вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.11.2022м. ДніпроСправа № 904/2795/22
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/2795/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Олімпекс-Агро"
до Приватного підприємства "ОБРІЙ"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Олімпекс-Агро" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 12.07.2022 за вих. № 01/12-1 до Приватного підприємства "ОБРІЙ" (далі - відповідач) про стягнення 138.074,32 грн, з яких 73.645,06 грн основної заборгованості, 35.290.84 грн пені, 29.138,42 грн трьох процентів річних.
Фактичною підставою позовних вимог визначено договір складського зберігання від 01.11.2019 № 2019/31-ОБ.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/2795/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2022.
Ухвалою від 07.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Ухвалу від 07.09.2022 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідач отримав 29.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 08.11.2022.
Відповідачу(ам) в ухвалі від 07.09.2022 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 14.10.2022.
Станом на 17.11.2022 відзив не надано.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню сума заборгованості та нараховані на неї пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзив не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; виконання договору; виникнення обов'язку з оплати послуг; повної / часткової оплати послуг; наявності / відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Суд встановив, що 01.11.2019 між позивачем (далі - позивач, зерновий склад) та відповідачем (далі - відповідач, поклажодавець) був укладений договір № 2019/31-ОБ складського зберігання (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору поклажодавець на умовах цього договору зобов'язується передати, а зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання за заліковою вагою зернові, зерноподібні, круп'яні та олійні культури (далі - зерно), а саме соняшник - термін поставки з 11.10.2019 до 30.04.2020 та кукурудза - термін поставки з 11.10.2019 до 30.04.2020 і надавати послуги, передбачені в додатку № 1 до цього договору (далі - послуги), і в установлений термін повернути зерно поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством України.
Ціну договору, відповідно до п. 5.9 договору, становить сума вартості послуг наданих зерновим складом протягом дії цього договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.1 договору).
Згідно з п. 2.10 договору закріплює, що на підтвердження прийняття зерна на зберігання зерновий склад, не пізніше наступного робочого дня, видає поклажодавцю реєстр за формою ЗХС-3 (ЗХС-4) на прийняте зерно зерновий склад виписує складський документ.
Так, матеріали справи містять реєстр № 320 накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку за 03.11.2019 на загальну суму 27.994,68 грн (а. с. 19, том 1), реєстр № 321 накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку за 03.11.2019 на загальну суму 22.974,18 грн (а. с. 20, том 1), реєстр № 312 накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку за 02.11.2019 на загальну суму 18.957,80 грн (а. с. 21, том 1).
Пунктом 5.5 договору закріплено, що факт надання послуг за цим договором підтверджується шляхом підписання актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), які складаються в момент надання послуг, але не рідше одного разу на місяць (в останній день місяця) та передаються поклажодавцю протягом 5 (п'яти) днів з дати їх складання.
На виконання умов договору між сторонами складено та підписано акти виконання робіт (надання послуг) на загальну суму 73.645,06 грн, а саме: акт виконаних робіт (надання послуг) № 274 від 04.11.2019 на суму 60.239,86 грн (а. с. 22, том 1), акт виконаних робіт (надання послуг) № 324 від 09.12.2019 на суму 13.405,20 грн (а. с. 23, том 1).
Згідно з п. 5.2 договору оплата послуг здійснюється поклажодавцем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на рахунок зернового складу протягом 10 (десяти) календарних днів після дати підписання акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Доказів оплати послуг з боку відповідача матеріали справи не містять.
Так, сума основної заборгованості, яка позивачем заявлена до стягнення з відповідача складає 73.645,06 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу:
- пеню за загальний період прострочення з 20.12.2019 до 12.07.2022 на загальну суму 35.290,84 грн;
- три проценти річних за загальний період прострочення з 15.11.2019 до 12.07.2022 на загальну суму 5.832,79 грн;
- інфляційні втрати за загальний період прострочення з листопада 2019 року до травень 2022 року на загальну суму 23.305,63 грн.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 73.645,06 грн основної заборгованості, 35.290.84 грн пені, 5.832,79 грн трьох процентів річних, 23.305,63 грн інфляційних втрат.
Згідно із статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз вказаних норм права дає можливість дійти висновку про те, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, які мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог закону.
Правовідносини сторін виникли на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором складського зберігання.
Згідно з частиною першою статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 957 ЦК України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
На виконання умов договору між сторонами складено та підписано акти виконання робіт (надання послуг) на загальну суму 73.645,06 грн, а саме: акт виконаних робіт (надання послуг) № 274 від 04.11.2019 на суму 60.239,86 грн (а. с. 22, том 1), акт виконаних робіт (надання послуг) № 324 від 09.12.2019 на суму 13.405,20 грн (а. с. 23, том 1).
В силу положень п. 5.2 договору строк оплати послуг є таким, що настав.
Доказів оплати послуг з боку відповідача матеріали справи не містять.
Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, відповідач належними доказами не спростував.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 73.645,06 грн є доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.2 договору, у разі несвоєчасної сплати поклажодавцем наданих зерновим складом послуг у термін, визначений п.п. 5.2 договору, поклажодавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені від вартості простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов'язань.
Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 20.12.2019 до 12.07.2022 на загальну суму 35.290,84 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.
Вирішуючи питання про стягнення пені суд дійшов таких висновків.
Строк оплати акта виконаних робіт (надання послуг) № 274 від 04.11.2019 на суму 60.239,86 грн (а. с. 22, том 1) є таким, що настав 14.11.2019. Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за період з 15.11.2019 до 12.07.2022, тобто понад 6 (місяців), що суперечить положенням ч. 6 ст. 232 ЦК України.
Строк оплати акта виконаних робіт (надання послуг) № 324 від 09.12.2019 на суму 13.405,20 грн (а. с. 23, том 1) є таким, що настав 19.12.2019. Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за період з 20.12.2019 до 12.07.2022, тобто понад 6 (місяців), що суперечить положенням ч. 6 ст. 232 ЦК України.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Крім цього, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.
Станом на 02.09.2022 (дата звернення з позовом) на усій території України продовжував діяти карантин, пов'язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).
Щодо обмеження шестимісячним строком нарахування пені суд звертає увагу, що сторонами укладено договір 01.11.2019, строк оплати зобов'язання є таким, що настав 14.11.2019 та 19.12.2019, а Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" прийнято 30.03.2020, тобто до внесення змін до чинного законодавства, а тому жодна із сторін на момент укладення договору та на момент настання строку його виконання не розраховувала на потенційну можливість нараховувати/сплачувати пеню понад шість місяців.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду від 20.04.2021 та Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі №905/497/20, Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 у справі №910/7410/21.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним принципом дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи, що укладення договору та строк його виконання відбулись до набрання чинності Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується.
Поряд з цим, укладаючи договір (до введення в Україні загальнодержавного карантину), сторони не змінили передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України строк нарахування пені. Отже, жодна із сторін на момент укладення договору не розраховувала на потенційну можливість продовження строків нарахування пені.
Прийняття вказаного Закону №540-ІХ від 30.03.2020 було спрямоване на недопущення порушення прав юридичних та фізичних осіб спричинених обмеженнями у зв'язку з карантином. Про вказане зокрема свідчить доповнення переліку форс-мажорних обставин в частині 2 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" словами "карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України".
Господарський суд зазначає, що встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, сторони мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17, а також аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
Отже, суд доходить висновку, що нарахування пені за строк, який перевищує шестимісячний підстав не вбачається.
Так, здійснивши власний перерахунок пені, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 8.448,32 грн. В решті вимог (про стягнення 26.842,52 грн пені) слід відмовити.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 15.11.2019 до 12.07.2022 на загальну суму 5.832,79 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав, вимогу не заперечив.
Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивач нарахував інфляційні втрати за загальний період прострочення з листопада 2019 року до травень 2022 року на загальну суму 23.305,63 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав, вимогу не заперечив.
Господарський суд врахував, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Так, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, суд визнав розрахунок позивача арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1.998,69 грн, з урахуванням того, що 80,56 % позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "ОБРІЙ" (49000, м. Дніпро, вул. Каштанова, буд. 4-Б; ідентифікаційний код 31045607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Олімпекс-Агро" (51230, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Голубівка, вул. Лесі України, буд. 10; ідентифікаційний код 30195842) 73.645,06 грн (сімдесят три тисячі шістсот сорок п'ять грн 06 коп) основної заборгованості, 8.448,32 грн (вісім тисяч чотириста сорок вісім грн 32 коп) пені, 5.832,79 грн (п'ять тисяч вісімсот тридцять дві грн 79 коп) трьох процентів річних, 23.305,63 грн (двадцять три тисячі триста п'ять грн 63 коп) інфляційних втрат, 1.998,69 грн (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто вісім грн 69 коп) судового збору.
В решті позовних вимог (про стягнення 26.842,52 грн пені) відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк