Справа № 640/11996/22 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
17 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відносно обмеження розміру нарахованої їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», викладені у листі від 20.07.2022 № 15054-14340/Б-02/8-2600/22;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» без обмежень, у повному обсязі з часу призначення пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та сплатити їй недоотриману частину пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з виплатою компенсації, нарахованої згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з часу призначення пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що надана до позовної заяви довіреність повністю відповідає вимогам чинного законодавства, що встановлені для довіреностей.
На думку апелянта, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосоввано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконної ухвали.
Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки надана довіреність від 30.06.2022 видана з порушенням діючого законодавства та не може підтверджувати повноваження представника на вчинення дій від імені ОСОБА_1 , тому наявні підстави для повернення позовної заяви.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною сьомою статті 160 КАС України визначено, що якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п'ятої цієї статті стосовно представника.
Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно із частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
При цьому, документи, що підтверджують повноваження представників, визначені статтею 59 КАС України.
У відповідності до частини четвертої ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076-VI).
За приписами статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
З аналізу вищевикладених норм вбачається вичерпний перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Як свідчать матеріали справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підписаний та поданий до суду представником позивача Мневець О.М. та на підтвердження повноважень до позовної заяви додана засвідчена приватним нотаріусом Буділовською Н.С. копія довіреності від 30.06.2022, виданої ОСОБА_1 на уповноваження адвокатів: Ткачука Владислава Петровича, Кокаревої Євгенії Олександрівни та Мневець Олександра Миколайовича на представлення її інтересів.
За правилами частини третьої статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до приписів частин першої та другої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виданню довіреності передує усна домовленість між довірителем та повіреним про надання відповідних, зазначених у довіреності, повноважень. В свою чергу доручення - це безумовно договірне правовідношення, що виникає на підставі домовленості сторін.
У силу вимог частини першої статті 58 Закону України «Про нотаріат» у редакції Закону України від 14.07.2020 № 775-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин», який набрав чинності 08.08.2020, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують довіреність, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно пункту 1.2 розділу ІІ Глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб за усним зверненням довірителя.
З огляду на вказане, вбачається можливість посвідчення довіреності на ім'я інших осіб без обмеженої законом кількості.
У той же час, Законом України «Про нотаріат» прямо не встановлено обмеження щодо видачі довіреності однією особою іншій лише одній особі для представництва перед третіми особами.
До того ж, жодною нормою Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено, що на підтвердження повноважень представника слід подавати довіреність, яка має бути видана виключно на одну особу.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що повернення в даному випадку апеляційної скарги позивачеві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України є проявом правового формалізму з боку суду при вирішенні питання відповідності позовної заяви вимогам закону, який обмежує право особи на розгляд її справи судом.
Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При цьому, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.
Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви - скасувати та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року - скасувати, а справу № 640/11996/21 направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук