17 листопада 2022 року № 320/8872/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради
до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ)
про визнання протиправною та скасування постанови,
І. Зміст позовних вимог
Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 13.09.2022 ВП №69827718.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги мотивовані тим, що виплата нарахованої недоплаченої грошової допомоги до 5 травня стягувачу відбувається у порядку черговості, в межах наявних бюджетних призначень. Позивач вважає, що невиконання рішення суду в частині виплати нарахованих сум з підстав відсутності бюджетних призначень є поважною причиною невиконання рішення суду, що виключає накладення штрафу державним виконавцем.
Відповідач своїм правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою суду від 03.10.2022 позовну заяву залишено без руху.
Позивач, у строк та спосіб, усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.11.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 17.11.2022 о 14:00.
17.11.2022 у судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з'явились, явку своїх представників не забезпечили, матеріали ВП №69827718 відповідач суду не надав.
Згідно з ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами у справі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №367/1179/21 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги до 5 травня 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради (код ЄДРПОУ 03317252) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) недоплачувану грошову допомогу до 05 травня 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі 6800,00 гривень на банківський рахунок НОМЕР_2 , АТ "Ощадбанк", ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
На виконання вказаного рішення, Київський окружний адміністративний суд видав позивачеві виконавчий лист.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 13.09.2022 постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) стягнуто з боржника - Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради виконавчий збір у розмірі 26 000 грн.
Не погоджуючись з винесеною постановою позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закону).
За приписами частин 5 та 6 статті 26 вказаного Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частин 14 статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2020 року в справі №480/3452/19.
VI. Оцінка суду
Судом встановлено, що до Відділу примусового виконання рішень надійшов виконавчий лист на виконання рішення суду зобов'язального характеру, а тому державним виконавцем правомірно, з дотриманням вимог статей 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
У позовній заяві позивач стверджує, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження, а тому оспорювана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Так, позивач зазначає, що ним здійснено відповідний перерахунок грошової допомоги, проте перерахована сума фактично позивачеві не виплачується через відсутність державного фінансування, тобто рішення не виконується з поважних причин.
Однак з такими доводами позивача, суд не може погодитись.
Рішенням суду було зобов'язано позивача "нарахувати та виплатити" щорічну разову грошову допомогу, однак доказів позивачем суду не надано.
Стаття 63 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Позивач вважає, що він виконав рішення суду у тій частині в якій мав можливість його виконати.
Суд зазначає, що для фактичного виконання рішення позивач повинен був саме нарахувати та виплатити допомогу, доказів, які це підтверджують в матеріалах справи немає.
Оскільки позивачем не доведено факту повного добровільного виконання рішення суду, позовні вимоги є необґрунтовані та безпідставні.
Суд зазначає, що відкриття провадження з примусового виконання рішення (будь-яка дія або сукупність дій) вже свідчить про те, що таке рішення не виконувалося добровільно, дані обставини не є підставою для скасування такої постанови. Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження позивачем (боржником по виконавчому провадженню) не оспорюється.
Суд вважає, що без фактичної виплати донарахованої стягувачу суми допомоги, рішення суду не може вважатися виконаним.
Отже, на час прийняття оскаржуваної постанови, рішення суду по справі №367/1179/21 боржником у повному обсязі не виконано.
Тому у державного виконавця були відсутні підстави для звільнення боржника від сплати виконавчого збору.
Розмір виконавчого збору згідно положень ч. 2 та 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення та яке підлягає виконанню за виконавчим документом.
Тобто, якщо це рішення "майнового характеру", то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Розміри мінімальної заробітної плати на 2021 рік встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX, та з 01.12.2021 по 31.12.2021 такий розмір становить 6500 грн на місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, вирішено стягнути з відповідача виконавчий збір в сумі 26000 грн, тобто виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6500 грн) як за виконання рішення немайнового характеру.
Аналізуючи правову природу рішення, яке підлягало виконанню у рамках виконавчого провадження на предмет того, чи можна його вважати рішенням "майнового характеру", суд зважає на те, що за рішенням Київського окружного адміністративного суду по справі №367/1179/21, на підставі якого видано виконавчий лист “Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради (код ЄДРПОУ 03317252) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) недоплачувану грошову допомогу до 05 травня 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі 6800,00 гривень на банківський рахунок НОМЕР_2 , АТ "Ощадбанк", ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )".
Враховуючи, що у вказаному рішенні суб'єкта владних повноважень лише зобов'язано вчинити певні дії, суд вважає, що ним вирішено немайновий спір.
Наведене кореспондується з положеннями статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом якої немайновими рішеннями є рішення, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення.
Суд дійшов висновку, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови вірно оцінив заявлені у виконавчому листі вимоги як вимоги немайнового характеру.
На підтвердження даних висновків свідчить і те, що у протилежному випадку (якщо вважати спір майновим) держаний виконавець був би позбавлений можливості дотриматись положень частин 5, 6 статті 26 Закону, а саме визначити розмір виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження та відобразити його у постанові про відкриття виконавчого провадження, адже резолютивна частина рішення суду у справі №367/1179/21 містить лише вказівку щодо вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій.
Суд звертає увагу на те, що нарахування, однак невиплата допомоги до 5 травня, не свідчить про фактичне виконання рішення і про його добровільне виконання.
Даний факт позивачем не заперечується, зазначається у позові, що рішення дійсно залишається невиконаним у частині виплати суми перерахованої допомоги.
Враховуючи те, що виконання рішення у повному обсязі не відбулося, державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та одночасно стягнуто виконавчий збір.
Відтак, суд вважає, що відповідач правомірно, за наявності підстав, передбачених статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження", прийняв спірну постанову про стягнення виконавчого збору.
Також суд зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 04.08.2020 у справі №200/13920/19-а, від 02.06.2021 у справі №160/4481/20, законодавець пов'язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням ним певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження, яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.01.2019 по справі №703/1086/17, від 28.04.2020 по справі №480/3452/19 та від 21.05.2020 по справі №336/2056/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Таким чином, підставою для стягнення виконавчого збору достатньо самого факту відкриття виконавчого провадження.
Позивачем не оспорюється постанова про відкриття виконавчого провадження,тобто, на даний час виконавче провадження триває, рішення суду не виконано у повному обсязі боржником.
Щодо посилань Управління соціального захисту населення Ірпінської міської ради на Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", як на підставу скасування спірних постанов, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується: 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" він встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган.
Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
В порядку з ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" для відповідності умовам звільнення від сплати виконавчого збору необхідно, щоб виконувалося рішення суду про стягнення коштів, а не зобов'язання нарахувати та виплатити кошти, при цьому стягнення коштів здійснювалося не просто за рахунок коштів Державного бюджету України, а за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
У цьому випадку виконується рішення зобов'язального характеру, а не стягнення коштів, та в матеріалах справи відсутні докази того, що стягнення за виконавчим листом Київського окружного адміністративного суду у справі №367/1179/21 здійснюється за бюджетною програмою, казначейська служба не здійснює виконання судового рішення, а виконавче провадження відкрито виконавчою службою.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави для висновку про те, що органом стягнення допущено порушення законодавства при винесені оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору з позивача та направлення її на виконання до казначейської служби.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що державний виконавець, приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги є необгрунтованими.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись статями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тесту рішення - 17.11.2022