17 листопада 2022 року Чернігів Справа № 620/4110/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укравтоімпорт” до Чернігівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" звернулось з позовом до Чернігівської митниці та просить:
скасувати рішення про коригування митної вартості товарів UA102000/2021/000035/2 від 22.12.2021 року;
стягнути з Чернігівської митниці (ЄДРПОУ 43985581) на користь ТОВ “Укравтоімпорт” матеріальну шкоду у вигляді надмірно сплаченого 10 % (ввізне мито) - 10907,16 грн. та ПДВ (20%) - 23 995,74 грн., що разом складає 10907,16+23995,74=34902,90 грн. (тридцять чотири тисячі дев'ятсот дві гривні 90 копійок).
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що підприємством вчинені всі необхідні дії щодо митного оформлення ввезеного товару та надані документи на підтвердження його митної вартості згідно з вимогами митного законодавства, проте відповідач безпідставно відмовив у митному оформленні товару за визначеною, відповідно до ціни договору (контракту), митною вартістю. Позивач вважає, що оскаржуване рішення не містить передбачених законодавством відомостей про підстави невизнання заявленої митної вартості.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача надійшов відзив, в якому позов не визнає, посилаючись на те, що митним органом здійснена перевірка документів, які подані позивачем до митного оформлення та встановлено, що допущені позивачем порушення є недопустимими та говорять про факт намірів позивача ввезти товар за зниженою ціною, здійснити менше нарахувань до бюджету, а отже, уникнути сплати митних платежів у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом враховано таке.
25.08.2021 між Товариства з обмеженою відповідальністю “Укравтоімпорт” (Покупець) та компанією KOSANA TRADING CO, LTD (Продавець) укладено Контракт №KOS210825 (далі - Контракт), відповідно до якого продавець поставляє вживані автомобілі, відповідно до номенклатури, кількості та по цінам, зазначеним в Інвойсах до Контракту (а.с.26).
Відповідно до п. 2.1. Контракту ціни на товар, що постачається згідно даного Контракту, узгоджуються сторонами в інвойсах до Контракту та визначаються у доларах США і розуміються на умовах FOB порти України, якщо інше не обумовлено в товаросупровідних документах.
Нормами п. 4.1 визначено, що платіж за цим Контрактом здійснюється Покупцем протягом 3 днів з моменту виставлення рахунку-проформи в розмірі 100% передоплата (а.с.26-31).
02.09.2021 року позивачу було виставлено проформу-інвойс Kosana-21-090002, згідно з яким вартість товару складає 2 200,00 доларів США. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті, 02.09.2021 року, вказаний інвойс був оплачений повністю (а.с.22,57-58).
Згідно інвойсу позивач замовив 1 автотранспортний засіб HYUNDAI SONATA KMHE341DBНA277288.
З метою перевезення вказаного вантажу був укладений договір №82ит від 26.04.2021 року з ТОВ “ТаллиЛоджистикс”, яке надає експедиторські послуги в порту Чорноморська, що підтверджується нарядом №241/, рахунком №CIGSINCR2110KS01 (а.с.34,50-52).
З метою доставки контейнерів морем позивачем був укладений контракт №25112021UK від 26.11.2021 з CIG Shipping CO, LTD, відповідно до якого була проведена оплата в розмірі 30000 доларів США відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті від 29.11.2022 (а.с.25,53-56).
З метою здійснення митного оформлення товарів представником позивача було подано митну декларацію №UA102020/2021/007184, у якій митна вартість товару була визначена за ціною рахунка-фактури (інвойсу) (а.с.16-17).
На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товару та обраного методу його визначення декларант надав митному органу разом з декларацією наступні документи: рхунок-фактуру (інвойс), коносамент, декларація про походження товару, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, банківські документи (платіжне доручення в іноземній валюті), документ, що підтверджує вартість перевезення товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), договір про надання послуг митного брокера, фотографії автівок, копія митної декларації країни відправника, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу, митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів (а.с. 16-17, 20-36, 50-58).
Натомість Чернігівська митниця Державної митної служби України відмовила у митному оформленні (випуску) товару та позивачем було отримано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: UA102020/2021/000390 та Рішення про коригування митної вартості №UA102000/2021/000035/2 від 22.12.2021, яким було скоригована митну вартість товарів, а саме, на підставі даних ЄАІС митного органу (а.с.9-15).
Як вбачається зі змісту рішення про коригування митної вартості товарів митним органом у зв'язку з розбіжностями в документах, відсутністю можливості митного органу упевнитись в правильності заявленої митної вартості ТЗ, а також, наявну цінову інформацію щодо вартості оцінюваного ТЗ згідно з інтернет-ресурсом аutowini.com, відповідно до п.2 ч.2 ст. 52 та ч.2 ст. 58 МК України декларант має подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню та ч.6 ст. 54 МК України, є підстави для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості (за ціною договору) та для визначення митної вартості автомобіля самостійно. У відповідності до вимог ч.5 ст. 55 та ч.4 ст. 57 МК України проведена консультація між митним органом та особою, уповноваженою на декларування, з метою визначення основи митної вартості та обміну інформацією на ідентичні, подібні аналогічні товари.
Враховуючи вимоги ч.3 ст. 53, ч.6 ст. 54 та ст. 368 МК України підстави для визнання митної вартості автомобіля, заявленої особою, уповноваженою на декларування відсутні.
Митну вартість легкового автомобіля марки «HYUNDAI» модель «SONATA» номер кузова НОМЕР_1 скориговано відповідно до п. 53 Методики за ціною продажу КНЗ в країні придбання, з урахуванням вимог ст. 64 МК України - цінова інформація інтернет-ресурсу аutowini.com. Митну оцінку транспортного засобу здійснено із застосуванням резервного методу на рівні 7199 USD (5799 USD + вартість транспортування до митного кордону України згідно з ціновою базою даних ЄАІС Держмитслужби).
Причини незастосування попередніх методів визначення митної вартості: 1) за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) - з наведених вище причин; 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів - відсутність інформації щодо вартості операцій щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів - відсутність інформації щодо вартості операцій щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості - відсутність достовірної та документально підтвердженої інформації щодо ціни одиниці товару для обчислення митної вартості за методом на основі віднімання вартості (ст. 62 МК України); 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість) - відсутність інформації щодо складових вартості товарів, наданої виробником для обчислення митної вартості за методом на основі додавання вартості (ст. 63МК України). Зазначене унеможливлює визначення митної вартості автомобіля шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 МК України, а тому митну вартість скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості відповідно до положень ст. 64 МК України.
Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України визначає Митний кодекс України.
Згідно положень частини другої статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Положеннями статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування ( ч. 2 ст. 53 МК України).
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини ( ч. 3 ст. 53 МК України).
У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію). Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару ( ч.ч. 4,5,6 ст. 53 МК України).
Отже, передбачений перелік документів, які подаються разом з митною декларацією, які мають на меті встановити товар та визначити його вартість, вартість страхування, транспортування, упаковки, є вичерпним. У разі, коли декларантом надано повний перелік документів, передбачених частиною другою статті 53 МК України, та можливо встановити повну, вірну ціну товару, складники, що впливають на формування його вартості, вимагати додаткові документи заборонено. У разі не надання повного пакету документів, з який можливо встановити дійсну заявлену вартість товару, митний орган вправі витребувати інші документи, підтверджуючі дані митної декларації.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв'язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості. Зокрема, це може мати місце у випадку, коли декларант надав документи, які підтверджують всі складові митної вартості, сплату визначеної згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту ціни за товар та послуг з транспортування, страхування тощо, вартість яких відповідно до чинного законодавства включена до митної вартості.
Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 7 травня 2020 у справі № 826/10527/17.
Відповідач, отримавши від позивача документи, встановив неможливість визнання заявленої митної вартості та зазначив, що числові значення складових митної вартості товарів підтверджені не були.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Із матеріалів справи вбачається, що за умовами пункту 1.1 Контракту продавець продає, а покупець купує товар згідно номенклатури у кількості та по цінам, які вказані в інвойсах до даного Контракту.
У свою чергу в інвойсі до Контракту зазначено: опис товару, назву товару, ціну за од. та кількість. Крім того, інвойсом підтверджується надходження товару за контрактом (а.с. 57-58).
Отже, надані позивачем для митного оформлення товару документи містять достовірні та об'єктивні відомості, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару за ціною договору, а тому відсутні підстави ставити під сумнів достовірність заявленої декларантом митної вартості спірної партії товару за ціною договору.
Доводи митного органу, що в платіжних дорученнях відсутні повідомлення від банку суд відхиляє, адже вказані документи згенеровано за допомогою системи клієнт-банку та повністю відповідають формі такого документу. Митний орган не зазначив, що в даному документі існують признаки підробки чи неточності
Крім того, до суду подані всі наявні платіжні доручення щодо оплати фрахту, самого товару, транспортні витрати, а також інформація про митного брокера. Таким чином, існує повністю прозора ланка постачання з підтвердженням відповідних сум.
Надані позивачем документи не містять ніяких розбіжностей, неоднаковості як стосовно ціни товару, так і будь-якої іншої інформації. Напроти, містять всі необхідні реквізити і відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей про ціну, яка була сплачена за ці товари.
Разом з тим, митний орган вказав, що аналізуючи подані спочатку та надані додатково документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, митний орган приходить до висновку про неможливість визнання заявленої митної вартості. Числові значення складових митної вартості товарів підтверджені не були.
Так, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на імпортерові. Але, при цьому, митний орган може витребувати додаткові документи лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Проаналізувавши наведені вище приписи МК України, суд дійшов висновку, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Дослідивши й вивчивши документи, надані позивачем до спірної МД, а також направлені позивачем додаткові документи, суд дійшов висновку, що з них не вбачається розбіжностей, які б могли вплинути на митну вартість або ж наявності ознак підробки, що б могло надати митному органу підстави для висновку про неправильне визначення позивачем митної вартості.
Оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару також не містить фактів встановлення під час митного оформлення розбіжностей в наданих позивачем документах на підтвердження митної вартості та не конкретизує, яким саме чином зв'язок між позивачем та продавцем товару вплинув на визначення митної вартості.
При цьому, суд також зазначає, що під час митного оформлення відповідачем не встановлено неможливості визначення позивачем митної вартості за ціною Контракту з підстав порушення ним вимог частини вісімнадцятої статті 58 МК України.
Отже, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить, за висновком суду, на користь протиправності рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Позивач, у свою чергу, під час митного оформлення надав всі документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення за ціною договору, та, як наслідок, необґрунтованість висновку митного органу щодо наявності розбіжностей в поданих документах.
Щодо посилань відповідача на застосування цінової пропозицію щодо рівня цін на подібні товари, то суд зазначає, що за приписами статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять: умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Тобто, ціна договору, її зміна за умови погодження сторонами здійснюється ними шляхом укладання певних додатків. При цьому сторони вільні у визначенні умов договору.
Верховний Суд у постанові від 09.02.2021 у справі №826/17509/16 зазначив, що зниження продавцем товару його вартості не знаходиться в причинному зв'язку з коригуванням митної вартості до тих пір, поки митний орган не доведе, що ціна проданого товару, фактично, всупереч зміненим умовам контракту, залишилась незмінною.
У свою чергу, вказана інформація без врахування поданих документів декларантом не може мати першочергове значення при визначенні методу, що застосовується до визначення митної вартості.
Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Посилання відповідача на відомості з інформаційних баз даних контролюючого органу не є належним доказом щодо неправильного визначення позивачем митної вартості товару, зазначеного у МД, оскільки мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати перевагу над наданими декларантом первинними документами про товар. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.
Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС (Держмитслужби) України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості перевірити наявну у ній інформацію.
Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте відповідачем не доведено правомірність спірних рішень.
Суд враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням встановлених вище обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість використання відповідачем резервного методу визначення митної вартості товару, оскільки, як було встановлено раніше, у відповідача були наявні всі правові підстави для визначення митної вартості імпортованого товару за першим методом - за ціною договору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішень Чернігівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів.
Щодо позовних вимог про повернення позивачу надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 34902,90 грн, суд зазначає таке.
Так, повернення позивачу надмірно сплачених грошових коштів регулюється Податковим кодексом України, Митним кодексом України та Порядком повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №643 від 18.07.2017.
З аналізу зазначених вище нормативно-правових актів можна зробити висновок, що поверненню позивачу надмірно сплачених грошових коштів передує відповідна процедура, встановлена Порядком повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, яка включає в себе, серед іншого, подання платником податків до митниці Держмитслужби заяви довільної форми в паперовому вигляді або за допомогою засобів електронного зв'язку в електронній формі, у якій, згідно частини 3 розділу III Порядку №643 від 18.07.2017, зазначаються: 1) сума коштів до повернення за кожним видом митних, інших платежів та пені; 2) причини виникнення такої суми коштів; 3) найменування юридичної особи та код за ЄДРПОУ, або прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); 4) напрям перерахування суми коштів: на поточний рахунок платника податку в установі банку із зазначенням реквізитів; для виплати готівкою (у разі якщо кошти авансових платежів (передоплати) вносилися готівкою); для подальших розрахунків як авансові платежі (передоплата) або грошова застава: на єдиний рахунок або на відповідний депозитний рахунок митниці Держмитслужби; на банківський рахунок (у разі якщо кошти авансових платежів (передоплати) вносилися готівкою); для погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів незалежно від виду бюджету; 5) реквізити митної декларації (іншого документа, що її замінює) або уніфікованої митної квитанції, за якими помилково та/або надміру сплачено суми митних платежів.
До заяви додаються: документи, що підтверджують суму помилково та/або надміру сплачених митних, інших платежів та пені; виконавчий лист суду та/або рішення суду, що набрало законної сили (за наявності), щодо скасування рішення митниці Держмитслужби, яке призвело до виникнення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені; документи, що підтверджують право на перенесення граничних строків для подання заяви щодо повернення надміру сплачених митних платежів (за наявності).
Позивачем не надано суду доказів подання вищевказаної заяви відповідачу, крім того, визнання протиправним та скасування судом спірного рішення Чернігівської митниці про коригування митної вартості товарів є передумовою подання такої заяви, а отже вимога про повернення позивачу надмірно сплачених грошових коштів є передчасною та задоволенню не підлягає.
З урахуванням зазначеного, у відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.
Відповідач, у наданому до суду відзиві, з поміж іншого зазначає про неспіврозмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу з реальною складністю справи та реальним часом, необхідним для надання консультацій та підготовки позовної заяви адвокатом, зокрема, у зв'язку з належністю даної справи до категорії справ незначної складності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь
судові витрати, що включають: витрати на професійну правничу допомогу - 9000,00 грн; судовий збір 2481 грн.
Позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано:
копію Договору про надання правової допомоги від 17.01.2022 (а.с.40-41);
копію Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 16.06.2022 серії АН № 1070859 (а.с. 38);
копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.39);
копію акта надання правових послуг №А01/22 від 16.06.2022 (а.с.42);
копію платіжного доручення від 13.06.2022 №507 на суму 9000,00 грн. (а.с.43).
Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред'явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу за надані послуги, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч.4 ст. 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, який, в силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України, суд враховує щодо застосування норм права при розгляді даної справи.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи даної справи є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із платіжного доручення від 11.01.2022 №422 вбачається, що позивачем сплачено 2481,00 грн в якості судового збору (а.с.37).
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської митниці на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1240,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу - 9000,00 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Укравтоімпорт” до Чернігівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Чернігівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA102000/2021/000035/2 від 22.12.2021.
У решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укравтоімпорт” судовий збір у розмірі 1240 (тисяча двісті сорок) грн 50 коп. та витрати на професійну правничу допомогу - 9000 (дев'ять тисяч) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" (вул. 6-и Стрілецької дивізії, 9, оф.1, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39274508).
Відповідач: Чернігівська митниця Державної митної служби України (проспект Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43985581).
Повний текст рішення виготовлено 17 листопада 2022 року.
Суддя О.Є. Ткаченко