Справа № 620/3821/22 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є.
17 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Міністерство юстиції України про стягнення коштів, -
Академія Державної пенітенціарної служби звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Міністерство юстиції України, в якому просила: стягнути з відповідача витрати пов'язані з її утриманням в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 109305,43 грн. (сто дев'ять тисяч триста п'ять грн. 43 коп.).
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 по закінченню навчання не відпрацювала встановленого 3-річного терміну перебування на службі в державній кримінально-виконавчій службі (її було звільнено за власним бажанням), чим порушила умови укладеного між нею та Академією контракту та повинна в повному обсязі відшкодувати витрати, пов'язані з її утриманням в Академії Державної пенітенціарної служби.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати пов'язані з утриманням ОСОБА_1 в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 109305,43 грн. (сто дев'ять тисяч триста п'ять грн. 43 коп.).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підстави для стягнення з курсанта витрат грошового забезпечення відсутні, оскільки суми грошового забезпечення не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов'язані із утриманням військовослужбовця у навчальному закладі.
На думку апелянта, оскільки наказ на звільнення від 30.03.2022 №52/ос на даний час оскаржується у судовому порядку у справі №620/4669/22, тому підстави для стягнення грошових коштів - відсутні.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом директора Академії Державної пенітенціарної служби № 233/ОД від 22.07.2018 ОСОБА_1 з 16.08.2018 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання за державним замовленням.
У подальшому, 12.06.2019 між Академією Державної пенітенціарної служби (виконавцем), Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (замовником) та відповідачем укладено контракт № 521 про здобуття освіти.
Згідно абзаців 4, 5 пункту 3 розділу ІІ Контракту відповідачка зобов'язувалася після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за відповідною посадою; у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» в повному обсязі за весь період її фактичного навчання.
Відповідно до абзацу 7 пункту 1 розділу ІІ Контракту Академія зобов'язана проводити претензійно-позовну діяльність у справах про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у закладі вищої освіти.
Однак, Наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби від 30.03.2022 № 52/ОС ОСОБА_1 31.03.2022 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі за пп. 7 п. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Згідно довідки-розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 витрачено за період з 16.08.2018 по 31.03.2022: на грошове забезпечення з нарахуваннями 74019,27 грн, на продовольче забезпечення 24301,85 грн, на речове забезпечення 3899,13 грн, на медичне забезпечення 831,06 грн, оплата комунальних послуг та спожиті енергоносії 6254,12 грн, разом на суму 109305,43 грн. (а.с.16).
У свою чергу, 31.03.2022 на адресу відповідача направлено повідомлення від 31.03.2022 №54 про відшкодування витрат на навчання направлено на адресу відповідачки.
У зв'язку з тим, що відповідач у добровільному порядку заборгованість у повному обсязі не відшкодував, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки особи, які навчаються в Академії Державної пенітенціарної служби та перебувають на повному державному забезпеченні, повинні відшкодувувати витрати, пов'язані з утриманням в навчальному закладі, у разі не відпрацювання трьох років, тому позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
За змістом частин першої та другої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частиною п'ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.
У свою чергу, відповідно до статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до пункту 2 Указу Президента України № 77/96 від 23.01.1996 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів: за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів - за державним замовленням; за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб - для роботи у недержавному секторі народного господарства; за рахунок власних коштів особи - для роботи у державному і недержавному секторі народного господарства (за бажанням). Установлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.
Тобто, вказані норми зобов'язують особу, яка навчалася за державним замовленням у вищому навчальному закладі зі специфічними умовами, у разі її звільнення зі служби за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчання, відшкодувати витрати, пов'язані з її утриманням у такому закладі.
З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як спори пов'язані з проходженням публічної служби.
Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 та від 16 жовтня 2019 року у справі №1.380.2019.001198.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом директора Академії Державної пенітенціарної служби № 233/ОД від 22.07.2018 ОСОБА_1 з 16.08.2018 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання за державним замовленням.
У подальшому, 12.06.2019 між Академією Державної пенітенціарної служби (виконавцем), Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (замовником) та відповідачем укладено контракт № 521 про здобуття освіти.
Однак, Наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби від 30.03.2022 № 52/ОС ОСОБА_1 31.03.2022 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі за пп. 7 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
У силу вимог пункту 1 Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом Міноборони, Мінфіну, МВС України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, СБУ від 16.06.2007 №419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок) цей Порядок розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, розроблено з метою впорядкування діяльності посадових осіб та органів військового управління щодо відшкодування курсантами, які проходять підготовку на посади осіб офіцерського складу, Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Управлінню державної охорони України, Службі безпеки України та Державній спеціальній службі транспорту України (далі - міністерства) витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу (далі - ВНЗ), у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання) (далі - контракт) через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, а також у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у військових формуваннях, правоохоронних органах або органах спеціального призначення після закінчення ВНЗ.
Пунктом 2.1 Порядку визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ), а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення: медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Згідно пунктів 2.3, 3 наведеного вище порядку у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ. Відшкодовані на утримання курсантів кошти враховуються у кошторисних показниках спеціального фонду відповідних центральних органів виконавчої влади як власні надходження навчального закладу та витрати на утримання курсантів.
До того ж, Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року №261 (надалі - Порядок №261).
Пунктом 8 Порядку №261 закріплено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що особа, яка звільнилась із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу та у разі дострокового розірвання такою особою контракту, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з її утриманням у вищому навчальному закладі в порядку, визначеному відповідними нормами чинного законодавства.
Вказане спростовує доводи скаржника щодо відсутності обов'язку відшкодовувати вказані витрати.
Як свідчать матеріали справи, утримання відповідачки в Академії Державної пенітенціарної служби здійснювалось шляхом грошового, речового, продовольчого, медичного забезпечення, забезпечення комунальними послугами та енергоносіями.
У той же час, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі, у разі дострокового розірвання такого контракту, ОСОБА_1 повинна відшкодувати суму коштів 109305,43 грн, зазначену у довідці-розрахунку.
Посилання апелянта на те, що на даний час нею оскаржується Наказ від 30.03.2022 №52/ОС про звільнення ОСОБА_1 з 31.03.2022 зі служби у межах судової справи №620/4669/22 колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у справі №620/4669/22, яке набрало законної сили 27.10.2022, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд у справі №620/4669/22 виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не заперечується факт написання та направлення за допомогою застосунку «Viber» на ім'я ректора Академії рапорту про звільнення зі служби з 31.03.2022 за власним бажанням.
При цьому, судом було зазначено, що наявність погроз щодо можливого притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у випадку відмови позивача написати рапорт про звільнення спростовується наявним у матеріалах справи скріншотом переписки із застосунку «Viber».
Згідно з частиною четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби від 30.03.2022 № 52/ОС відповідача звільнено з публічної служби відповідно до п. 7 частини першої ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) та до закінчення встановленого трирічного терміну перебування на службі, тому згідно вимог чинного законодавства відповідач має відшкодувати такі витрати.
Оскільки відповідачем не було у добровільному порядку відшкодовані спірні витрати, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук