17 листопада 2022 рокуСправа № 380/6772/22 пров. № А/857/11482/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Большакової О.О., Мікули О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення грошової допомоги, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року (суддя Грень Н.М., м.Львів), -
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч), в якому просила:
визнати протиправними дії відповідача щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил. Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22,09.2010 №889 (далі - Постанова №889) до складу сум грошового забезпечення, з якого позивачу - нараховувалась та виплачувалась у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роках грошова допомога на оздоровлення, передбачена частиною першою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII);
стягнути з в/ч на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги на оздоровлення за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки в сумі 10768,75 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії в/ч щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889. Зобов'язано в/ч здійснити перерахунок та виплату позивачу суми грошової допомоги на оздоровлення за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки, включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, з урахуванням попередньо виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
В апеляційній скарзі із посиланням на норми матеріального права та окремі обставини справи, вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відноситься до місячного додаткового виду грошового забезпечення, який має не постійний, а тимчасовий характер, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, а відтак вона не входить до складу грошового забезпечення визначеного частиною другою статті 9 Закону №2011-XII, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення. Зазначає, що дії відповідача щодо виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у спірний період без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди правомірні та вчинені відповідно до приписів чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, звертає увагу на пропуск строку звернення до суду, оскільки позивача з військової служби звільнено 18.05.2020, а з позовом у суд вона звернулась лише у лютому 2022 року.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що Постановою №889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, однак позивачу за період 2014-2018 роки виплачено матеріальну допомогу без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої цією постановою, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену допомогу на оздоровлення за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, оскільки така виплачувалася останньому щомісячно у складі грошового забезпечення.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 проходила військову службу у в/ч на посаді механіка-радіотелефоніста Р-142Н взводу зв'язку 1-го дивізіону артилерійської розвідки радіостанції у військовому званні «старший солдат».
Наказом командира в/ч від 10.04.2020 у № 16-РС (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Наказом командира в/ч від 18.05.2020 № 101 (по стройовій частині) позивачку виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Згідно з довідкою про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором за період з 2014 по 2020 роки, позивачу у серпні 2014 року виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 1774,88 грн, у березні 2015 року виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 1774,88 грн, у липні 2016 року у розмірі 4758,75 грн, у травні 2017 року у розмірі 4705,75 грн, у березні 2018 року у розмірі 4933,65 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, що встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, врегульовані Законом №2011-XII.
За змістом статті 1 вищезазначеного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Крім того, нормами частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
За змістом пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з довідки про нараховане грошове забезпечення та додаткові види за період 2014 - 2018 роки від 08.10.2020 №130 ОСОБА_1 було здійснено обчислення допомоги на оздоровлення: у серпні 2014 року 1774,88 грн, у березні 2015 року 1774,88 грн, у липні 2016 року у розмірі 4758,75 грн, у травні 2017 року у розмірі 4705,75 грн, у березні 2018 року у розмірі 4933,65 грн, відповідно, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, яка їй виплачувалася щомісячно.
З наведеного вище вбачається, що позивачу при обчисленні допомоги на оздоровлення не включено щомісячну грошову винагороду.
Так, Постановою №889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 3 «Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 № 550 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.11.2016 за № 1470/29600; далі - Інструкція №550), до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Разом з тим, застосовуючи положення Інструкції №550, як спеціального нормативно-правового акта, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ, Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінене лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі №522/2738/17 та в постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №826/11679/17 дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Постановою №889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, однак позивачу за період 2014-2018 роки виплачено матеріальну допомогу без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої цією постановою, яка йому виплачувалася щомісячно, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену допомогу на оздоровлення за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.
Щодо доводів апелянта в частині пропуску строків звернення до суду з позовом, то суд апеляційної інстанції такі відхиляє, оскільки вважає, що роботодавець здійснив нарахування та виплату матеріальної допомоги без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка є виплатою, що здійснюється без обмеження будь-яким строком, оскільки така є складовою грошового забезпечення, на які працівник має право відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому строки вказані відповідачем не застосовуються (частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин та на момент звернення до суду).
Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу позовом Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. О. Большакова
О. І. Мікула