15 листопада 2022 року Справа № 280/5491/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344)
Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
15.09.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі -відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.09.2022 року № С 084150003627 щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 30.08.2022 року, із зарахуванням до страхового стажу періодів з 20.08.1984 року по 05.12.1990 року, з 23.03.2000 року по 18.09.2000 року, з 01.07.2013 року по 27.06.2014 року.
Ухвалою суду від 16.09.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 30.08.2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Пенсійного Фонду України № 25-1 від 16.12.2020 внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Відповідно до п.4.2 Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
На підставі вказаної постанови, за принципом екстериторіальності, документи позивача про призначення пенсії за віком розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення від 06.09.2022 року № С 084150003627 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за віком, відповідач 1 зазначає, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 29 років. Страховий стаж позивача становить 24 роки 04 місяці 10 днів. Страховий стаж для визначення права на пенсію за віком з врахуванням положень абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 3-1 розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 25 років 04 місяці 10 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи в колгоспі з 20.08.1984 року по 05.12.1990 року згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_2 , оскільки відсутні відомості про відпрацьовані трудодні, встановлений мінімум та перейменування господарства (відомості в трудовій книжці колгоспника не засвідчені належним чином);
- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 23.03.2000 року по 18.09.2000 року, оскільки згідно статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» отримання одноразової матеріальної допомоги не зараховується до страхового стажу, крім професійної підготовки та підвищення кваліфікації.
Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості.
Крім того, як зазначає позивач та встановлено судом, згідно розрахунку стажу, наданого позивачу, до страхового стажу позивача також не зараховано періоди роботи з 01.07.2013 року по 27.06.2014 року.
Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно записів №№ 21-22 в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 22.02.1978 року, в період з 23.03.2000 року по 18.09.2000 року позивач перебувала на обліку в Василівському районному центрі зайнятості та отримувала матеріальну допомогу по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України «Про зайнятість населення». Зазначений період не зарахований відповідачем 1 до страхового стажу позивача із посиланням на те, що отримання одноразової матеріальної допомоги не зараховується до страхового стажу, крім професійної підготовки та підвищення кваліфікації.
Суд зазначає, що статтею 25 Закону України від 01 березня 1991 року №803-ХІІ «Про зайнятість населення» (далі Закон №803-ХІІ, тут і надалі - в редакції, чинній на час призначення позивачу матеріальної допомоги) було встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону №803-ХІІ безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Поряд з тим, як встановлено пунктом «ж» частини першої статті 4 Закону №803-ХІІ, держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, зокрема включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 передбачено, що до 01.01.2010 період одержання допомоги по безробіттю підтверджується на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01.01.2010 довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу, а тому неврахування до страхового стажу позивача періоду з 23.03.2000 року по 18.09.2000 року є протиправним.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі, відповідач 1 посилається на те, що в трудовій книжці позивача відсутні відомості про відпрацьовані трудодні, встановлений мінімум та перейменування господарства (відомості в трудовій книжці колгоспника не засвідчені належним чином).
З цього приводу суд зазначає наступне.
Позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком від 03.08.2022 року було подано відповідачу 2 копію трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 11.10.1984 року.
Згідно записів №№ 1-2 в трудовій книжці колгоспника позивач в період з 20.08.1984 року по 05.12.1990 року працювала в колгоспі «Радянська Україна» Сімферопольського району Кримської області. Записи про зазначений період роботи засвідчені підписами уповноважених осіб роботодавця та печаткою підприємства.
В оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії відповідач 1 зазначає, що період з 20.08.1984 року по 05.12.1990 року не зарахований до страхового стажу позивача.
Однак, з розрахунку стажу, наданого позивачу відповідачем 2, вбачається, що період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до 3 років з 26.04.1989 року по 09.12.1990 року зарахований відповідачем 1 до страхового стажу позивача.
Період з 20.08.1984 року по 25.04.1989 року не зарахований до страхового стажу позивача. На 12 та 13 сторінках трудової книжки колгоспника внесено записи про відпрацьовані позивачем трудодні (а саме зазначено «трудовое участие в общественном хозяйстве») на підставі розрахункових книг за 1984-1990 роки. Згідно внесених записів, встановлений мінімум трудоднів за 1984-1989 роки позивачем виконано. Однак, зазначені записи не скріплено печаткою підприємства.
Як зазначалося раніше, згідно ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Тобто, єдиною підставою для не врахування до трудового стажу (при його обчисленні) часу роботи колгоспника є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.3 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22- 1), до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Згідно підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із аналізу вказаних вище положень Порядку №637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Згідно норм законодавства, чинного у спірний період, а саме: Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція № 162) було визначено порядок ведення трудових книжок.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику необхідну допомогу в цьому.
Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику необхідну допомогу в цьому. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.6 Інструкції № 58.
Згідно п. 2.8 Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення і т. ін. мають повність відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, що не вказані в трудовій книжці. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.9 Інструкції № 58.
Відповідно до п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з п.2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Також, п.2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.
Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов'язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основним положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (надалі- Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні спірних періодів трудового стажу не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
У трудовій книжці колгоспника наявні відомості про виконання позивачем під час роботи в колгоспі встановленого мінімуму трудової участі. При цьому, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання додаткових відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у підтвердженні стажу позивача.
Разом з тим, відсутність печатки підприємства у трудовій книжці може мати негативні наслідки лише для особи, відповідальної за заповнення та зберігання зазначеного документу. Зазначені обставини є такими, що працівник не може їх самостійно усунути, виправити, вплинути на їх зміст чи в інший спосіб підтвердити період роботи, а отже, не можуть впливати на реалізацію права позивача на призначення пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи позивача в колгоспі з 20.08.1984 року по 05.12.1990 року, оскільки такий підтверджується його трудовою книжкою.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.2013 року по 27.06.2014 року, суд зазначає наступе.
Пунктом 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
На підставі частини 1 статті 16 Закон № 1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку.
З цим правом кореспондується обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески незалежно від фінансового стану платника.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Відповідно до положень статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Згідно записів №№ 27-28 в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 22.02.1978 року, позивач в період з 01.07.2013 року по 27.06.2014 року працювала на посаді сторожа господарчої служби в Державному підприємстві «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» .
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект», яке здійснювало нарахування внесків та утримання таких із заробітної плати позивача.
Водночас відповідно до довідки форми ОК-5 підтверджується, що позивачу у спірні періоди заробітна плата нараховувалась, проте страхові внески не сплачувались.
Отже, фактично, внаслідок невиконання ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачу періоду його роботи.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 05 грудня 2019 року у справі №242/2536/16-а, від 06 липня 2020 року у справі № 242/2179/17, від 02.08.2022 у справі №560/4616/20.
Отже, Державним підприємством «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» не виконано обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України, а відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача зазначений вище період.
Щодо призначення позивачу пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Суд зазначає, що позивачу виповнилося 60 років -22.05.2022 року.
Загальний розмір страхового стажу позивача, зарахованого відповідачем 1, складає 24 роки 04 місяці 10 днів.
Водночас, відповідачем 1 протиправно не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди (06 років 01 місяць 29 днів), а саме: з 20.08.1984 року по 25.04.1989 року; з 23.03.2000 року по 18.09.2000 року; з 01.07.2013 року по 27.06.2014 року.
З урахуванням зазначених періодів роботи, страховий стаж позивача складає 30 років 11 місяців 26 днів (згідно записів у трудовій книжці та індивідуальних відомостей про застраховану особу). Зазначеного страхового стажу достатньо для призначення пенсії позивачу на підставі ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 після досягнення 60 років.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення відповідача 1 про відмову в призначенні пенсії позивачу підлягає скасуванню із покладенням на нього обов'язку вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
За правилами ст.82 цього Закону документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше 10 днів з дня їх надходження.
Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1058-IV, як зазначено в його преамбулі, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 44 Закону № 1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону № 1058-IV в редакції на час виникнення спірних правовідносин призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
На виконання названих норм Закону № 1058-IV постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846).
Відповідно до п.1.1 Порядку 22-1 в редакції на час звернення позивачки до органу Пенсійного фонду із заявою від 30.08.2022 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Відповідно до розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 в редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за № 339/35961, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п.4.1 Порядку№ 22-1).
Пунктом 4.2 цього Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатом якої прийнято оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії. І саме головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не приймалось рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, а лише було повідомлено позивачку про результат розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області із зазначенням підстав відмови в призначенні пенсії.
Виходячи з викладеного, суд вважає позовні вимоги, пред'явлені до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідальним за опрацювання заяви позивачки та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке у даній справі є відповідачем-1.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012)- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.09.2022 року № С 084150003627.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 20.08.1984 року по 05.12.1990 року, з 23.03.2000 року по 18.09.2000 року, з 01.07.2013 року по 27.06.2014 року, призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 30.08.2022.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 15.11.2022.
Суддя О.В. Конишева