Справа № 755/8847/22 Головуючий у І інстанції - Хромова О.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
17 листопада 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
при секретарі: Черніченко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року за позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження та заборону в'їзду в Україну, -
Громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної Служби у м. Києві та Київській області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної Служби у м. Києві та Київській області від 05 вересня 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та заборону в'їзду йому в Україну на три роки терміном до 05 вересня 2025 року.
В обґрунтування позовної заяви Позивач зазначив, що маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через належність його до соціальної групи в Узбекистані, прибув до України шукати захисту відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій. Проте, із початком воєнних дій на території України, звернутися до ДМС не було можливості, оскільки територіальні відділення не працювали, було небезпечно пересуватися містом. 05 вересня 2022 року працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області складено відносно Позивача протокол про адміністративне правопорушення та прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення в розмірі 5 100,00 грн, яке ним було сплачено. Крім того, 05 вересня 2022 року відносно нього було винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки.
Позивач зазначив, що оскаржуване ним рішення не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечить принципам Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Дніпровського районного суд міста Києва від 18 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини 4 ст. 288 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Узбекистан (а.с. 14).
Позивач прибув на територію України 08 лютого 2019 року через Пункт Пропуску «Бачівськ».
05 вересня 2022 року Головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області складено протокол про адміністративне правопорушення відносно громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 39).
Постановою Заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Петрова Дмитра Васильовича від 05 вересня 2022 року на Позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн. в дохід держави за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 40).
Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 05 вересня 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території Україні, а саме, проживав без документів на право проживання в Україні.
05 вересня 2022 року Головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області Тур В.Л. прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 в країну походження або третьої країни та зобов'язано його покинути територію України у термін до 15 вересня 2022 року, оскільки проживав на території України без документів на право проживання (а.с. 41-42).
Також зазначеним рішенням Позивачу заборонено в'їзд на територію України терміном на 3 (три) роки.
В оскаржуваному рішенні Відповідача вказано, що Позивач в Україні ніде не працює, проживає за рахунок свого знайомого ОСОБА_3 . Після закінчення дозволеного строку перебування іноземець з України не виїхав, свідомо порушуючи законодавство України. З метою продовження терміну перебування, отримання посвідки на тимчасове проживання та дозволу на імміграцію, тимчасового захисту до органів ДМС - не звертався.
В зазначеному рішенні також вказано, що ОСОБА_1 перекладач не потрібен, копію рішення він отримав 05 вересня 2022 року, що підтверджується його підписом.
Вважаючи рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та про заборону в'їзду на територію України терміном на три роки протиправним, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи Позивача щодо запровадження в Україні воєнного стану та неможливість звернення до уповноважених органів з метою продовження строку перебування на території України, не приймаються до уваги, оскільки враховуючи, що ОСОБА_1 перетнув державний кордон України 08 лютого 2019 року, то визначений законом строк його звернення до уповноважених органів щодо врегулювання питань законності перебування на території України закінчився задовго до воєнного стану.
Таким чином, Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним не були порушені норми міграційного законодавства України, або ж поважності причин такого порушення, у зв'язку з чим Відповідач правомірно прийняв оскаржуване рішення.
Крім того, посилання Позивача на те, що в республіці Узбекістан до нього може бути застосовано тортури або інші насильницькі дії фізичного та психологічного характеру спростовується тим, що рішенням Відповідача ОСОБА_1 примусове повернуто не лише до країни походження, а і до третьої країни, у зв'язку з чим Позивач самостійно обирає країну повернення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Пунктом 7 частиною 1 статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону № 3773-VI в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду-виїзду.
Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Відповідно до положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
За змістом п. 9, п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Узбекистан, що підтверджено закордонним паспортом громадянина Республіки Узбекистан НОМЕР_1 строком дії від 18.01.2019 року до 17.01.2029 року (а.с. 14).
05 вересня 2022 року Головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області Тур В.Л. прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 в країну походження або третьої країни та зобов'язано його покинути територію України у термін до 15 вересня 2022 року, оскільки проживав на території України без документів на право проживання (а.с. 41-42).
Також зазначеним рішенням Позивачу заборонено в'їзд на територію України терміном на 3 (три) роки.
Вказане рішення вручено громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 в день його винесення, що підтверджено відповідним особистим підписом останнього.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що 05 вересня 2022 року по АДРЕСА_1 було встановлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні.
У ході опитування громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив що в Україну він прибув 08.02.2019 року через Пункт Пропуску «Бачівськ». Зі слів іноземця, останній не працює, на території України проживає за рахунок свого знайомого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після закінчення дозволеного строку перебування, іноземець не виїхав з України, свідомо порушуючи законодавство України. З метою продовження терміну перебування, отримання посвідки на тимчасове проживання та дозволу на імміграцію, тимчасового захисту до органів ДМС - не звертався.
За порушення правил перебування іноземних громадян на території України, працівниками ЦМУ ДМС в місті Києві та Київській області відносно громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП (ЦМУ № 011663 від 05.09.2022 року).
Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 свідчать про те, що ним порушені вимоги ст. 4 Закону України «Про правовий статус юземців та осіб без громадянства».
Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення Позивачу було роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, а також його права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що свідчить його власний підпис (а.с. 39).
Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Виходячи з положень частини 1 статті 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Згідно із п. п. 14, 25 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Третя країна - країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону № 3773-VI.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 17 Закону № 3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
Колегією суддів встановлено, що громадянином Республіки Узбекистан ОСОБА_1 не було ініційовано процедуру оформлення документів на імміграцію в Україну на підставі Закону України «Про імміграцію», чи вжито заходів щодо продовження строку перебування на території України. З цього приводу Позивач до міграційних органів не звертався.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що починаючи з 10.05.2019 року (90 днів з 08.02.2019) громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 перебуває на території України незаконно.
Доводи Позивача щодо запровадження в Україні воєнного стану та неможливість звернення до уповноважених органів з метою продовження строку перебування на території України є необґрунтованими, оскільки враховуючи, що ОСОБА_1 перетнув державний кордон України 08 лютого 2019 року, то визначений законом строк його звернення до уповноважених органів щодо врегулювання питань законності перебування на території України закінчився задовго до воєнного стану.
Таким чином, Позивач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав належних та допустимих доказів, які б унеможливлювали невиконання ним вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». або поважності причин такого порушення, у зв'язку з чим Відповідач правомірно прийняв оскаржуване рішення.
Не приймаються до уваги і посилання Позивача на те, що в республіці Узбекістан до нього може бути застосовано тортури або інші насильницькі дії фізичного та психологічного характеру спростовується тим, що рішенням Відповідача ОСОБА_1 примусове повернуто не лише до країни походження, а і до третьої країни, у зв'язку з чим Позивач самостійно обирає країну повернення.
Також, в обґрунтування доводів апеляційної скарги Позивачем вказано, що Відповідачем безпідставно встановлено заборону в'їзду на територію України строком на 3 роки.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішення про заборону в'їзду на територію України обґрунтовано порушенням Позивачем законодавства України.
Так, відповідно до ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки (ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
За змістом положень спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» (далі - Інструкція № 353/271/150) іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворенні на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Відповідно до пункту 5 розділу I вказаної Інструкції підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
За приписами пункту 6 розділу I Інструкції № 353/271/150 примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняється примусово повертати і примусово видворяти іноземців до країн, де: їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або через політичні переконання; їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного чи внутрішнього збройного конфлікту, або систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Примусове повернення не застосовується до іноземців, які не досягли 18-річного віку, та іноземців, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
За приписами п. 10 розділу I Інструкції № 353/271/150 рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 1) (далі - рішення про примусове повернення) готує у двох примірниках посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ і затверджує начальник (заступник начальника) відповідного органу/підрозділу або особа, яка виконує його обов'язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 5 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 2) упродовж 24 годин прокурора за територіальністю про підстави прийняття такого рішення.
Пунктом 2 розділу II Інструкції № 353/271/150 визначено, що рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).
Відповідно до пункту 3 розділу II Інструкції № 353/271/150 у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов'язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення.
За приписами пункту 4 розділу II Інструкції № 353/271/150 один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв.
Згідно з пунктом 5 розділу II Інструкції № 353/271/150 іноземець зобов'язаний самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
З урахуванням наведених положень частини першої статті 26, статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та встановленого факту порушення Позивачем законодавства про правовий статус іноземців щодо проживання без документів на право проживання в Україні, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у Відповідача станом на 05 вересня 2022 року були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2019 року у справі № 461/7691/16-а.
На підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної Служби у м. Києві та Київській області від 05 вересня 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та заборону в'їзду йому в Україну на три роки терміном до 05 вересня 2025 року, та наявність достатніх підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову, з чим погоджується і колегія суддів.
Щодо доводів Позивача про те, що він відноситься до спільноти, яка в країні його походження - Узбекистані піддається тиску, у зв'язку з чим він не може повернутися, оскільки його життю або свободі загрожуватиме небезпека через загальнопоширене явище насильства та криміналізації щодо таких спільнот, в ситуації внутрішнього заохочення населення до знущань над такими особами, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у справі від 23 жовтня 2019 року № 815/4612/15 зазначив, що для прийняття рішення про задоволення позову, суд повинен пересвідчитися у реальності можливої загрози і така реальність має бути підтверджена відповідними доказами.
Проте, зазначені доводи Позивача не підтверджені будь якими доказами.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що реалізація своїх прав меншістю не повинна залежати від схвалення більшістю. Навіть в тому випадку, якщо інтереси певної групи осіб разюче відрізняється від інтересів основної маси населення, такі інтереси мають будуть дотримані.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що долучені Відповідачем до матеріалів справи докази є належними та допустимими в розумінні КАС України, такими що підтверджують правомірність дій Відповідача.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 272, 288, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко