Справа № 640/30045/20 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
17 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України про провизнання протиправними і скасування рішень та зобов'язання, вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 25.08.2020 № 1866199/41251268 про відмову в реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 31.07.2020 №3, рішення Держаної податкової служби України від 02.09.2020 №47434/41251268/2 про залишення скарги без задоволення;
- зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» від 31.07.2020 №3 датою її фактичного надходження, а саме 13.08.2020;
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 25.08.2020 № 1866198/41251268 про відмову в реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 31.07.2020 №4, рішення Держаної податкової служби України від 02.09.2020 № 47435/41251268/2 про залишення скарги без задоволення;
- зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» від 31.07.2020 №4 датою її фактичного надходження, а саме 13.08.2020;
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26.10.2020 № 2066276/41251268 про відмову в реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 30.09.2020 №3, рішення Держаної податкової служби України від 06.11.2020 № 60399/41251268/2 про залишення скарги без задоволення;
- зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» від 30.09.2020 №3 датою її фактичного надходження, а саме 15.10.2020;
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 22.10.2020 № 2058747/41251268 про відмову в реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 30.09.2020 №4, рішення Держаної податкової служби України від 30.09.2020 №59180/41251268/2 про залишення скарги без задоволення;
- зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» від 30.09.2020 №4 датою її фактичного надходження, а саме 15.10.2020.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 25.08.2020 №1866199/41251268 про відмову в реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 31.07.2020 №3.
Зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» від 31.07.2020 №3 датою її фактичного надходження, а саме 13.08.2020.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 25.08.2020 №1866198/41251268 про відмову в реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 31.07.2020 №4.
Зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» від 31.07.2020 №4 датою її фактичного надходження, а саме 13.08.2020.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26.10.2020 №2066276/41251268 про відмову в реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 30.09.2020 № 3.
Зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» від 30.09.2020 №3 датою її фактичного надходження, а саме 15.10.2020.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 22.10.2020 №2058747/41251268 про відмову в реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 30.09.2020 № 4.
Зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» від 30.09.2020 №4 датою її фактичного надходження, а саме 15.10.2020.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У той же час, на адресу суду першої інстанції надійшла заява представника ТОВ «Кодима Логістик» - від 08.08.2022 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49848 грн.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року заяву представника ТОВ «Кодима Логістик» - адвоката Куліди А. від 08.08.2022 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49848,00 грн задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення у справі № 640/30045/20 щодо вирішення питання судових витрат.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодима Логістик» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень).
В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки дана справа є незначної складності, та вирішувалась без участі представників сторін, тому питання про відшкодування витрат у розмірі 10000 грн на правничу допомогу адвоката є недоцільним.
На думку апелянта, виконані адвокатом роботи не є співмірними з виконаними у даній справі роботами та є штучно завищеними, що свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні такої заяви.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням обставин справи та характеру спору, типовості спірних правовідносин, зважаючи на частковість задоволення позовних вимог, відтак заявлені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними та частково підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів лише у розмірі 10 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу вимог частини першої та третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частин четвертої-п'ятої вказаної статті для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно із частиною третьою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 частини першої ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2020 між ТОВ «Кодима Логістик» та Адвокатським об'єднанням «КМ Партнери» укладено договір про надання правової допомоги №11-1/43-1-2020 від 22.09.2020, за умовами якого за цим Договором Об'єднання зобов'язується за запитом Довірителя та/або його посадових (службових) осіб надати йому послуги з правової (правничої) допомоги.
На підтвердження виконання вказаних робіт, адвокатом було надано: акт про надання послуг від 30.11.2020; рахунок-фактуру від 30.11.2020 № 105; платіжне доручення від 03.12.2020 № 3732 про сплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 49878,00 грн; банківську виписку від 03.12.2020 з підтвердженням отримання Адвокатським об'єднанням «КМ Партнери» оплати послуг у розмірі 49878,00 грн; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність, посвідчення адвокатів.
При цьому, з акту про надання послуг вбачається, що адвокатами О. Шемяткіним та О. Мєдвєдєвою спільно надано правничу допомогу щодо «підготовки позовної заяви про визнання протиправними та скасування рішень Головного управління ДПС у місті Києві від 25.082020 №1866198/41251268, №1866199/41251268; від 22.10.2020 №.2058747/41251268, від 26.10.2020 №2066276/41251268, рішень Державної податкової служби України від 02.09.2020 року №47434/41251268/2, №47435/4054062/2f від 30.10.2020 року №59180/41251268/2, від 06.11.2020 року №60399/41251268/2 та зобов'язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 31.07.2020 року №3, №4, від 30.09.2020 року №3, №4».
У свою чергу, вказаними адвокатами витрачено спільно 10,2 години на суму 49878,00 грн, з них: адвокатом О. Шемяткін 3 год за ставкою 6560,00 грн/год у розмірі 19680,00 грн; адвокатом О. Мєдвєдєвою 7,2 год за ставкою 4190,00 грн/год у розмірі 30168,00 грн.
У той же час, судом першої інстанції вірно відмічено про те, що акт про надання послуг не містить детального переліку робіт, що були виконані особисто кожним з адвокатів, а також не зазначено, які види робіт фактично виконувались при підготовці позовної заяви та на які витрачено час загалом у 10,2 год.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У той же час, колегія суддів зауважує, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 813/1966/18.
Водночас, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Крім того, Верховний Суд у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
З матеріалів справи вбачається, що клопотання щодо зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідачем не заявлялося.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідачів.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук