ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.11.2022Справа № 910/14273/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТД ИРБИС"
до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ
про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,
за участю представників:
від позивача: Новак А.І.
від відповідача: не з'явився.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТД ИРБИС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у серпні 2021 року старшим слідчим з особливо важливих справ шостого слідчого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної Фіскальної служби у місті Києві - Носадчим Р.Є. на адресу ТОВ «Металтехгруп» було направлено запит щодо надання інформації та копій документів. Позивач вважає, що зазначена у вказаному запиті інформація, а саме: «…службові особи ТОВ «ТД «Ирбис» здійснюють ввезення з-за кордону до України автозапчастин (переважно низького рівня якості) та на території України за допомогою спеціального устаткування наносить на вказаний товар штампи відомих європейських торгових марок. У подальшому, готова продукція розповсюджується на території України під виглядом брендової європейської продукції та експортується за кордон» є недостовірною, шкодить діловій репутації позивача, а тому підлягає спростуванню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 (після усунення недоліків) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 01.11.2021.
12.10.2021 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від позивача надійшло електронне звернення.
01.11.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшов Відзив на позовну заяву.
Підготовче засідання, призначене на 01.11.2021, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 призначено підготовче засідання на 22.11.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 22.12.2021.
30.11.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла Відповідь на відзив.
06.12.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла заява про залучення третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
14.12.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшли письмові пояснення.
21.12.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшла заява про заміну відповідача правонаступником.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 відкладено підготовче засідання на 14.02.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 повідомлено сторін, що підготовче засідання призначене на 14.02.2022 не відбудеться у зв'язку із направленням судді Приходько І.В. на навчання згідно з Календарним планом Національної школи суддів України та призначено підготовче засідання на 21.02.2022.
У судовому засіданні 21.02.2022 суд відклав підготовче засідання на 16.03.2022.
11.04.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2022 учасників справи було повідомлено, що підготовче засідання, призначене на 16.03.2022, не відбулось у зв'язку з введенням на території України режиму воєнного стану, а також у зв'язку з існуванням загрози життю та здоров'ю людей.
03.06.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшло клопотання про залишення поданої заяви про залучення третьої особи без розгляду.
06.06.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшло клопотання про заміну первісного відповідача на належного відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 призначено підготовче засідання на 12.09.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розгляд справи по суті призначено на 26.10.2022.
Судове засідання, призначене на 26.10.2022 не відбулося у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території міста Київ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 розгляд справи призначено на 07.11.2022.
Представник відповідача у судове засідання 07.11.2022 не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 07.11.2022 представник позивача підтримав клопотання про заміну відповідача - ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ на його правонаступника - ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У М. КИЄВІ. Також представник підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.
Судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" було утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України шляхом реорганізації Державної фіскальної служби.
Згідно з пунктом 2 постанови № 1200 Державна податкова служба є правонаступниками прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби, визначено територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються відповідно до цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.
Постановою № 537 утворено як територіальний орган Державної податкової служби Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код: 43141267).
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267) з 22.10.2020 року знаходиться в стані припинення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року за № 893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до цією постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.
Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 року № 529 утворено Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління ДПС у м. Києві, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 року № 643, Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код ВП 44116011) забезпечує реалізацію повноважень ДПС України на території м. Києва та є правонаступником майна, прав та обов'язків Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267).
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, обліковується запис про державну реєстрацію Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код: 44116011) як відокремленого структурного підрозділу ДПС України.
Відповідно до частини першої ст. 104 Цивільного кодексу України у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для заміни учасника справи - ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ на його правонаступника - ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У М. КИЄВІ.
У свою чергу, судом враховані пояснення та заперечення представників учасників справи, подані під час підготовчого провадження.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2021 старшим слідчим з особливо важливих справ шостого слідчого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної Фіскальної служби у місті Києві - Носадчим Р.Є. на адресу ТОВ «Металтехгруп» було направлено поштове відправлення із листом від 03.08.2021 № 4581/10/26-97-03-1015 з назвою: «Запит в порядку ст. 93 КПК України! Щодо надання інформації та копій документів» (далі - Запит).
У вказаному Запиті Носадчий Р.Є. повідомив адресата, зокрема про те, що Шостим слідчим відділом розслідування кримінальних проваджень слідчого управління Головного управління Державної Фіскальної служби у місті Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020100000000525 від 17.11.2020, за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України.
Мета направлення Запиту, згідно з його прохальною частиною, полягала у витребуванні від ТОВ «Металтехгруп» копій документів по взаємовідносинам цього підприємства з ТОВ «ТД «Ирбис», з метою швидкого, повного і неупередженого досудового розслідування кримінального провадження № 42020100000000525.
У Запиті Носадчим Р.Є. також зазначено, що «Відповідно до матеріалів ГВ БКОЗ управління СБ України В Харківській області встановлено, що службові особи ТОВ «ТД «Ирбис» здійснюють ввезення з-за кордону до України автозапчастин (переважно низького рівня якості) та на території України за допомогою спеціального устаткування наносить на вказаний товар штампи відомих європейських торгових марок. У подальшому, готова продукція розповсюджується на території України під виглядом брендової європейської продукції та експортується за кордон».
В подальшому, листом від 25.08.2021 № 241 ТОВ «Металтехгруп» повідомило ТОВ «ТД «Ирбис» про те, що наявна у отриманому ними Запиті інформація викликає у ТОВ «Металтехгруп» значне занепокоєння «оскільки вказує на вчинення Вашою компанією протиправних дій». Також ТОВ «Металтехгруп» зазначило, що у випадку неспростування зазначеної інформації, або ненадання пояснень щодо вчинення незаконнних дій, вказана установа буде змушена припинити подальшу співпрацю із позивачем.
Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач звернувся до суду з позовом до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ, в якому вказую на те, що зазначена у Запиті інформація, а саме: «…службові особи ТОВ «ТД «Ирбис» здійснюють ввезення з-за кордону до України автозапчастин (переважно низького рівня якості) та на території України за допомогою спеціального устаткування наносить на вказаний товар штампи відомих європейських торгових марок. У подальшому, готова продукція розповсюджується на території України під виглядом брендової європейської продукції та експортується за кордон» є недостовірною, шкодить діловій репутації позивача, а тому підлягає спростуванню.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За змістом статті 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація (частина 1 статті 201 Цивільного кодексу України).
Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації належить юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Юридична особа має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до частини 1 статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини 1 статті 299 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 200 Цивільного кодексу України, інформацією є документованні або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. За відсутності хоча б однієї із наведених обставин підстав для задоволення позовних вимог немає.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Норма частини 1 статті 30 Закону України "Про інформацію", яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" зазначено, що для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень в тому сенсі, що твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, можуть, на цій основі, представляти є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Сулу України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
У відзиві та додаткових поясненнях представник ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ підтвердив той факт, що станом на момент складання та відправлення на адресу ТОВ «Металтехгруп» Запиту Носадчий Р.Є. працював на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ шостого слідчого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної Фіскальної служби у місті Києві.
Таким чином, судом встановлено що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною була викладена у відповідному Запиті Носадчим Р.Є. під час виконання ним безпосередніх службових обов'язків.
При цьому з матеріалі справи вбачається, що Запит здійснювався не з метою розповсюдження зазначеної у ньому інформації необмеженому колу осіб, а безпосередньо на виконання приписів частини другої статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, яка уповноважує сторону обвинувачення (що включає і слідчого, і прокурора) витребовувати та отримувати від, зокрема, підприємств, установ та організацій речі, документи та відомості з метою збирання доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Отже, мета направлення Запиту на адресу ТОВ «Металтехгруп» полягала у зборі додаткових доказів у межах кримінального провадження № 42020100000000525.
У свою чергу суд приймає до уваги, що зазначення слідчим інформації щодо суті кримінального провадження (яка, у даному випадку, є пов'язаною із наявністю ознак протиправних дій ТОВ «ТД «Ирбис» або ж окремих осіб цієї установи) обумовлена потребою обґрунтування підстав здійсненого Запиту, законності вимог слідчого, а також необхідністю роз'яснення особі, у якої запитується певна інформації, характеру та контексту справи.
В цій частині суд зазначає про необґрунтованість доводів позивача про порушення старшим слідчим ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ частини першої статті 62 Конституції України. Так, судом встановлено, що безпосередньо у Запиті старшим слідчим було неодноразово наголошено на тому, що відповідні заходи здійснюються у межах саме досудового розслідування, тоді як жодної інформації про те, що посадові особи ТОВ «ТД «Ирбис» є такими, що вже піддані кримінальному покаранню за наведеними ознаками, або ж стосовно того, що існує вирок суду, в якому доведена протиправність дій товариства, у Запиті зазначено не було.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що зазначаючи у Запиті оспорювану позивачем інформацію, Носадчий Р.Є. прямо вказав джерело цієї інформації - матеріали ГВ БКОЗ управління СБ України в Харківській області. У свою чергу, представником ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ надано суду копію листа Управління СБ України в Харківській області від 09.06.2021 № 70/14-6261, в якому містяться відомості, що є аналогічними тим, які вказані у Запиті.
До того ж судом враховано, що ця ж сама інформація, яку позивач просить спростувати в межах цього господарського провадження, міститься у відкритому доступі, зокрема у інших судових рішеннях, предметом яких також виступає досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020100000000525. (Ухвала Київського апеляційного суду від 04.10.2021 у справі № 757/45520/21-к). Одночасно із цим, той факт, що певна інформація фігурує серед масиву обставин, на які органи досудового розслідування посилаються під час здійснення відповідних кримінально-процесуальних заходів, жодним чином не доводить наявності вини посадових осіб підприємства у здійсненні кримінального правопорушення, доки вину та увесь склад злочину не буде встановлено за обвинувальним вироком суду.
Тож, якщо певна особа (наприклад контрагент позивача) на підставі отриманої інформації про здійснення процедурних заходів у межах конкретного досудового розслідування сформувала власний суб'єктивний висновок щодо наявності вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення, такі обставини свідчать лише про те, що цей висновок сформований передчасно та без достатнього на це юридичного підґрунтя, яким має бути виключно обвинувальний вирок суду.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недостовірною та спростування недостовірної інформації, оскільки у даному випадку мала місце реалізація посадовою особою власних повноважень та функціональних обов'язків, що, відповідно, не може розглядатися як поширення недостовірної інформації (постанова Вищого господарського суду України від 18.07.2013 № 5011-64/9991-2012).
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права
Відтак, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Враховуючи наведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2022.
Суддя І.В. Приходько