 року виправлено описки по тексту рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 лютого 2019 року по цивільній справі №520/14949/18, зазначивши вірно по батькові відповідача ОСОБА_4 , як « ОСОБА_5 », замість помилкового - « ОСОБА_6 », вірно - « ОСОБА_7 », замість помилкового - « ОСОБА_4 »; вірно по батькові позивача ОСОБА_1 , як « ОСОБА_8 », замість помилкового - « ОСОБА_5 ».
28.07.2022 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 18.02.2019 року по цивільній справі №520/14949/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 19.09.2022 року скасовано заочне Київського районного суду міста Одеси від 18.02.2019 року, з урахуванням внесених з до нього виправлень ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 26.03.2019 року, по цивільній справі №520/14949/18, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
У підготовчому судовому засіданні 18.10.2022 року, дослідивши подані до суду докази та відзив на позовну заяву від ОСОБА_2 , судом було встановлено, що відповідачка по справі - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наслідком чого, приймаючи що спірні правовідносини допускають правонаступництво, судом було ухвалено залучити до участі по справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_4 , її дочку - ОСОБА_2 .
З урахуванням того, що ОСОБА_2 05.10.2022 року було реалізовано процесуальне право на подання до суду відзиву на позовну заяву, відповідь на який до суду не надійшла, судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У судове засідання призначене на 16.11.2022 року сторони по справі не з'явились, як і в минуле засідання.
Так, оглянувши матеріали справи, судом встановлено, що у призначене судове засідання на 16.11.2022 року наявна друга поспіль неявка позивачки по справі - ОСОБА_1 .
Позивачка належним чином повідомлялась про призначені судові засідання на 18.10.2022 року та 16.11.2022 року, шляхом скерування судових повісток на адресу зареєстрованого місця проживання, яка встановлена у відповідності до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради за №С5-1232-ю/л, якою є: АДРЕСА_2 , однак уся поштова кореспонденція була повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За наслідком викладеного, суд вважає, що позивачка належним чином повідомлена про дату, час і місце проведення судових засідань призначених на 18.10.2022 року та 16.11.2022 року, в які не з'явилась вдруге поспіль без поважних причин, не подавши заяву про розгляд справи за її відсутності.
Приймаючи вищевикладені обставини, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з вимогами ЦПК України суд не повинен з'ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, вказані положення процесуального закону мають імперативну норму щодо залишення позову без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в постанові від 22.05.2019 року по справі №310/12817/13, також дійшов висновку, що процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду.
Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Також, як вбачається, приймаючи ведений в Україні воєнний стан, позивачем не використано альтернативну можливість прийняття участі в судовому засіданні в режимі відео конференції у відповідності до положень ст. 212 ЦПК України, що свідчить про порушення стороною позивача обов'язків передбачених ч.3 ст.43 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи зобов'язані зокрема:
1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;
2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи;
3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою .
Одночасно, судом враховується, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
Окрім цього, у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Так, у пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Позивач (заявник) зобов'язаний проявляти особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Тойшлер проти Німеччини» ('tag3:14.0pt;tag2:"Roboto Condensed"'>Teuschler v. Germany), заява № 47636/99, від 04 жовтня 2001 року;, заява № 69315/01, пункт 48, від 10 лютого 2005 року; ухвалу щодо прийнятності у справі «Гуржий проти України» (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03, від 01 квітня 2008 року; та рішення у справі «Мускат проти Мальти» (Muscat v. Malta), заява № 24197/10, пункт 44, від 17 липня 2012 року).
Отже, позивач має сприяти розгляду справи, оскільки він є найбільш зацікавленим в її розгляді.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Вищевказані норми процесуального права, сторони мають сприяти розглядові цивільних справ у розумні строки, оскільки неявка до суду позивача може свідчити про втрату ним інтересу до вирішення справи, а вирішення спору у такому випадку було б порушенням принципу диспозитивності.
Приймаючи вищевказані положення законодавства, суд вважає, що неявки сторони позивача у судові засідання, що мають сталий характер, призводять до неможливості розгляду справи, а також приймаючи строки розгляду справи, суд вважає, що необґрунтовані відкладення судового розгляду справи, може бути наслідком порушення прав та інтересів інших учасників процесу в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .
Крім того, як вбачається, позивач не здійснював жодних дій з отримання інформації щодо справи, як ініціатор судового провадження, що свідчить про відсутність зацікавленості в розгляді справи та підтриманні заявленого позову після скасування заочного рішення суду.
Отже, в порушення зазначених норм процесуального права та не зважаючи на прийняті судом заходи для сприяння здійсненню позивачкою своїх прав, остання не виконала покладені на неї процесуальні обов'язки та не вчинила дій з прийняття участі в судових засіданнях.
Приймаючи вказані положення законодавства, оскільки позивачка не з'являється до судових засідань, що свідчить про втрату зацікавленості в підтриманні заявленого позову, суд не вбачає підстав та вважає неможливим здійснювати розгляд справи за відсутності позивача по справі.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням норм Цивільного Процесуального Кодексу України, Конвенції та практики Європейського суду, суд дійшов висновку та вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням, підлягає залишенню без розгляду.
Також дії суду не порушують права позивача, оскільки прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992р.).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Отже, залишення позову без розгляду не порушує право позивача на доступ до суду, а є способом вжиття дій направлених на усунення неналежних виконань позивачем своїх процесуальних обов'язків та певною мірою заходом суду для протидіяння здійсненим перепонам для руху справи створюваними недобросовісними учасниками справи, оскільки недієздатність суду протидіяти такім діям є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Одночасно суд зазначає, що залишення позову без розгляду, не перешкоджає позивачеві повторному зверненню до суду з таким позовом, після усунення умов, що були підставою для залишення його заяви без розгляду.
Керуючись ст. п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачеві, що залишення позову без розгляду, не перешкоджає повторному зверненню до суду з цим позовом, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Головуючий Калініченко Л. В.