ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.11.2022Справа № 910/6952/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж Ріелті" (25009, м. Кропивницький, вул. Інтернаціональна, 76, код ЄДРПОУ 41622241)
до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664)
про визнання недійсними пунктів договору,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Драчова М.С.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж Ріелті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про визнання недійсними пунктів договору № 23459/5-09-Т від 13.01.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/6952/22 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.09.2022.
29.08.2022 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронної системи відеоконференцзв'язку "EASYCON".
Заява позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції мотивована тим, що представник позивача територіально знаходиться на віддаленій відстані та складною ситуацією в країні обумовленою дефіцитом палива та особливим порядком пересування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж Ріелті" адвоката Самаріна Андрія про участь у судовому засіданні по справі № 910/6952/22 в режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду.
05.09.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.
Також 06.09.2022 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, для надання можливості скористатися правом надання відповіді на відзив.
Позивач участь свого представника у засідання суду 07.09.2022 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Представник відповідача у засіданні суду 07.09.2022 заперечень проти задоволення клопотання позивача не навів.
Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 підготовче засідання відкладено на 12.10.2022.
Позивач участь свого представника у засідання суду 12.10.2022 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
У підготовчому засіданні 12.10.2022 присутнім представником відповідача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2022.
04.11.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.
08.11.2022 через відділ діловодства від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні 09.11.2022 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.
09.11.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13.01.2021 між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна Компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «АК «Київводоканал», Водоканал), як виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж Ріелті» (далі - ТОВ «Будмонтаж Ріелті»), як споживачем було укладено договір № 23459/5-09-Т про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати споживачу послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему централізованого на підставі пред'явлених споживачем вимог до скиду стічних вод у систему централізованого водовідведення м. Києва (п. 1.1. договору).
Відповідно до п.1.5. договору споживач забезпечує наявність та своєчасне подовження вимог на скид стічних вод згідно з вимогами чинного законодавства (за виключенням передбачених законодавством випадків, коли споживачу не потрібно отримувати вимоги до скиду стічних вод), а також забезпечує скид стічних вод з дотриманням допустимих концентрацій забруднюючих речовин.
Згідно з п. 3.3.7. договору споживач зобов'язується сплачувати за додаткову плату за скид стічних вод у разі відсутності вимог до скиду в розмірі, визначеному згідно з чинним законодавством.
Відповідно до п. 3.3.13, договору споживач зобов'язується своєчасно подовжувати у встановленому порядку вимоги до скиду стічних вод, утримувати в належному технічному та санітарному стані мережі та обладнання.
У разі порушення споживачем п.п. 1.1., 1.5. цього договору останній сплачує виконавцю плату за скид стічних вод без чинних вимог до скиду стічних вод, яка нараховується у п'ятикратному розмірі тарифу на водовідведення відповідно до вимог чинного законодавства (п. 4.12. договору).
ТОВ «Будмонтаж Ріелті» вважає, що умови договору № 23459/5-09-Т, які зобов'язують споживача отримувати вимоги до скиду стічних вод, продовжувати їх дію та встановлюють відповідальність за неотримання таких вимог не відповідають діючому законодавству, порушують права та інтереси позивача у зв'язку з чим договір в цій частині підлягає визнанню недійсним.
Позивач зазначає, що умови договору № 23459/5-09-Т щодо необхідності отримувати споживачем вимоги до скиду стічних вод базуються на п. 8.1. Правил приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.10.2011 № 1879 (далі - Правила № 1879) за змістом яких абонент не має права скидати стічні води без одержання умов на скид. За скидання стічних вод без Умов на скид або після закінчення строку їх дії абонент сплачує в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності.
Також позивач зазначає, що 21.06.2017 набрала чинності прийнята 18.05.2017 нова редакція Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", згідно з абзацом 4 частини першої статті 11 якого затвердження правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Позивач стверджує, що кількісні та якісні показники приймання стічних вод до міської каналізації повинні зазначатися безпосередньо у договорі про приймання стічних вод до каналізаційної мережі, більше того, ці дані, згідно Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду України від 19 лютого 2002 року № 37, є істотними, тобто обов'язковими умовами такого договору.
Отже, позивач зазначає, що на момент укладення договору, його умови щодо обов'язку абонентів отримувати умови на скид стічних вод, як дозвільний документ та відповідальність за неотримання такого дозволу не відповідають вимогам ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та ч. 3 ст. 1 Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про визнання недійсними окремих пунктів та частини пунктів договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення № 23459/5- 09-Т від 13.01.2021, укладеного між позивачем та відповідачем, а саме:
-п. 1.1 в частині «виконавець зобов'язується надавати споживачу послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему централізованого на підставі пред'явлених споживачем вимог до скиду стічних вод у систему централізованого водовідведення м. Києва»;
- п. 1.5 в частині «споживач забезпечує наявність та своєчасне подовження вимог на скид стічних вод згідно з вимогами чинного законодавства (за виключенням передбачених законодавством випадків, коли споживачу не потрібно отримувати вимоги до скиду стічних вод)»;
- п. 3.3.7 «споживач зобов'язується сплачувати за додаткову плату за скид стічних вод у разі відсутності Вимог до скиду в розмірі, визначеному згідно з чинним законодавством»;
- п. 3.3.13 в частині «споживач зобов'язується своєчасно подовжувати у встановленому порядку вимоги до скиду стічних вод»:
- п. 4.12 «у разі порушення споживачем п.п. 1.1., 1.5. цього договору останній сплачує виконавцю плату за скид стічних вод без чинних вимог до скиду стічних вод, яка нараховується у п'ятикратному розмірі тарифу на водовідведення відповідно до вимог чинного законодавства».
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільні права та обов'язки на підставі ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.
Як вже зазначалось, позивач вважає, що на момент укладення договору, його умови щодо обов'язку абонентів отримувати умови на скид стічних вод, як дозвільний документ та відповідальність за неотримання такого дозволу не відповідають вимогам ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та ч. 3 ст. 1 Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».
Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
Статтею 1 Закону України «Про адміністративні послуги» встановлено, що суб'єкт надання адміністративної послуги є орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб'єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
З урахуванням приписів статті 1 вказаного закону відповідач не відноситься до жодного з перелічених вище суб'єктів, а тому не є дозвільним органом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документ дозвільного характеру є дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Особливістю документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності та порядку їх видачі є те, що вони видаються суб'єктам господарювання для здійснення ними господарської діяльності тільки дозвільними органами.
Враховуючи викладене, умови на скид стічних вод не відносяться до дозвільних документів, без наявності яких суб'єкт господарювання не може здійснювати господарську діяльність, а лише визначають перелік обґрунтованих технічних умов щодо складу і властивостей стічних вод, режиму і місця їх скиду. Умови на скид стічних вод як такі спрямовані на контрольований скид стічних вод для забезпечення сталого функціонування системи централізованого водовідведення міста Києва з урахуванням її пропускних можливостей та очисних потужностей.
Щодо тверджень позивача, що на відповідача покладений обов'язок щодо надання споживачам умов на скид стічних вод, господарський суду зазначає наступне.
Згідно п. 1.1. договору відповідач зобов'язується надавати позивачу послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, та на підставі пред'явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37, Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затвердженими розпорядженям виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.10.2011 № 1879, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Згідно з підпунктом 3.3.10. п. 3.3. договору позивач (абонент) зобов'язується ознайомитись і дотримуватись вимог Правил користування та Правил приймання, при експлуатації водопровідних та каналізаційних мереж та належно виконувати умови цього договору.
З метою запобігання порушенням у роботі мереж і споруд каналізації, підвищення ефективності роботи і безпеки їх експлуатації та забезпечення охорони навколишнього природного середовища від забруднення скидами стічних вод виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядженням від 12.10.2011 № 1879 затверджені Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва (далі - Правила № 1879).
Відповідно до п. 1.2. Правил № 1879 ці правила поширюються на організації, установи, підприємства усіх форм власності та фізичних осіб-підприємців, що скидають всі види стічних вод у міську систему каналізації.
Згідно з п. 2.2. Правил № 1879 Водоканал має право надавати абонентам умови на скид згідно з цими Правилами.
У пункті 2.4. та підпункті 3.3.1. пункту 3.3. Правил № 1879 регламентовано, що абоненти, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж Ріелті», зобов'язані отримати у водоканалі умови на скид.
Відтак, Правилами № 1879 чітко визначено на кого покладений обов'язок щодо отримання умов на скид стічних вод. Отже, позивач у позовній заяві дійшов до помилкових висновків щодо покладення саме на відповідача обов'язку стосовно надання умов на скид стічних вод.
Крім того, безпідставним є твердження позивача про необґрунтованість встановлення сторонами у підпункті 4.10. п. 4. договору відповідальності у формі плати у п'ятикратному розмірі тарифу за відсутність умов на скид стічних вод, оскільки відповідальність за неотримання або несвоєчасне подовження умов на скид стічних вод передбачена Правилами № 1879.
Згідно з підпунктом 3.3.4 п. 3.3 Правил № 1879 умови на скид видаються на один рік.
Відповідно до підпункту 8.1. пункту 8 Правил № 1879 абонент не має права скидати стічні води без одержання Умов на скид. За скидання стічних вод без Умов на скид або після закінчення строку їх дії абонент сплачує в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності.
Порушення споживачами умов до скиду стічних вод може призвести до непередбачуваних наслідків від порушення функціонування окремої мережі водовідведення з локальним масштабом припинення приймання стічних вод від окремих об'єктів і аж до порушення роботи Бортницької станції аерації та неможливості приймання стічних вод всіх об'єктів міста Києва та частини об'єктів Київської області, їх очищення, що призведе до скиду у річку Дніпро недостатньо очищених стічних вод і забруднення ними рік і, як наслідок, до екологічної катастрофи з непередбачуваними наслідками.
Таким чином, встановлення споживачам умов до скиду стічних вод, які вони скидають до систем централізованого водовідведення, має на меті забезпечити стале функціонування такої системи та дотримання екологічного та санітарно-епідеміологічного законодавства.
Крім того, судом встановлено, що позивач при укладенні договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення від 13.01.2021 № 23459/5-09-Т погодився з усіма умовами зазначеного договору, оскільки останнім не зроблено жодного зауваження на договорі на не наданого будь-якого протоколу розбіжностей.
Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В п. 3 ст. 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб'єкта цивільного права на укладення договору, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Позивач при підписанні з відповідачем Договору, був обізнаний з умовами договору, в якому зокрема у п. 1.1. є посилання на Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, що затверджені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.10.2011 № 1879, якими і визначено порядок скидання стічних вод, умови отримання Умов на скид стічних вод та відповідальність за недотримання абонентами Умов за скид стічних вод.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем.
За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у позові, судові витрати по сплату судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж Ріелті" відмовити повністю.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж Ріелті" (25009, м. Кропивницький, вул. Інтернаціональна, 76, код ЄДРПОУ 41622241)
Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 15.11.2022
Суддя І.О. Андреїшина