15 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 460/3978/22 пров. № А/857/9776/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Святецького В.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року (суддя - Греська О.Р., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Рівне, дата складення повного тексту - 27.05.2022),
в адміністративній справі №460/3978/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплатити позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2020 року по 21.01.2022 року; 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2020 року по 21.01.2022 року в сумі 36263 грн. 84 коп..
Відповідач позовних вимог не визнав, подавши до суду першої інстанції відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.09.2020 по 20.01.2022 в сумі 36836,45 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не в повному обсязі з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, вибірково досліджено докази відповідача, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Покликається скаржник на те, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби, та носить одноразовий характер. Тобто, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця. Отже, військова частина НОМЕР_1 вважає, що при здійсненні виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 діяла правомірно. Крім того, матеріали справи не містять доказів оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а відтак позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 27.05.2022 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу з якої наказом командира військової частини НОМЕР_1 №25-рс від 01.09.2020 звільнений у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) у відповідності до п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.09.2020 №208 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 14).
Після звільнення ОСОБА_1 стало відомо про те, що Військовою частиною НОМЕР_1 не нарахована та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у період мобілізації за період проходження служби по день виключення зі списків особового складу (07.09.2020 року), у зв'язку з чим звернувся до вказаної частини з приводу врегулювання питання виплати вищевказаної заборгованості.
На вищевказане звернення ОСОБА_1 отримав відповідь від Військової частини НОМЕР_1 , якою відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку у період мобілізації за період проходження служби по день виключення зі списків особового складу (07.09.2020 року), що послугувало ОСОБА_1 зверненню з відповідним позовом до суду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №460/1555/21, яке набрало законної сили 24.12.2021, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 07 вересня 2020 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 07 вересня 2020 року (а.с. 17-20).
На виконання вищевказаного рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки. Такі кошти поступили 21.01.2022 на картковий рахунок позивача у розмірі 36428,35 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 15).
Вважаючи протиправною несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до відповідача із заявою нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 07.09.2020 (день виключення зі списків) по 21.01.2022 (день розрахунку по заборгованості) (а.с. 21), однак відповіді на вказану заяву не отримав, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не нараховане та не виплачене.
Позивач вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено не в день виключення із списків особового складу військової частини, відтак має право на стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з врахуванням наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. (справа №806/305/17).
Крім цього, у постанові від 15.09.2015р. (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що відповідно ч.2 ст.116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу, зокрема, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 07 вересня 2020 року, що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №460/1555/21, і така обставинами за правилами ч.4 ст.78 КАС України не підлягає доказуванню.
Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду цього адміністративного позову із позивачем проведено остаточний розрахунок, зокрема, відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки на його картковий рахунок у розмірі 36428,35 грн. 21.01.2022.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки) за період із 07.09.2020 по день фактичної виплати цієї заборгованості 21.01.2022, та необхідність задоволення у цій частині позовних вимог.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995 року (далі постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.
Оскільки позивача звільнено з військової служби 07.09.2022, а виплата компенсації за неотримане речове майно здійснена лише 21.01.2022, строк затримки розрахунку складає - 500 календарних днів (з 07.09.2020 по 20.01.2022).
Згідно відомостей, що наведені у довідці про розмір грошового забезпечення позивача (а.с. 16), позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за липень 2020 року (13434,54 грн) та за серпень 2020 року (13434,54 грн), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати суму 26869,08 грн..
Протягом цих двох місяців було 62 календарних днів. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 433,37 грн. (26869,08 : 62 = 433,37). При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 216685,00 грн. (433,37 х 500), що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 36428,25 грн).
З урахуванням встановленого суд першої інстанції правильно вважав за необхідне застосування до даних правовідносин принцип справедливості та співмірності, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.
Зокрема, істотність частки суми грошової компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,17 (36428,25 / 216685,00).
Сума, яка підлягає відшкодуванню відповідно до ст.117 КЗпП України становить: 36836,45 грн (середня заробітна плата позивача за один день - 433,37 х 500 днів затримки розрахунку х 0,17).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно) за період із 07.09.2020 по день фактичної виплати заборгованості 21.01.2022 становить 36836,45 гривень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, в тому числі щодо обставин нарахування невиплаченого позивачу грошового забезпечення на день звільнення, оскільки такі не є предметом дослідження у вказаній справі, а досліджені судом у справі №460/15555/21, рішення якого набрало законної сили. Крім того, доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань щодо розрахунку суми, яка підлягає відшкодуванню позивачу.
Відтак доводи апеляційної скарги судом визнаються як безпідставні та відхиляються.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року в адміністративній справі №460/3978/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Святецький