Справа № 640/8691/21 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
16 листопада 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про стягнення заборгованості, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України, яким просив стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченого грошового забезпечення за період з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року у сумі 127 189,90 грн., всього на загальну суму, включаючи індекс інфляції, - 132 659,07 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року позов задоволено частково:
- стягнуто з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченого грошового забезпечення за період з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року.
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Апелянт зазначив, що у період з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року на позивача наказами по особовому складу не покладалося тимчасове виконання обов'язків за відповідною посадою та рішення про виплату грошового забезпечення Головою СБУ не приймалось, що свідчить про відсутність підстав для виплати грошового забезпечення за вказаний період.
Додатково звернув увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду, водночас застосування судом першої інстанції ст. 233 КЗпП України до спірних правовідносин є помилковим.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Служби безпеки України від 10 лютого 2018 року №171-ОС майора ОСОБА_1 зараховано у розпорядження за пп. "б" п. 48 (у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України з 10 лютого 2018 року по 09 травня 2018 року включно начальника Департаменту захисту національної державності із збереженням раніше встановлених розмірів надбавок, згідно з п.п. 2.3.2, 2.3.5, 2.3.8, 2.3.3.1, доплати, згідно з п. 2.3.6 та преміювання, згідно з п. 2.3.24 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України №35/ДСК-2008, звільнивши його з посади начальника 5 відділу (полковник) Управління контррозвідувального захисту національної державності Департаменту захисту національної державності.
Начальником Управління "З" ДЗНД Служби безпеки України полковником ОСОБА_2 подано на ім'я заступника голови Служби безпеки України генерал-лейтенанту ОСОБА_3 рапорт від 19 листопада 2018 року, в якому просив дозволу покласти тимчасове виконання обов'язків по вакантній посаді консультанта-експерта (з оперативних питань) 4 відділу Управління контррозвідувального захисту національної державності Департаменту захисту національної державності на майора ОСОБА_1 з 20 листопада 2018 року.
Відповідно до копії довідки від 13 листопада 2020 року №21/2/2-3268 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2017 року по 30 листопада 2019 року, виданої фінансово-економічним управлінням Служби безпеки України, за період військової служби з 10 жовтня 2018 року по 24 травня 2018 року ОСОБА_1 знаходився у розпорядженні начальника Департаменту на підставі наказу СБУ від 10 лютого 2018 року №171-ос, після закінчення терміну перебування у розпорядженні грошове забезпечення з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року не зараховувалось та не виплачувалось.
Вважаючи протиправними дії щодо не виплати грошового забезпечення в період з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з огляду на фактичне виконання позивачем своїх службових обов'язків під час перебування у розпорядженні начальника Департаменту захисту національної державності понад встановлений 3-х місячний строк, що свідчить про наявність підстав для стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 заборгованості з невиплаченого грошового забезпечення за період з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Грошове забезпечення військовослужбовців та оплата праці працівників Служби безпеки України визначена ст. 30 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року № 2229-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про Службу безпеки України" умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №37 "Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України" постановлено виплачувати військовослужбовцям посадові оклади, оклади за військовими званнями, надбавку за вислугу років, грошову винагороду та матеріальну допомогу, грошову компенсацію замість продовольчого пайка, речового забезпечення та здійснювати інші виплати на умовах і в розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України (постанова № 37).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України постановою №704 визначив грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, а також повноваження керівників державних органів щодо встановлення посадових окладів, надбавок, виплати премій та допомоги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що повноважень щодо не здійснення виплат грошового забезпечення військовослужбовцям у певних випадках Кабінет Міністрів України керівникам державних органів не надавав.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України визначено вимогами Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України №515/ДСК від 10 квітня 2018 року (далі Інструкція №515/ДСК).
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що згідною з п.п. 2, 6 п.1 розділ IV Інструкції №515/ДСК за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних начальників або керівників, зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків перебування в розпорядженні, передбачених п.48 Положення №1262, а в разі не визначення таких строків протягом шести місяців з дня зарахування в розпорядження. У разі не призначення на посаду або не звільнення військовослужбовця з військової служби після закінчення строків перебування у розпорядженні виплата грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці.
Відповідно до п. 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі Положення №1262), військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов'язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.
Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку.
Військовослужбовець, який після закінчення строку перебування у розпорядженні у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів не призначений на посаду через відсутність вакантних посад (рівної або нижчої не більш як на один ступінь) у Службі безпеки України або через ненадання військовослужбовцем згоди на призначення на іншу нижчу посаду, звільняється в установленому порядку з військової служби. Вакантні посади, на яких може бути використано військовослужбовця з дотриманням вимог, встановлених пунктом 43 цього Положення, визначаються начальником (керівником) підрозділу (органу, закладу, установи), у розпорядженні якого перебуває військовослужбовець.
Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустках, передбачених пунктом 53 цього Положення, час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення із перебуванням безпосередньо в районах антитерористичної операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпеченні їх здійснення із перебуванням безпосередньо в районах здійснення таких заходів із загальної тривалості періоду перебування у розпорядженні прямих начальників (командирів) виключається.
Згідно з п.п. "в" п. 43 Положення №1262 переміщення по службі військовослужбовців Служби безпеки України здійснюється, як правило, без зарахування в розпорядження відповідних начальників (командирів). Призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), проводиться у можливо короткий строк і не пізніше строків, зазначених у пункті 48 цього Положення.
З аналізу вищенаведеного випливає те, що після закінчення терміну перебування військовослужбовця у розпорядженні керівник (органу, закладу, установи), у розпорядженні якого перебував військовослужбовець, має у можливо короткий строк прийняти рішення про призначення такого військовослужбовця на посаду або звільнити останнього з військової служби в установленому порядку. Такий обов'язок керівника (органу, закладу, установи), у розпорядженні якого перебував військовослужбовець, пов'язаний, перш за все, з необхідністю соціального захисту такого військовослужбовця.
При цьому, наслідки не прийняття керівником (органу, закладу, установи), у розпорядженні якого перебував військовослужбовець, одного з двох вищезазначених варіантів рішень за наслідками закінчення терміну перебування військовослужбовця у розпорядженні чинним законодавством не передбачено.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що після закінчення терміну розпорядження та до звільнення військовослужбовця з військової служби в установленому порядку, останній не втрачає свого статусу військовослужбовця та є таким, що проходить військову службу, а тому на нього розповсюджується дія законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у тому числі, щодо соціальних гарантій на грошове забезпечення.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Таким чином, у спірний період з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року позивач проходив військову службу як військовослужбовець Служби безпеки України та відповідно до положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Закону України "Про Службу безпеки України" мав право на отримання достатнього грошового забезпечення, яке гарантоване останньому Державною.
Посилання апелянта на прийняття наказу від 30 листопада 2018 року №91-ОС про покладення на позивача з 20 листопада 2018 року тимчасового виконання обов'язків за посадою консультанта-експерта (з оперативних питань), яким позивачу встановлено розмір грошового забезпечення, не може слугувати підставою для не виплати грошового забезпечення в період з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року.
Також посилання відповідача на те, що у вказаний період на позивача не покладалось тимчасове виконання обов'язків, як на передумову неподання до Голови СБУ рапорту про продовження виплати йому грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, у випадку підтвердження фактів неналежного здійснення позивачем своїх посадових обов'язків, відповідач мав передбачену законом можливість звільнити останнього після закінчення строку перебування в розпорядженні.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зобов'язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за вказаний період.
Водночас колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення грошового забезпечення за вказаний період у зв'язку з відсутністю належного розрахунку сум за вказаний період та доказів на підтвердження розміру грошового забезпечення позивача до зарахування у розпорядження.
Щодо доводів апелянта про порушення позивачем строку звернення до суду та не поширення на нього норм ст. 233 КЗпП України колегія суддів зазначає наступне.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що про порушення своїх прав позивач мав дізнатися з моменту припинення виплати йому грошового забезпечення, а саме з 25 травня 2018 року, водночас до суду звернувся лише в березні 2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст.122 цього Кодексу.
Водночас спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Частиною 1 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з цим, ч. 2 цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 05 березня 1993 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ст. 9 Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1).
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2).
Водночас на військовослужбовців поширюється дія КЗпП, в тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме у постанові від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 01 грудня 2019 року (справа №823/726/16), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 29 вересня 2021 року (справа № 160/8332/20).
Отже посилання апелянта на порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковим та необґрунтованими.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в резолютивній частині.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Служби безпеки України - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року змінити в резолютивній частині, виклавши пункт другий в наступній редакції: "Зобов'язати Службу безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), грошове забезпечення за фактично відпрацьований час з 25 травня 2018 року по 19 листопада 2018 року, виходячи з його розміру станом на час зарахування в розпорядження - 10 лютого 2018 року.".
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді І.В. Федотов
Є.В. Чаку