16 листопада 2022 року справа № 580/4708/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Тимошенко В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
10 жовтня 2022 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, в якій просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №232950006171 від 05.09.2022;
2) зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 26.02.1989 по 31.05.1992 в кооперативі “Пам'ять” с. Балаклея Смілянського району Черкаської області;
3) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням страхового стажу періоду роботи з 26.02.1989 по 31.05.1992 в кооперативі “Пам'ять” с. Балаклея Смілянського району Черкаської області.
Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії незаконними, а прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії за віком неправомірними, оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії він досяг необхідного віку та має необхідний страховий стаж.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області подало відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. В обгрунтування своєї позиції зазначило, що запис №11 трудової книжки позивача не завірений відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутня посада та прізвище відповідальної особи за внесення запису про звільнення.
Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у письмовому провадженні.
Вивчивши доводи сторін, викладені у позовній заяві, поясненнях на позовну заяву та відзиві, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив таке.
Позивач, звернувся із заявою до органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за віком.
Заява позивача про призначення пенсії розглянута Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області за принципом екстериторіальності.
На підставі поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області прийнято рішення № 232950006171 від 05.09.2022 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та неможливістю зарахувати до страхового стажу період роботи із 26 лютого 1989 року по 31 травня 1992 року, оскільки запис №11 не завірений відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутня посада та прізвище відповідальної особи за внесення запису про звільнення.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішення спору суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-ІV).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Стаття 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає серед іншого, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, право на призначення пенсії мають особи, які досягли 60 років і за наявності страхового стажу та така призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 56 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
В оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні позивачу пенсії відповідач зазначив, що до страхового стажу не зарахований період роботи із 26 лютого 1989 року по 31 травня 1992 року, оскільки запис №11 не завірений відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутня посада та прізвище відповідальної особи за внесення запису про звільнення, стосовно чого суд зазначає таке.
Станом на час внесення спірного запису діяли вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову в призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його права на соціальний захист - призначення пенсії за віком на загальних підставах. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Водночас суд зауважує, що відповідач не ставить під сумнів записи трудової діяльності позивача, окрім того, що запис №11 не завірений відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем частково виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні всього періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Також суд зазначає й про те, що згідно правової позиції Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, при розгляді аналогічного спору: "на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" .
Таким чином, суд дійшов висновку про оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.09.2022 №232950006171, винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про зарахування позивачу до страхового стажу період роботи з 26.02.1989 по 31.05.1992 в кооперативі “Пам'ять” с. Балаклея Смілянського району Черкаської області та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням страхового стажу періоду роботи з 26.02.1989 по 31.05.1992 в кооперативі “Пам'ять” с. Балаклея Смілянського району Черкаської області, суд зазначає таке.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Відтак, враховуючи, що в трудовій книжці НОМЕР_1 містяться записи про період роботи позивача з 26.02.1989 по 31.05.1992 в кооперативі “Пам'ять” с. Балаклея Смілянського району Черкаської області, суд доходить висновку, що цей період не зараховано до загального стажу безпідставно. А тому, керуючись ст. 245 КАС України, суд доходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 26.02.1989 по 31.05.1992 в кооперативі “Пам'ять” с. Балаклея Смілянського району Черкаської області.
При цьому, беручи до уваги, що не зарахований відповідачем стаж, який згідно рішення суду підлягає зарахуванню складає більше 3 років, відповідно, загальний стаж позивача із урахуванням зарахованого пенсійним органом 26 років 07 місяців 14 днів складає понад 29 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком.
А отже, оскаржуване рішення є протиправним, відповідно, суд обираючи ефективним спосіб захисту прав позивача, вважає за необхідне визнати його протиправним та скасувати і призначити пенсію з дати виникнення права на пенсію у відповідності до положень статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 992,40 грн, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 05.09.2022 №2329500061 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком, період з 26.02.1989 по 31.05.1992 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", враховуючи положення статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Валентина ТИМОШЕНКО