16 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3538/21 пров. № А/857/10944/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л. Я., Ільчишин Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства у справах ветеранів України,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2022 року (суддя - Остап'юк С.В., час ухвалення - не зазначений, місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не зазначена),
в адміністративній справі №300/3538/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Міністерства у справах ветеранів України, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій; 2) призначити повторно розгляд Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій позивача; 3) зобов'язати відповідача надати статус учасника бойових дій позивачу та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.03.2022 позов - задоволено частково. Визнано протиправною відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій. Зобов'язано Міністерство у справах ветеранів України організувати на проведенні засідань Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу учасника бойових дій від 12.03.2020. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частину сплаченого судового збору в розмірі 454 гривні та частину витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 гривень.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду підлягає частковому скасуванню, з огляду на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та як наслідок, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Тобто як необґрунтоване і незаконне, таке, що суперечить нормам Конституції і законів України, а тому підлягає в задоволеній частині позовних вимог скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що при винесені рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме, не проаналізовав з урахуванням аргументів сторін чи поширюється на позивача пункт 21 частини 1 статті 6 Закону в контексті його залучення до проведення антитерористичної операції, а не до забезпечення її проведення. Не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме, не зазначено на підставі яких доказів суд прийшов до висновку, що юридична особа, яка утворена в організаційній формі організації, це добровольче формування, і на підставі яких норм законодавства на цю організацію всупереч вимогам Закону поширюється абзац перший пункту 21 частини 1 статті 6 Закону. Порушено норми процесуального права, а саме, до одних і тих саме правовідносин застосовано законодавство в різних редакціях, яке діяло в різний період часу.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 02.03.2022 в задоволеній частині позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким залишити у вказаній частині без задоволення позовні вимоги.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 відповідно до витягу з наказу Благодійної організації “Благодійний фонд “Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова” за №ПДМШ-А-030 від 20.12.2017 був відряджений як водій-санітар доброволець - учасник першої ротації для виконання завдання в складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова терміном на 30 календарних днів з 01.01.2018 до 30.01.2018 в район проведення АТО на території Луганської та Донецької областей (а.с. 10).
Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центу при Службі Безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) “Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів Збройних Сил України” за №121/дск від 28.12.2017 залучено ОСОБА_1 з 01.01.2018 до 30.01.2018 до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях з підпорядкуванням керівнику Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 9).
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України за №1812 від 19.06.2018 ОСОБА_1 в період з 01.01.2018 до 30.01.2018 брав безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 12).
12.03.2020 позивач звернувся до Міністерства у справах ветеранів України із заявою про розгляд його документів на засіданні міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплатити одноразову грошову допомогу в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та надання статусу учасника бойових дій як такому, що у складі добровольчого формування Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова брав безпосередню участь особи в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення 30 календарних днів, з 01.01.2018 до 30.01.2018 у складі 30-ї механізованої бригади (а.с. 15).
Відповідно до листа Міністерства у справах ветеранів України за №6774/09/09.1-21 від 05.07.2021 (а.с. 22) за насідками розгляду заяви позивача Міжвідомчою комісією, згідно з протоколом №2 від 11.06.2020 йому відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з відсутністю правових підстав відповідно до пункту 21 частини 1 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (а.с. 69).
Вважаючи дії відповідача, що виразились у відмові в наданні статусу учасника бойових дій, протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду із вказаним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що долучені позивачем до позовної заяви документи підтверджують участь позивача у зоні проведення антитерористичної операції та є доказом і підставою для надання йому статусу учасника бойових дій. Як наслідок, Міжвідомча комісія протиправно відмовила позивачу у наданні йому статусу учасника бойових дій. При цьому суд врахував, що міжвідомча комісія приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій на підставі документів і на підставі такого рішення видає відповідне посвідчення, а організацію проведення засідань міжвідомчої комісії здійснює Мінветеранів, то для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача організувати на проведенні засідань міжвідомчої комісії повторно розглянути заяву позивача про надання статусу учасника бойових дій від 12.03.2020, з врахуванням висновків суду про наявність підстав для надання йому такого статусу.
Апеляційний суд враховує, що рішення суду першої інстанції оскаржене в апеляційному порядку відповідачем з обґрунтуванням своїх доводів у задоволеній частині позовних вимог, а в частині відмови у їх задоволенні рішення суду не оскаржене позивачем в апеляційному порядку.
Відповідно до ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовних вимог до відповідача, у задоволенні яких відмовлено.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини у задоволеній частині позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду погоджується із наведеними вище висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Конституція України в статті 17 декларує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Правовий статус ветеранів війни, якими є також особи, які брали участь в бойових діях визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який також забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Положеннями ст.5 Закону №3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Статтею 6 Закону №3551-XII визначено коло осіб, які належать до учасників бойових дій.
Пунктом 21 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій визнаються особи, які у період до набрання чинності Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення, у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Водночас, дія абзацу 1 цього пункту не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність).
Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набрав чинності 24.02.2018 року.
Внаслідок підписаного 05 лютого 2016 року між Міністерством оборони України, Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством охорони здоров'я України, організацією «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова» меморандуму про взаємодію, цивільні медики в районах проведення АТО виконували завдання з надання медичної допомоги військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів та цивільному населенню, які проживають чи проходять військову службу в районах проведення АТО.
Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова є добровольчим формуванням, що було утворене з числа медичних працівників для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та брало безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу №ПДМШ-А-030 від 20.12.2017 “Щодо відрядження добровольців - учасників першої ротації”, на виконання чотирьохстороннього Мемурандуму між МОЗ України, Міноборони, ГШ ЗСУ та БО “БФ ПДМШ ім. Миколи Пирогова” від 05.02.2016, наказу МОЗ України від 18.11.2016 №1254 "Про організацію направлення медичних працівників, які добровільно виявили бажання надати медичну допомогу в районах проведення АТО" та відповідно до офіційного запиту Центрального військово-медичного управління ЗМУ, відряджено терміном на 30 календарних днів з 01 січня 2018 року до 30 січня 2018 року в район проведення АТО на території Луганської та Донецької областей добровольців - учасників першої ротації для виконання завдання в складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова за списком, де під номером 14 значиться ОСОБА_1 за посадою ПДМШ водій-санітар.
Вказане також підтверджується посвідченням про відрядження №МС-1813 на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 11) довідкою вих. №1512 від 19.06.2018, виданою Благодійною організацією “Благодійний фонд “Перший Добровольчий Мобільний Шпиталь ім.Миколи Пирогова” (а.с. 12).
Згідно з наказом першого заступника керівника Антитерористичного центу при Службі Безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) “Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів Збройних Сил України” за №121/дск від 28.12.2017 залучено ОСОБА_1 з 01.01.2018 до 30.01.2018 до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях з підпорядкуванням керівнику Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 9).
До того ж, в матеріалах справи містяться нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтвердили обставини того, що позивач брав безпосередню участь у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення в селі Тарамчук Мар'їнського району Донецької області у складі добровольчого формування 1-й добровольчий мобільний шпиталь ім. Пирогова з 01.01.2018 до 30.01.2018 (а.с. 13, 14).
Вказане є підставою вважати, що на позивача поширюється дія абзацу першого пункту 21 ч.1 ст.6 вказаного Закону, яка у період до набрання чинності Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» у складі добровольчого формування, що було утворено (самоорганізувалося) для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брала участь в проведенні антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше ніж 30 календарних днів.
Відповідно до пункту 21 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є (але не виключно) такі документи: а) довідка органів, які згідно із Законом України "Про боротьбу з тероризмом" визначені суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання особою бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із зазначеними в абзаці першому цього пункту суб'єктами; б) витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції від 07.05.2017р. (що діяла під час залучення позивача до проведення АТО), яка визначає коло суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, передбачено, що до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.
Координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України.
При цьому, вимога про подання такого документу, як довідки органів, які згідно з Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом з'явилася в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону від 01.01.2020 року.
Згідно з абз.5 п.21 ч.1 ст.6 Закону, у разі відсутності зазначених документів підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є: для осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, - свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків про період безпосередньої участі такої особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, підпис на яких має бути засвідчено нотаріально.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, підпис на яких має бути засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до абзацу першого пункту 19 частини першої цієї статті та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 цього Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях за період, за який вони свідчать. До періоду безпосереднього виконання особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у районах здійснення таких заходів включається період, підтверджений усіма свідками.
У пункті 21 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначено, що рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 2 Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого наказом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 07 листопада 2019 року №76 (далі - Положення №76), Міжвідомча комісія приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій на підставі документів про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктом 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413.
Міжвідомча комісія розглядає документи та у разі потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані, заслуховує пояснення таких осіб, свідків, представників державних органів та у місячний строк із дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення щодо надання (відмови у наданні) статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії, підприємства, установи, організації або їх працівників за формою, наведеною в додатку 1 до цього Положення (пункт 3 Положення №76).
В пункті 5 цього Положення №76 вказано, що Міжвідомча комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій у разі: 1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій; 2) відсутності документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення; 3) виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення або подання недостовірних даних про особу; 4) виявлення факту підробки поданих документів; 5) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Згідно п.4 цього Порядку (в редакції, що діяла під час залучення позивача до проведення АТО), документами, на підставі яких надавався статус учасника бойових дій були: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
Як вбачається з матеріалів справи, протокольним рішенням Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 11.06.2020 №2 ОСОБА_1 відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Судом встановлено, що позивачем разом із заявою про надання статусу учасника бойових дій відповідачу були подані наступні документи: довідка про участь в АТО; витяг з наказу ПДМШ-А-30 від 20.12.2017; витяг з наказу АЦ при СБУ від 28.12.2017 №121/дск про залучення до АТО; посвідчення про відрядження №МС-1813 в район проведення АТО; заяви свідків із зазначенням про період у часті позивача в АТО.
Вимога про подання такого документу як довідка одного з органів, які згідно з Законом України "Про боротьбу з тероризмом" визначені суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, з'явилася в Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 01 січня 2020 року.
Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення цього положення надано в рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). У цьому рішенні зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, зважаючи на зміст рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, до позивача не можуть застосовуватися вимоги щодо подання документів, складання яких не було передбачено в період залучення позивача до проведення антитерористичної операції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що подані позивачем на розгляд Міжвідомчої комісії документи, містять достатні докази для відповідного висновку про наявність у позивача права на набуття статусу учасника бойових дій.
При цьому, прийняття рішення про надання статусу учасника бойових дій належить до повноважень Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Підсумовуючи вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, а також зобов'язання відповідача організувати на проведенні засідань Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” повторний розгляд заяви позивача від 12.03.2020 про надання статусу учасника бойових дій.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі встановлених фактичних обставин та наведеного правового регулювання, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в оскарженій частині прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну Міністерства у справах ветеранів України - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2022 року в адміністративній справі №300/3538/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Л. Я. Гудим
Н. В. Ільчишин