ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.11.2022Справа № 910/5382/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр газ ресурс"
до Головного управління Національної поліції в Київській області
про стягнення заборгованості за Договором поставки в розмірі 258 281,42 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр газ ресурс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення заборгованості за Договором постачання електричної енергії споживачу в розмірі 258 281,42 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором постачання електричної енергії споживачу № 436 від 02.07.2021, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 підготовче засідання призначено на 05.09.2022.
25.07.2022 представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
29.08.2022 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
У судове засідання 09.09.2022 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 19.09.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 19.09.2022 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 підготовче засідання відкладено на 17.10.2022.
У судове засідання 17.10.2022 представники сторін не з'явились.
За результатами підготовчого засідання, призначеного на 17.10.2022, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.11.2022.
У судове засідання 07.11.2022 представники сторін не з'явились, водночас 29.08.2022 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 07.11.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» (далі - постачальник, позивач) та Державною установою «Київський слідчий ізолятор» (далі - споживач, відповідач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 436 (далі - Договір), за умовами якого постачальник продає товар: електрична енергія згідно коду ДК 021:2015:09310000-5-електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п. 2.2 Договору обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у у сторін укладених в установленому порядку з оператором системи розподілу (далі - ОСР) договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії, а постачальник отримує доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності ОСР.
Загальна сума Договору становить 1 149 481,80 грн. з ПДВ (п. 2.3 Договору).
У відповідності до п. 5.3 Договору ціна електричної енергії має зазначатись постачальником у рахунках на оплату електричної енергії за цим Договором.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та укладається на строк до 31.12.2021, а в частині розрахунків Договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 13.1 Договору).
Згідно з п. 5 Додатку 2 до Договору термін (строк) оплати рахунку: відповідно до умов Договору. В інакшому випадку - протягом 5 робочих днів з моменту отримання рахунку споживачем. У грудні місяця - до 31.12.2021.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що у період вересня, грудня 2021 року та січня 2022 року на об'єкти відповідача було поставлено електричну енергію обсягом 206 821,000 кВт/год на загальну суму 791 347,63 грн., однак відповідач вартість отриманої електроенергії у повному обсязі не оплатив, у зв'язку з чим, за відповідачем утворилась заборгованість за Договором у розмірі 258 281,42 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 № 2019-VIII (далі - Закон № 2019-VIII).
Згідно з п.14 ч.1 ст.4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до ч.1-2 ст.56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Відповідно до п. 3.1.1. Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" (далі - ПРРЕЕ) постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до Законів України "Про ліцензування видів господарської діяльності", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та "Про ринок електричної енергії" Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (позивач) є постачальником електричної енергії споживачам на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, згідно з постановою НКРЕКП №2594 від 03.12.2019.
Частинами 1 - 6 ст.56 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу електричну енергію у кількості 206 821,000 кВт/год на загальну суму 791 347,63 грн., що підтверджується підписаними сторонами без заперечень та зауважень Актами приймання-передачі електричної енергії № УГР00003195 від 30.09.2021 на суму 56 547,67 грн., № УГР00004507 від 31.12.2021 на суму 344 768,89 грн. та № УГР00000356 від 31.01.2022 на суму 390 031,07 грн.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4.7. ПРРЕЕ оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі:
1) планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;
2) попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;
3) оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку.
У відповідності до ч.1, ч. 2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За змістом п.4.8. ПРРЕЕ форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).
Пунктом п.4.12 ПРРЕЕ передбачено, що плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів (п.1 ч.3 ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Згідно з п. 5 Додатку 2 до Договору термін (строк) оплати рахунку: відповідно до умов Договору. В інакшому випадку - протягом 5 робочих днів з моменту отримання рахунку споживачем. У грудні місяця - до 31.12.2021.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідачем сплачено позивачу 36 296,44 грн. згідно платіжного доручення № 14386AS019/1493 від 28.10.2021, 143 889,32 грн. згідно платіжного доручення № 18879 від 28.12.2021, 122 984,45 грн. згідно платіжного доручення № 18880 від 28.12.2021 та 229 896,00 грн. згідно платіжного доручення № 1398 від 31.01.2022.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманої електроенергії у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 258 281,42 грн.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отриману електроенергію в розмірі 258 281,42 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем за договором зобов'язання на суму 258 281,42 грн. є доведеним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиту у грудні 2021 року електричну енергію у сумі 258 281,42 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 750,00 грн.
Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об'єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме:
- Договором про надання правничої допомоги № 13/5 від 20.05.2019;
- Додатковою угодою № 21/22 від 31.05.2022 до Договору;
- Детальним описом наданої професійної правничої допомоги;
- Актом про прийняття-передачі наданих послуг № 1/21/22 від 30.06.2022 на суму 13 750,00 грн.;
- Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 4409/10 від 23.12.2010;
Таким чином, судом встановлено, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 750,00 грн. є підтвердженими, а відповідачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.
При цьому, оцінюючи докази, надані позивачем, судом враховано, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України).
Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019 об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19.
Також суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.
Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, відсутність заперечень відповідача щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15; ідентифікаційний код: 40108616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, місто Київ, вул. Новокостянтинівська, будинок 13/10, офіс 201, ідентифікаційний код: 41427817) заборгованість в розмірі 258 281 (двісті п'ятдесят вісім тисяч двісті вісімдесят одна) грн. 42 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 874 (три тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн. 23 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 750 (тринадцять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Повне рішення складено: 16.11.2022.
Суддя О.А. Грєхова