ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.11.2022Справа № 910/9026/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь"
про стягнення 77 043,85 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" (далі - відповідач) про стягнення 77 043,85 грн., з яких: 64 949,04 грн. - попередня оплата, 10 856,33 грн. - інфляційні втрати, 1 238,48 грн. - 3 % річних.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що на підставі виставлених відповідачем рахунків він здійснив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" оплату вартості погодженого між сторонами товару на загальну суму 129 693,84 грн. Оскільки відповідач взяті на себе обов'язки з поставки позивачу вищевказаного товару виконав частково, передавши у власність покупця продукцію загальною вартістю лише 64 744,80 грн., а також не повернув позивачу суму попередньої оплати цього товару в розмірі 64 949,04 грн., позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року відкрито провадження у справі № 910/9026/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 19.09.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/9026/22 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4/А, офіс 139.
Відповідно до наявного у матеріалах справи поштового повідомлення з трек-номером № 0105492904810, відповідач ухвалу суду отримав 26.09.2022 року.
За умовами пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Більше того, 07.10.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" від 06.10.2022 року про ознайомлення з матеріалами справи. Представник відповідача з матеріалами справи № 910/9026/22 ознайомився 24.10.2022 року, що підтверджується його власноручним підписом з відповідною відміткою на означеному клопотанні.
У той же час, відзиву на позовну заяву відповідачем на час вирішення по суті зазначеного спору подано не було.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За умовами статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Судом встановлено, що між сторонами у справі була досягнута домовленість про поставку товару (укладений договір поставки товару в спрощений спосіб).
На виконання наведених домовленостей позивач на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур від 01.11.2019 року № СФ-0002652 на суму 49 927,72 грн., від 01.11.2019 року № СФ-0002660 на суму 49 618,02 грн. та від 09.06.2020 року № СФ-0001052 на суму 30 148,10 грн. (в яких відсутні будь-які посилання на укладений між сторонами у письмовій формі у вигляді єдиного документа договір) згідно з платіжними дорученнями від 26.02.2020 року № 2587157 на суму 49 927,72 грн. (з призначенням: "Оплата за фарбу матову, дшм згідно рах. № СФ-0002652 від 01.11.2019р. (в т.ч. ПДВ 8321,29)"), від 12.02.2020 року № 2553681 на суму 34 086,06 грн. (з призначенням платежу, з урахуванням претензії позивача від 06.01.2022 року № ПКВЧ-2/26, на оплату рахунку від 01.11.2019 року № СФ-0002660), від 25.02.2020 року № 2581921 на суму 15 531,96 грн. (з призначенням: "Оплата за цемент, саморізи, блоки, профіль згідно рах. № СФ-0002660 від 01.11.2019р. (в т.ч. ПДВ 2588,66)"), а також від 19.06.2020 року № 2833322 на суму 30 148,10 грн. (з призначенням: "Оплата за будівельні матеріали згідно рах. № СФ-0001052 від 09.06.2020р. (в т.ч. ПДВ 5024,68)"), сплатив на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" грошові кошти у загальному розмірі 129 693,84 грн. за поставку останнім погодженого між сторонами товару.
Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов'язань зі здійснення попередньої оплати цього товару в розмірі 129 693,84 грн. свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов'язань.
Водночас відповідач оплачену позивачем продукцію у погодженому сторонами порядку та обсязі не поставив, передавши у власність позивача за видатковими накладними від 12.11.2019 року № РН-0010854 на суму 30 658,74 грн. та від 12.11.2019 року № РН-0010855 на суму 34 086,06 грн. товарну продукцію на загальну суму лише 64 744,80 грн.
Зважаючи на тривале невиконання відповідачем своїх зобов'язань за досягнутими між сторонами домовленостями та непоставку на адресу позивача всього обсягу погодженого товару, листом від 06.01.2022 року № ПКВЧ-2/26 позивач звернувся до постачальника з претензією про повернення перерахованих коштів попередньої оплати у сумі 64 949,04 грн. у семиденний строк з дня отримання цієї вимоги.
Оскільки вищезазначена претензія була залишена Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" без задоволення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Разом із тим, відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.
Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 року в справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Суд також звертає увагу на приписи частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, за якими якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення відповідної вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
З матеріалів справи вбачається, що, зважаючи на тривале невиконання відповідачем своїх зобов'язань за досягнутими між сторонами домовленостями та непоставку на адресу позивача всього обсягу погодженого товару, листом від 06.01.2022 року № ПКВЧ-2/26 позивач звернувся до постачальника з претензією про повернення перерахованих коштів попередньої оплати у сумі 64 949,04 грн. у семиденний строк з дня отримання цієї вимоги. Означена претензія була направлена на адресу відповідача 14.01.2022 року та отримана уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" 17.01.2022 року, що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи копією фіскального чека від 14.01.2022 року та витягом із сервісу відслідковування поштових відправлень АТ "Укрпошта".
Як було зазначено вище, факт перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів за погоджений сторонами товар у загальній сумі 129 693,84 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень.
При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів, зокрема, у розмірі 64 949,04 грн., саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Проте судом встановлено, що відповідач поставив позивачу лише частину погодженого між сторонами товару на загальну суму 64 744,80 грн. Разом із тим, сплачені позивачем грошові кошти за непоставлений товар вартістю 64 949,04 грн. відповідач покупцю на час розгляду справи не повернув. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов'язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за товар, а також беручи до уваги нездійснення відповідачем поставки позивачу цього товару на суму 64 949,04 грн., суд, з урахуванням обставин даної справи, дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частини 1 статті 670 та частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати непоставленого товару вартістю 64 949,04 грн., яким він скористався, направивши відповідачу лист від 06.01.2022 року № ПКВЧ-2/26 з претензією про повернення спірної суми грошових коштів.
Однак, на час розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним позивачу товару на суму 64 949,04 грн., як і доказів, які свідчать про добровільне повернення ним позивачеві означеної суми грошових коштів.
Враховуючи те, що загальна сума боргу відповідача, яка складає 64 949,04 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, або належні докази поставки ним позивачу погодженого сторонами товару на цю суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" про стягнення вказаної суми грошових коштів, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у пред'явленому позові позивач просив суд стягнути з відповідача 1 238,48 грн. 3 % річних та 10 856,33 грн. інфляційних втрат, нарахованих у період з 24.01.2022 року по 12.09.2022 року на суму попередньої оплати в розмірі 64 949,04 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року в справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18.10.2017 року в справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018 року в справі № 910/23585/16, від 14.03.2018 року в справі № 910/24853/13, від 26.10.2018 року в справі № 910/1775/18, від 20.11.2018 року в справі № 916/75/18, від 21.06.2019 року в справі № 910/9288/18, від 01.07.2019 року в справі № 910/5773/18, від 24.09.2019 року в справі № 922/1151/18, від 17.10.2018 року в справі № 923/1151/17, від 18.12.2019 року в справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2018 року в справі № 745/26/16-ц (провадження № 61-14087св18).
Як було вказано вище, волевиявлення позивача щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки було викладене у адресованому відповідачу листі від 06.01.2022 року № ПКВЧ-2/26 з вимогою про повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" спірної суми перерахованої останньому попередньої оплати за непоставлений товар у семиденний строк з дня отримання цієї вимоги.
Означена претензія була отримана уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" 17.01.2022 року.
Згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
З огляду на викладене, а також зважаючи на зазначений позивачем у цій претензії строк повернення передоплати - 7 днів з дня її отримання, суд дійшов висновку про те, що першим днем прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" виконання його обов'язку з повернення позивачу суми передоплати в розмірі 64 949,04 грн. є 25.01.2022 року, а не 24.01.2022 року, як помилково вказано позивачем у його розрахунку.
Отже, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за обрахунком суду є 1 233,14 грн., нараховані на суму основного боргу в розмірі 64 949,04 грн. у період з 25.01.2022 року по 12.09.2022 року.
Разом із тим, нарахована позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 10 856,33 грн. не перевищує розрахованої судом суми вказаних компенсаційних виплат за дійсний період прострочення.
Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було, як і не наведено обґрунтованих доводів щодо арифметичних дефектів наданого позивачем розрахунку.
За таких обставин, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" на користь позивача підлягає 3 % річних у розмірі 1 233,14 грн. та інфляційні втрати в сумі 10 856,33 грн., тоді як у задоволенні вимог покупця про стягнення з відповідача 5,34 грн. 3 % річних слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відтак, означений позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Південь" (04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4/А, офіс 139; код ЄДРПОУ 42602859) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, місто Київ, вулиця Уманська, будинок 8; код ЄДРПОУ ВП 41022900) 64 949 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 04 коп. попередньої оплати, 1 233 (одну тисячу двісті тридцять три) грн. 14 коп. 3 % річних, 10 856 (десять тисяч вісімсот п'ятдесят шість) грн. 33 коп. інфляційних втрат, а також 2 480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн. 83 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.11.2022 року.
Суддя В.С. Ломака